Як навести лад з літніми майданчиками у Києві?

Версія для друку     Додати коментар

08.08.2017  11:22 __ Сергій Башлаков

Блукаючи вуличками старого Відня, важко втриматися від спокуси, аби не присісти на літній терасі кав'ярні і не замовити собі каву з шоколадним тортом.

Колишня імперська столиця досі вражає. Не тільки палацами, операми, історичними особами, але й відомими звичаями, що брали початок звідси. Одна з таких традицій — використання "шанігартенів" або літніх майданчиків при ресторанах на вулицях міст.

Звичка зустрічатися на відкритих терасах виникла у столиці Австрії в середині 18 ст., звідки поширилася у Європі і далі по всьому світу. Сьогодні лише у Відні таких затишних куточків нараховують близько 2,5 тисяч.

Як кожна традиція, "шанігартени" мають привабливу історію. І, як кожна, за своєю романтикою ховають чимало проблем.

Розміщення літніх терас за кордоном регламентоване не менше, ніж в Україні. Але проблеми, що виникають час від часу довкола популярних місць дозвілля, розв'язуються там на порядок простіше.

Завдяки чому це стало можливо? І чи не можна використати іноземний досвід в Україні?

Відповідь – у порівняльному огляді на основі відкритих джерел і документів муніципалітетів.

На захист інтересів пішохода

Відкриття терас майже скрізь вимагає дозволу місцевої влади. Його не нададуть, якщо майданчик, згідно з заявкою ресторатора, створюватиме незручності для перехожих.

Тривалість терасного сезону у різних країнах залежить від теплої пори року. Він обмежений різними часовими рамками. У Відні, скажімо, майданчики розгортають із 1 березня до 15 листопада. 

Кафе у Відні. Фото City-walks.info

На вулицях Вашингтона їх зачиняють з 15 жовтня до 15 травня, залежно від несприятливих умов  погоди (окремо визначених параметрів температури та відносної вологості повітря).

Хоча столики на вулицях австрійських міст дозволяють використовувати навіть на Різдво (протягом короткого часу), загалом у багатьох європейських країнах у холодну пору цей дозвіл не діє.

Сезонні обмеження для розміщення майданчиків є зрозумілими і об'єктивними. Проте, чи завжди вимоги влади до рестораторів є виправданими?   

Найголовніші критерії: у будь-якому разі тераси не повинні створювати перешкоди для пішоходів, завдавати шкоди тротуару і заважати утримувати його у належному порядку.

Тому заявки рестораторів розглядають передусім з точки зору, чи не страждають інтереси пішоходів. Перед наданням дозволу потрібно з'ясувати масу обставин: відстань від тераси до зупинок транспорту, кіосків, телефонних будок, велосипедних стоянок... Чиновники визначають усі ризики блокування тротуарів. 

Майданчик кафе впритул до проїжджої частини дороги і тротуар для пішоходів у Вашингтоні. Фото Movoto

Згідно з вимогами транспортного департаменту мерії Вашингтона, відстань для проходу повинна бути не менше 3 метрів, а одне сидяче місце на терасі – займати площу у 1,4 кв. м.

За правилами департаменту з питань споживачів у мерії Нью-Йорка, рестораційні тераси мають залишати мінімум 2,5 метра для  безперешкодного пересування пішоходів. У Берліні – мінімум 2,2 (хоча традиційно – 2,5). Ширини безпечного проходу у Парижі і Сіднеї –  2 метри – достатньо для двох людей. 

Літня тераса ресторану у Парижі. Фото  flickr.com

У Монреалі від рестораторів вимагають вільну зону не менше 1,8 метрів для пішоходів, інвалідних і дитячих візків. Як компроміс, канадська влада пропонує встановлювати майданчики впритул до проїжджої частини дороги. Між ними і головними ресторанами, таким чином, можна забезпечити вільний прохід. 

Вимоги стосуються не тільки зручності для пішоходів. Із загальним переліком правил для майданчиків кожен може ознайомитися на муніципальних сайтах.

Хоча, як жартують, вимоги створюють саме для того, щоб час від часу їх порушувати.

Скупий платить двічі

І за кордоном дехто з підприємців теж намагається хитрувати – виносити огороджені столики на тротуар без дозволу.

Таким чином, комунальну землю використовують, не сплативши місцевий збір.

Ресторатори мотивують тим, що скарги від пішоходів не надходили... Але для влади, як виявляється, це не аргумент! Відсутність скарг не надає права на власний розсуд розпоряджатися простором перед харчовим закладом.

Влада захищає інтереси пішохода і готова накласти адміністративне стягнення на будь-кого з порушників. У Німеччині міські служби можуть розпочати з примусового прибирання меблів із вулиці. А закінчити штрафом до ...10 000 євро.

Раз на півроку у Римі під час блискавичних рейдів муніципальної поліції із вулиць прибирають сотні недозволених столиків. Як описує подібний "бліцкриг" римська газета "Corrіerе della Sera", після такого рейду під загрозою скорочення опинилося відразу 150 обурених офіціантів та працівників кухонь, переважно з числа нелегалів.

Тож хитрощі – не шлях до прибутків, скоріше, навпаки – це дорога до гарантованих збитків для підприємця.

Хоча нерідко бізнес цілком справедливо скаржиться на надмірну прискіпливість перевіряючих. Збитки з вини бюрократів, через простої терас, можуть сягати інколи значних і болісних сум.

