Сесія Київради: дресировані мітингувальники і тихе голосування за землю

Версія для друку     Додати коментар

15.02.2016  08:24 __ Олександр Івахнюк

Чергове пленарне засідання сесії Київради 11 лютого показало, що у роботі цього органу сталися позитивні зміни, оскільки прийшли нові люди, які мислять по-іншому.

Водночас гидкі традиції попередників міцно тримаються у чиновницьких кабінетах та свідчать про те, що проблеми Києва з такою владою тільки поглиблюватимуться. 

Спочатку про хороше. Перед будівлею Київради традиційно було кілька груп горлопанів, які активно працювали на телекамери. 

Їхніми вимогами я особисто не цікавився ніколи і зараз теж вони не цікаві, бо горлопанів по-справжньому цікавлять тільки гроші, які їм потім видадуть. Водночас, ці групи протестувальників були добре організовані і не заважали  проходу у будівлю Київради.

З нового: на вході з’явилася рамка металодетектора, на роботу якої ніхто сильно не зважав. Головний міліцейський кордон і списки тепер перенесені до ліфтового коридору  зліва від входу. І це єдине місце, через яке можна потрапити до місця проведення пленарного засідання.

Тут усі стають рівними: і депутати з помічниками, і журналісти, і персонал, який обслуговує будівлю. Усі їдуть в одному ліфті. Ну, у двох. 

Віталій Володимирович Кличко прийшов на 4 поверх ще до того, як зібрався кворум, тому мав час для спілкування з журналістами.  І тут варто звернути увагу на те, що міський голова говорив рідною мовою місцевого населення, як і належить держслужбовцю. Хай з акцентом, хай з помилками і зусиллями, але УКРАЇНСЬКОЮ. І це чудово. 

Водночас, журналісти питали у мера  про те, про що йому перед тим написали шпаргалку – про райради. Журналісти, точніше буде назвати їх людьми з мікрофонами, у різних варіаціях питали у нього про те, коли будуть вибори до райрад. Віталій Володимирович повторював кілька завчених на цю тему речень.

Враження складалося таке, що це вистава, у якій усім роздали репліки і артисти справно ці репліки говорять.

Тому моє запитання стосовно часу, коли буде виконана передвиборча обіцянка і підходи до метро звільнять від стихійної торгівлі змусило Віталія Володимировича імпровізувати. Довелося сказати правду: обіцянка не виконана. Водночас, мер поскаржився на неефективну роботу міліції (чи поліції)  з цього приводу і пообіцяв, що до кінця року проблема буде вирішена. (До речі, під час сесії мали слухати начальника поліції про вбивство учасника АТО. Прийшов заступник. Його слухати не захотіли).

Поспілкувавшись з пресою мер пішов у залу і мужньо взявся за відкриття пленарного засідання. Йому, як і його обраному попереднику – Леоніду Черновецькому, непросто даються усі ці процедурні моменти.

А цього дня вони були ускладнені ще й виступом перед депутатами якогось фольклорного колективу… Зрештою, уся пафосна частина завершилася і мер відкланявся пославшись на потребу їхати у адміністрацію Президента на нараду. Більше він на сесії не з’явився.

Сесію вів секретар Влодимир Прокопів. Вів доволі кваліфіковано. Почав з виголошення депутатських запитів. Як на мене, це  - одна з найцікавіших інформацій сесії, бо вона відображає проблеми, якими переймаються депутати. За кожним запитом стоять певні групи виборців, яких цей запит стосується.

Я, наприклад, дізнався, що наш депутат (з нашого району) подала запит про перевірку облаштування однієї з трьох самозахоплених парковок між будинками на Позняках.

Чому саме цю парковку вона обрала, а інші лишила без уваги? Може скластися враження, що це конкуренція, у якій депутат виступає на стороні одного з конкурентів. Ще раз підкреслю, усі три парковки  незаконні і у кадастрі про них йдеться як про самочинне будівництво. 

Далі з важливого варто відзначити розгляд програми розвитку туризму. Міський начальник – доповідач з цього питання, відповідаючи на питання депутатів виявив увесь дрімучий непрофесіоналізм і совковість столичного гуманітарного блоку. 

Один з депутатів (не називаю ім’я, щоб не було враження, що це PR текст про цього депутата) запитав, чому міська влада не вживає заходів, щоб українців на залізничному вокзалі екскурсійні фірми зустрічали українською мовою або ж англійською, як мовою міжнаціонального спілкування.

