Навіщо Києву Брест-Литовський проспект?

Версія для друку     Додати коментар

04.10.2017  15:31 __ Тиміш Мартиненко-Кушлянський

У четвер, 5 жовтня, Київрада планує розглянути питання щодо повернення історичної назви проспекту Перемоги – Брест-Литовський проспект.

Принаймні, таке питання є в порядку денному Київради. Ще раніше – на початку січня – цю ідею підтримала більшість киян, які взяли участь у громадському обговоренні на веб-порталі КМДА.

Усе це – формальні процедурні моменти. Насправді кияни обговорюють можливе повернення історичної назви проспекту Перемоги, як мінімум, з 1991 року – з часу розвалу Радянського Союзу.

Ось уже понад 30 років проспект Перемоги – одна із найдовших, найстаріших та найбільш значимих магістралей міста – лишається больовою точкою на топонімічній карті Києва.

Це пам’ятник упослідженій громаді, чия думка була не цікава радянському керівництву. Однак ризикує лишитися непочутою й нині.

Чому Брест-Литовському не пощастило

Часто у розмовах між киянами можна почути: "Брест-Литовському просто не пощастило – не протримався якихось шість років до розвалу Союзу". То звідки у Києві взявся проспект Перемоги і куди подівся Брест-Литовський проспект?

Магістраль, що нині офіційно зветься проспектом Перемоги, виникла у першій половині ХІХ століття. Певний час вона була відома під назвами Житомирського або Києво-Брестського шосе.

Ідею спорудження цієї магістралі приписують імператору Миколі І, який дуже полюбляв широкі і прямі дороги, адже по них було зручно переміщати війська. Власне, саме таку функцію і було покладено в основу магістралі – спрощувати пересування імперських військ у західному напрямку.

Однак Київ зростав. Цілком природно, що колишня військова дорога почала набувати рис повноцінної міської артерії. З кінця ХІХ століття ця артерія вже була відома під назвою Брест-Литовського шосе. Вона пролягала у напрямку сучасного білоруського міста Брест, яке тоді називалося Брест-Литовськом.

На межі 1920-1930-х років Брест-Литовське шосе офіційно називалося Берестейським, а у 1964 році його назву змінили на Брест-Литовський проспект. Адже на той час більша частина колишнього шосе опинилася у межах міської забудови і, власне, остаточно набула вигляду проспекту.

Скоріше за все, один з найбільших київських проспектів і досі носив би свою майже 200-літню назву. Але в 1985 році сталося непоправне.

СРСР з грандіозним розмахом святкував чергову круглу дату "головного свята країни" – 40-річчя "перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній Війні". У вирі пропагандистського екстазу за вказівкою першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького виконком Київради перейменував Брест-Литовський проспект на проспект Перемоги.

Очевидно, що для такої цілі його було обрано невипадково. Головним аргументом, певно, була довжина проспекту – 11,8 кілометра! Однак аби повною мірою зрозуміти мотиви цього рішення, необхідно трішки зануритися в особливості топонімічної політики радянського режиму в Києві.

Топонімічні обряди СРСР

Радянська влада добре усвідомлювала важливу роль топоніміки у формуванні світогляду населення. Деякі радянські керівники міста навіть займалися цим питанням особисто – як-от голова Київського виконкому у 1947-1963 роках Олексій Давидов.

Водночас варто розуміти, що радянська ідеологія не лише старанно вкорінювала "героїчний пантеон" у всіх сферах життя, а й культивувала зневагу до старовини – від архітектури до топоніміки. Так значна частина київської архітектурної та топонімічної спадщини здобула визначення "буржуйського непотребу" і "купецько-міщанських пережитків".

Ці "пережитки" щедро пускали під ніж, планомірно "зачищаючи" Київ від питомої історичної топоніміки і намагаючись зробити з нього "зразкове соціалістичне місто".

Ще однією особливістю радянської топонімічної політики були перейменування об’єктів інфраструктури, приурочені до "круглих дат" з історії партії чи СРСР. Кожен державний ювілей, як правило, супроводжувався увічненням діяча чи події у топоніміці. Причому не важливо, що згадка про це вже присутня на карті міста. Тому в Києві, наприклад, існували площа, вулиця і провулок Дзержинського.

Для потреб подібного вшанування обирали об'єкти з "нікчемними купецькими" назвами і урочисто перейменовували на нові, радянські. Образно кажучи, це був такий собі обряд "топонімічного жертвоприношення", приурочений до кожного радянського ювілею.