Як завжди, у конфліктах з чиновниками ресторатори можуть позиватися до суду. Хоча до цього, як правило, не доходить – бізнес скрізь не хоче собі зайвих неприємностей у відносинах із представниками влади.

Англійська Рів'єра vs відпочиваючі

Для створення літнього майданчика у Великобританії треба отримати спеціальну ліцензію. В одних містах – "на розміщення стільців і столів на тротуарі", в інших – на "споживання їжі під відкритим небом"...  Формулювання муніципального збору у Нідерландах звучить як "зазіхання на використання громадської землі".

Хоча справа не у назві дозволу, а у підході влади до його надання. У Австрії встановлення "шанігартена" є дійсно привабливою пропозицією. Власнику потрібно заплатити до міського бюджету лише невеликий річний внесок.

У вартість дозвільного документу у Відні закладено кілька статей витрат. У тому числі –  14,30 євро за подання запиту і 3,90 євро за кожний документ-доповнення для переговорів із владою. До цього також – комісійні та адміністративний збір у сумі 6,54 євро за надання сертифікату. А також 13,08 після узгодження з департаментом, відповідальним за дорожній рух.

Для порівняння: вартість отримання дозволу на використання літніх майданчиків у Вашингтоні дорівнює 260 доларів. Додатково до цього власник має заплатити за оренду муніципальної землі. Її сума становить 5 доларів за кв.метр у відкритих приміщеннях і 10 доларів за кв.метр – у закритих приміщеннях літнього майданчика... І це ще відносно недорого.  

У інших країнах ресторатори не хочуть брати на себе завищені фінансові ризики. Торік у Монреалі, наприклад, підприємці відмовилися відкривати сезонні тераси з розрахунком, що влада піде на пом'якшення вимог.

Фінансові запити влади в Канаді справді чималі: дозвіл на відкриття тераси у Монреалі коштує до 10 000 доларів на сезон. Не враховуючи того, що власники мають витратити ще 15 000 – 20 000 доларів на спорудження тераси, оснащення і меблі, зберігання прибудови вузимку.

У результаті бойкоту міський бюджет частково недоотримав ці кошти. Хоча й доходи рестораторів без експлуатації терас теж відповідно впали. Сума середнього втраченого доходу лише за один майданчик дорівнює 2 000 доларів за ніч...

Схожа картина у Великобританії, де останнім часом вартість оформлення таких документів різко підскочила. У містечку Торбей, відомому як Англійська Рів'єра, вартість дозволу за десять років зросла у декілька разів! У абсолютних числах це –  із 1000 фунтів до 7000 фунтів щорічно.

Британське законодавство дозволяє місцевим органам влади встановлювати оплату на свій розсуд. Деякі муніципалітети спокушаються легким шляхом для наповнення бюджету і це не заохочує бізнес.

Як вихід, у Німеччині вартість дозволу коштує орієнтовно 2000 євро. Точніша сума залежить від частини міста, розташування на вулиці і варіантів використання майданчика. Муніципалітети не чинять значних перешкод бізнесу доти, поки використання землі не вступає у відкритий конфлікт із громадськими інтересами.

Місцева влада за кордоном робить вибір між шляхами наповнення бюджету. Або вона обмежує бізнес, ставиться до нього, як до "дійної корови", і забирає з нього останні сили. Або обирає цивілізований шлях й створює справді сприятливі умови для заохочення підприємництва.

Далекоглядна влада завжди заохочує бізнес. У більшості випадків за кордоном вона стає на бік підприємця і виграє, стимулюючи економіку.

Не чекати милості

За даними Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА, з порушенням вимог у Києві функціонують понад 800 літніх майданчиків.

Усі вони очікують своєї черги на знесення. Іноді це справді виправдано: торік у самому центрі міста тераса завадила замінити труби теплотраси, що пролягли під майданчиком. 

Чиновники традиційно відбулися відписками. Залишені без води, жителі були змушені перекрити вулицю, заблокувати рух і тільки так домоглися знесення частини ресторану. 

Між тим, сьогодні знесення терас стає прибутковим засобом у арсеналі чиновницького рекету. Існує чимало корупційних ризиків. 

Тераси кафе на вулиці Володимирській у Києві, які перекривають тротуар. Фото hmarochos.kiev.ua

Столична влада має можливість використовувати будь-який привід. Як мінімум, досі чітко не визначені терміни для проходження дозвільних процедур. Навіть якщо підприємець вчасно подав документи, інформаційний талон він може отримати пізніше, ніж 1 травня, а без нього літній майданчик не запрацює.

Численні органи влади можуть не надати згоди на відкриття майданчика. А серед них – три Департаменти КМДА, РДА, Комісія з питань розміщення тимчасових споруд, балансоутримувачі інженерних комунікацій (Київенерго, Київводоканал і т.д.)

Очевидно, що у цій сфері необхідно навести лад. Нині депутати пропонують зафіксувати терміни подачі та розгляду заявки для завчасного розміщення майданчика, розширити терміни встановлення тераси (з 1 квітня до 31 жовтня) та скасувати узгодження з балансоутримувачами комунікацій на оформлення паспортів прив'язки для всесезонних майданчиків.

Найважливіше, що варто було б узяти із закордонного досвіду – це мінімізація людського фактору.

У функціонуванні літніх і сезонних майданчиків потрібно не залишити місця для невмотивованого втручання чиновників.

Тоді майданчики стануть не тільки улюбленим місцем дозвілля киян, а й гарантованим каналом для наповнення столичного бюджету.

Сергій Башлаков, депутат Київради від фракції "Самопоміч"