Нині  українців зустрічають словами "Прівєтствуєм вас, гості сталіци Украіни" і враження складається, що уже і Київ, як Донбас, окупований.

Так от, міський туристичний начальник відреагував на це реплікою, що міська програма комерційних туристичних фірм не стосується. От така людина працює на такому важливому напрямку у виконавчій владі української столиці. І вона ж, мабуть, складала присягу держслужбовця і  її кваліфікацію перевіряла спеціальна комісія. Знаю, бо і сам колись через це проходив. 

Водночас, профнепридатність свого підлеглого згодом підтримала і заступник голови КМДА Анна Старостенко. На моє запитання, чи є можливість у міської влади зробити так, щоб на вокзалі української столиці українців зустрічали україномовні туристичні автобуси, пані Старостенко  послалася на сумнозвісний закон двох українофобів, де йдеться про використання мови національних меншин. А ще порадила звертатися з цією проблемою з письмовим запитом. Тобто, гуманітарний заступник і депутат Київради не вважає проблемою російськомовність туристичних автобусів на вокзалі і жодним чином не планує її вирішувати. 

Коли розійшлись усі журналісти і у фойє залишилися тільки помічники депутатів – пішли земельні питання. Пішли так швидко, що за час оголошення назви проекту і голосування за нього я не встигав записати номер справи чи назву фірми. Тільки адресу і призначення…

Застопорилося тільки коли депутати однієї з фракції висловили сумніви стосовно передачі в оренду 12 соток під будинком у провулку Михайлівському. Практика показує, що за такими рішеннями починається бурхлива реконструкція, і з будівлі у 3 поверхи може раптом вийти 33.

Депутати трохи пообурювались, але за кадром були раді, що так сталося і решту питань перенесли на пізніше, бо голови уже у всіх були квадратні і усвідомлене голосування за земельні питання було проблематичним.

З сумом констатував, що не було жодного проекту рішення зі скасування рішень Київради про землевідведення під забудову житла у мікрорайонах, де уже і так житла більше ніж там може поміститися у прийнятних умовах. Скажімо,  Позняки 4 а  планується і далі забудовувати житлом, попри те, що у сусідні школи уже навіть за великі гроші дитину не запишеш.

Найцікавіше, що земельні питання, які стосуються конкретних людей, залишилися поза кадром телевізора, з якого значна частина виборців робить висновки про роботу Київради.

Чому так? Тому що якийсь дуже грамотний політтехнолог задав тему наївним журналістам, організувавши мітинги на підтримку виборів до райрад.

Журналісти, точніше, люди з камерами і мікрофонами з задоволенням знімали мітингувальників, писали синхрони диригентів мітингу і його натхненників з числа депутатів. І жодна інша інформація уже нікого з цієї братії не цікавила. Ну і на завершення скажу кілька слів про прес-служби. 

Я уже кілька разів писав про професійну роботу прес-служби КМДА. Кілька моїх запитів були опрацьовані і задоволені навіть без телефонного контакту. Домовленість про запис кількох інтерв'ю була здійснена через електронну пошту.

Свого часу, коли я працював у прес-службі КМДА, то публічно мені ніхто не дякував. Публічно тільки отримував копняків. Тепер, як журналіст, ціную, коли працювати зручно.

Хочу тепер  подякувати ще й прес-службі Київської міської ради. Попри те, що назву мого проекту працівник прес-служби почув вперше – він мене акредитував.

Охоронець був ввічливим, хоча робота знайти мене у тих списках була непроста. Я впродовж дня комфортно працював, користуючись бездротовим інтернетом і однією з небагатьох розеток на 4 поверсі у передбаннику сесійної зали.

Мер спілкувався з журналістами терпляче і українською мовою, навіть на істеричних піарників партії Коломойського на чолі з Дмитром Сіманським реагував дуже класно і адекватно.

Атмосфера під час сесії комфортна, спокійна. І це чудово. А найголовніше, коли я загуглив "Київрада", то вискочили у першу чергу усі важливі земельні голосування на сайті Київради. І це взагалі круто. Я не знаю особисто нікого з прес-служби Київради, передайте їм будь ласка "дякую". 

Олександр Івахнюк, ivakhniuk.com