Чорнобильський привид

Село Підгірці Обухівського району Київської області є принадою для всіх, хто бажає жити не в шумній загазованій столиці, а в зеленому, неймовірно мальовничому передмісті.

Хто не мріє, прокидаючись, спостерігати з вікна, як великі ватні хмари кидають чудернацькі тіні на величні гори, як потопаючі в зелені куполи старовинної церкви простягають свої молитви сонцю, як губиться звивистою річкою серед стареньких хаток та модернових котеджів сільська дорога...

Єдине, що забувають згадати будівельні  фірми та агентства з продажу землі у своїх рекламних проспектах, - перспектива сусідства з грандіозним сміттєзвалищем.

Історія славнозвісного полігону починається в 1986 році, коли, після вибуху на Чорнобильській АЕС, сюди почали звозити київське радіоактивне листя. Через десять років на сміттєзвалищі, що встигло солідно погладшати, виникла небезпека розливу фільтрату.

Тоді ситуацію врятувала недобудована глиняна дамба. В 1998 році отруйні стоки потрапляють до підземних вод і санепідемстанція констатує захворювання місцевих мешканців на гепатит.

Біологічне розкладання відходів, що підлягають захороненню на сміттєзвалищах, супроводжується потраплянням у довкілля важких металів.

Гігієнічна оцінка вмісту важких металів в ґрунтах та продукції рослинництва населених пунктів Київської області, проведена Інститутом гігієни та медичної екології ім. О.М.Марзеєва АМНУ, засвідчує, що у с. Підгірці у 4 % зразків грунту концентрації свинцю, кобальту, нікелю, цинку до 1,5 разів перевищують фонові значення.

Серед 7 важких металів продукція рослинництва, в основному, відповідає гігієнічним вимогам за вмістом міді та цинку, перевищення ж гранично допустимої концентрації інших відмічається в 45-95% зразків.

Багатосерійна мильна опера під назвою "Закриття головного столичного сміттєзвалища" почалася ще в 1999 році, але навряд чи можна чекати її завершення найближчим часом.

За оцінками Київміськадміністрації, щороку в Києві накопичується близько 1,2 мільйонів тонн твердих побутових відходів. Їх і надалі завозитимуть на полігон №5, оскільки іншого місця для них немає.

Ще в грудні 2006 року тодішній виконуючий обов'язки  начальника полігону №5 ВАТ "Київспецтранс" Ліщеновський повідомив: "Окрім безпосередніх наших обов'язків складування сміття, ще одним нашим завданням є якнайшвидший пуск установки з переробки фільтрату.

На сьогоднішній день її монтаж виконано на 95 відсотків. Вже проведено електромережу та газогін. Залишилося погодити проектну документацію".

Дивним видається те, що монтаж установки здійснювався без відповідної документації.

Восени 2007 року голова комісії з питань регулювання земельних відносин сільської ради Підгірців  Конарев повідомив, що пробні запуски італійської установки з переробки фільтрату завершились успішно.

Труднощі, що виникли під час її монтажу, були пов'язані з відмовою сільради підключати установку до місцевого газогону з огляду на можливе виникнення проблем з постачанням газу місцевому населенню.

Конарев зазначив, що через два роки сміттєзвалище буде остаточно закрите.

Нині ж будуються два сміттєспалювальні заводи, один з яких буде знаходитися на Троєщині. Звичайно, вони не зможуть повністю вирішити проблему. Саме тому нині проробляються варіанти вивозу сміття в Чорнобильську зону.

23 лютого 2007 року діяльність полігону №5 була в черговий раз заборонена Державною екологічною інспекцією України. Підставою для прийняття даного рішення стали результати низки перевірок, які тривали на сміттєзвалищі протягом осені та зими 2006-2007 років. Умовою відновлення роботи полігону було усунення виявлених порушень.

На офіційному сайті Міністерства охорони навколишнього природного середовища 3 березня 2007 року була розміщена наступна інформація: "2 березня 2007 року комісія у складі представників Мінприроди, МОЗ, Київської міськдержадміністрації перевірила дотримання технології захоронення твердих побутових відходів на полігоні.

Комісія обстежила територію полігону, огорожу по периметру, вивчила планування та під'їзні шляхи, а також переконалася, що розвантаження відходів здійснюється на першій черзі полігону.

Окремо була розглянута технологія захоронення сміття. З'ясувалося, що виявлені раніше недоліки виправлені, а тверді побутові відходи плануються, ущільнюються та засипаються ізолюючим шаром чистого грунту, сторонні запахи відсутні".

Керуючись наведеними вище висновками комісії, Мінприроди поновило виробничу діяльність полігону твердих побутових відходів №5 та пообіцяло і надалі стежити за дотриманням вимог чинного законодавства.

Поважній комісії пощастило колись засвідчити позитивні зрушення у роботі сміттєзвалища. А от місцевим жителям і досі не вдається побачити на власні очі ознаки цього позитиву. Викликають занепокоєння і вщент забиті сміттям стоки, і вічно зруйнована огорожа, і стан прилеглої території:

Вічно зруйнована огрожа

Огорожа по периметру полігону №5. Жовтень 2007

Огорожа по периметру полігону №5. Квітень 2008

Стан прилеглої території

Із розмов з місцевими жителями стає зрозумілим, що висновки комісії щодо відсутності сторонніх запахів, м'яко кажучи, теж не відповідають дійсності. Мешканці близьких до полігону сіл вже давно та безнадійно страждають від їдких та задушливих подихів "ароматного" сусіда.

Одна з доріг, що прямує до полігону №5, вимощена... сміттям. Очевидно, що через низьку екологічну свідомість населення, нині гостро стоїть проблема виникнення стихійних сміттєзвалищ. Але навряд чи людині, яка вивезла сюди свій будівельний брухт, прийде в голову ще й розкатати його катком по дорозі.

Єдині зовнішньо помітні зміни - ями і траншеї, вириті екскаваторним ковшем навколо сміттєзвалища. Можливо, це і є довгоочікувані ознаки модернізації та реконструкції полігону?

Зображені вище деталі ландшафту сміттєзвалища можна назвати дрібницями, але саме вони примушують сумніватися в змальованих "Київспецтрансом" райдужних перспективах полігону.

"...А найближчі села повинні бути нам вдячні, завдяки цьому полігону їм провели газ та поклали асфальт", - зазначає Юрій Синяков, КП "Київспецтранс".

До подібних цинічних висловлювань, з відтінком благодійності, місцевий люд вже звик. Втомленому від протестів населенню не залишається нічого іншого, як вдовольнятися черговими обіцянками чиновників та з вдячністю приймати компенсації у вигляді нових шкіл та залатаних доріг.