Жертвою саме такого обряду у 1985 році і став Брест-Литовський проспект. Він був надто помітним на карті міста, щоб цим не захотів скористатись радянський режим.

Громада проти Перемоги

Попри те, що від часу перейменування минуло більше 30 років, назва "проспект Перемоги" повноцінно так і не прижилася серед киян. І навпаки – назва "Брест-Литовський проспект" лишається широковживаною і близькою серцям тисяч містян. Щодня цією назвою користується велика частина мешканців Шулявки, Нивок, Ґалаґанів, Грушок, Святошина.

Говорю це відповідально, адже частина мого дитинства минула на Шулявці, саме на нинішньому проспекті Перемоги. Там виріс і мій батько, тож настрої мешканців Шулявки мені відомі добре. Багато з них ще у 1985 році сприйняли рішення про перейменування не інакше, як пропагандистське.

Велика частина громади Києва зустріла із радістю звістку про можливе повернення історичної назви проспекту Перемоги. Зрештою, навіть у Facebook можна побачити безліч позитивних відгуків киян з цього приводу. Вони люблять своє місто, шанують його минуле і підтримують повернення Брест-Литовського проспекту.

Аргументи опонентів не витримують критики

Сьогодні невдоволення можливим поверненням історичної назви проспекту Перемоги лунає, здебільшого, від представників націоналістичної або консервативної спільнот киян. Однак аргументи жодної зі сторін не витримують критики.

Частина націоналістів вважає назву "Брест-Литовський проспект" російською імперською спадщиною і пропонує переназвати проспект Берестейським – від історичної української назви міста Брест.

Однак цей варіант не враховує реальних потреб громади. Киянам не відомий "Берестейський проспект". Така назва магістралі, можливо, колись й існувала, однак це було недовго і широкого вжитку форма не набула.

З іншого боку, Брест-Литовськ є однією з історичних назв Бресту/Берестя, тож незрозуміло, яке може бути протиріччя між цими назвами. Зрештою, відомий усім Берестейський мир 1918 року між УНР і Четвірним Союзом у світову історію увійшов саме під назвою "Брест-Литовського миру".

Натомість консервативна аудиторія називає повернення історичної назви проспекту Перемоги "зневагою над пам’яттю ветеранів та учасників війни". Цей аргумент звучить абсурдно. Невже хтось хоче сказати, що до перейменування Брест-Литовського проспекту у 1985 році ветеранів шанували менше? І невже наша повага до учасників війни вимірюється і залежить від кількості топонімів на їх честь?

Навіть за цією логікою, у випадку повернення назви проспекту, у Києві залишаться площа Перемоги з обеліском місту-герою Києву, вулиця Перемоги і парк "Перемога". Крім того, за різними підрахунками, до 30% топоніміки Києва вшановує вояків Червоної Армії, полеглих у Другій Світовій війні.

Насамкінець, незрозуміло, яку роль у "вшануванні пам’яті про ветеранів" відіграє топонім "проспект Перемоги", який де-факто зневажає значна частина мешканців міста і самого проспекту. Яка користь з такого "вшанування"? Ветеранам війни у випадку проспекту Перемоги можна лише поспівчувати, що пам’ять про їхній внесок у перемогу над нацизмом свого часу свавільно використали для ідеологічних потреб режиму.

Що далі?

Немає сумніву, що Брест-Литовський проспект – це топонім, що пережив випробування не лише часом, а й офіційним забуттям. Попри все, ця назва лишається близькою, улюбленою та рідною для великої кількості містян.

Брест-Литовський – це, певною мірою, унікальний київський топонім, що майже 200 років прикрашав місто і підкреслював його самобутність. Він продовжує символізувати історію Києва, яку радянська влада старанно намагалася вкрасти.

Кияни вміють чекати. Як чекали повернення історичних назв цілої низки вулиць у центральній частині міста. І хоче того хтось чи ні, але Брест-Литовський проспект також повернеться у Київ.

Наразі у депутатів Київради є унікальний шанс виправити одну з найбільших топонімічних помилок в історії Києва. Перейменування проспекту Перемоги жодним чином не стосується процесу "декомунізації". Це питання нашої гідності, поваги до громади міста та його минулого.

Тиміш Мартиненко-Кушлянський, громадський активіст, спеціально для УП