Точка відліку – Почайна

Версія для друку     Додати коментар

15.08.2016  12:59 __ Сергій Гусовський

14 серпня відбулася начебто невелика в масштабах міста подія, яка може стати початком глобальнішої справи.

У глибині Петрівки, в промзоні презентували проект "Відродження Почайни".

Це відновлення сакральної річки в історичних берегах. Почайна – легендарна, майже зникла права притока Дніпра, відома як місце хрещення Русі князем Володимиром.

Останні кілька місяців активісти ГО "Почайна" спільно з "Об’єднанням "Самопоміч" Київ очищували русло і створювали художній мурал на стінах, що його оточують.

Далі в планах – створення скверу, можливо туристичної зони. Уже маємо підтверджене фінансування з міського бюджету.

Відвідини Почайни наштовхнули на низку думок.

Коли князь Володимир хрестив наших предків, то хрестив у єдину християнську віру. Тоді не було конфесій та спорів між ними. Це зараз Церква і конфесія зливаються в сприйнятті, але так мислили не завжди.

Якщо просто про складне – конфесійний підхід з’явився після розділення церков 1054 року. Далі релігійні інститути в країні розвивалися у непростому трикутнику "Рим – Константинополь – Москва".

Ідея єдиної церкви, як об’єднавчого чинника України, давно витає в повітрі. Усі державні діячі знають статтю Конституції про те, що "церква відокремлена від держави". Але саме вона заповнювала і буде заповнювати порожнечу в головах і серцях українців, поки становляться державні інститути та довіра до них.

Цікаво, що в той же час в Преамбулі Конституції є посилання на Бога: "Верховна Рада України від імені українського народу – громадян всіх національностей, виражаючи суверенну волю ..усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, нинішнім і прийдешніми поколіннями, приймає Конституцію – Основний Закон України".

Добре усвідомлюю, що питання релігії та віри є дуже делікатними і непростими для обговорення. Також для мене абсолютом є розуміння й толерантність в суспільстві. Проте прагнення багатьох поколінь українців мати свою державу відображаються також у прагненні об'єднавчих духовних процесів.

Думаю, таким може стати поява єдиної Помісної Церкви, яку багато років тому Блаженніший Любомир Гузар назвав дуже просто – Київська Церква.

Серед християнських православних церков, які діють на території держави, Українська Православна Церква Київського Патріархату може стати фундаментом для об'єднання.

Про це говорить не лише віра, логіка, а й цифри.

У 2015 році було проведене важливе національне опитування з приводу конфесійної приналежності українців, вибірка становила 4 тисячі респондентів (Міжнародний центр перспективних досліджень).

Так, більшість – 44% українців зараховує себе до УПЦ Київського патріархату, УПЦ Московського Патріархату – 21%, Українська Греко-Католицька Церква – 11%, інші конфесії – 8%, атеїсти – 9,5%.

Ідею створення єдиної Помісної Православної Церкви підтримують 28%, проти виступають 14% українців. Байдуже до такого питання ставляться 35%, але напротивагу їм є 23%, які поки не мають думки з приводу цього.

Стосовно визнання конкретної Церкви, яка могла би претендувати бути "єдиною Церквою українського народу", то голоси віруючих віддані УПЦ Київського патріархату – 37%.

Певний, з кожним днем все менше українців бажатиме вимушено молитися за чільника духовенства країни-агресора. Ті, кому заважає Незалежна Україна, роблять усе можливе аби сіяти зневіру й конфлікти в нашому суспільстві. Їм активно протистоять ті, хто не тільки вірить у майбутнє країни, але щоденною працею роблять його досяжним.

Чи багато таких людей? Їх за визначенням не може бути багато – це сміливі візіонери й патріоти. 

Прекрасно розумію – шлях для створення єдиної Православної Церкви є доволі непростим через багато чинників: від глобального церковно-історичного фону питання до актуального стану УПЦ КП.

Проте складність такого завдання рівноцінна величі виклику, що перед нами постає.

Сергій Гусовський, голова фракції "Самопоміч" в Київраді, спеціально для УП.Київ