Теплова перспектива Києва: прибалтійський урок

Версія для друку     Додати коментар

14.05.2015  10:28 __ Петро Пантелеєв

"Семимильний" тарифний стрибок у сфері теплопостачання підняв на поверхню два принципові питання: прозорість розрахунку тарифу та можливості для зниження споживання енергоносіїв.

Причому принцип економії повинен братися за основу не лише на рівні окремо взятої родини, яка прагне зменшити суми в платіжці, а й стати новою ідеологією розвитку теплового господарства столиці.

Києву потрібна енергетична стратегія і Київ її матиме.

Сьогодні ми починаємо робити те, що необхідно було здійснити за попередні більш як 20 років – модернізувати енергосистему Києва, запровадити тотальний облік спожитого, розробити ефективні механізми контролю використанням енергоносіїв та ціноутворенням.

Насамперед, зазначу, що київська система централізованого теплопостачання постачання одна з найбільших в Європі.

Це – три великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ), які виробляють одночасно тепло та електрику, дві станції теплопостачання, 10 районних, 173 автономні та 58 відомчих котелень, а також майже 2,5 тисяч кілометрів трубопроводів.

Усе обладнання будувалось в радянські часи, 60-80-ті роки, а тому рівень зношеності теплових мереж Києва становить понад 60%.

Тариф теплопостачальних підприємств на теплову енергію має дві основні складові – вартість палива – 60% (для Києва це в основному газ і вугілля) і витрати на виробництво й постачання теплової енергії – 40%.

Вплинути на вартість газу на рівні окремого взятого міста навряд чи можливо, оскільки ціна на "блакитне паливо" належить до стратегічних питань всієї країни.

Але цілком реально оптимізувати витрати, які супроводжують виробництво послуги, знайти ефективний шлях управління й розвитку енергосистемою міста.

Чи можна говорити про контроль за споживанням енергоносіїв та адекватний енергетичний баланс, якщо лише третина житлових будинків Києва мають прилади обліку теплової енергії?

Ми, по суті, не знаємо скільки споживаємо тепла. У будинках відсутні системи температурного регулювання: саме цим спричинені "перетопи" в квартирах в теплу погоду, які ми спостерігали цієї зими.

За останні два десятиліття основні показники і характеристики київської енергосистеми не змінилися, вона ніби застигла в часі.

Частково змінювалися мережі, ремонтувалися котли, проте сама система не розвивалася.

При чому в цей період енергетичний комплекс міста встиг побувати і в державній, і в комунальній власності, керувався муніципальною та приватною компанією.

Майже парадоксально, але багатомільйонний мегаполіс до цього часу не мав чіткої та цільової ідеології розвитку енергетичного господарства.

І поки місто "розкошувало" в режимі очікування, низка країн Європи демонструвала успішний досвід вирішення аналогічних завдань.

Ми вивчили досвід Німеччини, Польщі, Росії, Скандинавії та Прибалтики, тобто країн зі схожими кліматичними умовами, де використовується централізоване теплопостачання.

Турбіна ризької котельні, яка не лише працює на деревині, але й за принципом ко-генерації, тобто виробляє і електиру, і тепло.

У результаті найбільш корисним для нас виявився досвід прибалтійських країн.

У кінці 90-х ситуація з "комуналкою" в Литві, Латвії та Естонії була дзеркальним відображенням нашого сьогодення. Та ж радянська інфраструктура, будинки і законодавча база.

Модернізація енергетики розпочалася з будинків.

Спершу встановили в кожен з них прилади обліку тепла, потім індивідуальні теплові пункти (ІТП) і лише після цього там зайнялися модернізацією мереж, обладнання, що підвищує ККД котлів на ТЕЦ і котельнях.

Далі – заміщення газу: котельні на біопаливі, подрібненій деревині від деревообробки та розчистки лісів.

Біопаливна в м.Рига, що дає змогу замість газу використовувати деревинні відходи і скоротити витрати на енергоносії

Польща пішла іншим, і як з’ясувалося, помилковим шляхом. Розпочали з модернізації джерел тепла – ТЕЦ та котелень. Коли зайнялися енергоефективністю будинків, з’явилось надлишкове тепло, адже будинки стали споживати теплової енергії набагато менше.

У найбільших містах Прибалтики все робилось послідовно, але максимально швидко.

Наприклад в Ризі за 1997-й рік було встановлено лічильники тепла в шести тисячах будинків, а за три роки в тих же будинках з’явилися автоматизовані теплові пункти.

Вільнюс і Таллінн діяли аналогічно.

Елементи сучасних теплових насосів, які, з позиції споживання енергії для своєї роботи, у 5 разів економніші.

Цікаво, що в цих містах форма управління тепловим господарством була різною. У Вільнюсі французька приватна компанія, в Ризі – мікс держави, муніципалітету і бізнесу, в Талліні – більшою мірою муніципальна.

Об’єднує їх також те, що за п’ятнадцять років було втричі зменшено втрати тепла, витоки з системи і кількість працівників на підприємствах.

У результаті "непаливна" часка тарифу зменшилась до 20%.

Результат свідчить про цінність досвіду прибалтійських колег і його варто використати на території української столиці, врахувавши київську специфіку.

Для побудови власної ідеології розвитку енергосистеми, очевидними стають наступні завдання:

1. Негайно розпочати підготовку до відкритого конкурсу на управління енергосистемою міста. Не за горами 2017-й рік, коли завершується угода з "Київенерго", а для належної підготовчої роботи знадобиться мінімум рік.

2. Завершити оснащення будинків приладами обліку. Місто зобов’язало монополістів власним ресурсом встановлювати лічильники в будинки.

3. Встановити індивідуальні теплові пункти в кожну будівлю за 3-4 роки. Завдання надзвичайно складне, враховуючи, вартість робіт та обладнання – від 120 тисяч гривень і вище за один теплопункт.

Виходом може стати створення механізму відшкодування вартості ІТП за рахунок зекономленого тепла. Період окупності теплопункту від 3 до 7 років, при тому, що плата за опалення і гарячу воду – не змінюється.

Такий механізм має бути затверджений на законодавчому рівні, а місто Київ цілком може стати пілотним регіоном для його впровадження.

Крім того, такі підходи активно підтримуються з боку міжнародних фінансових донорів, що дає змогу залучити прийнятні й надійні кредити.

Сучасне прислів’я каже: "Покажіть мені ту людину, яка вчиться на чужих помилках". Ми повинні вчитися на чужих огріхах, а не чекати поки вдосталь наробимо власних.

Усіх споживачів, експертів та просто небайдужих киян, які мають пропозиції для київської влади у питанні налагодження роботи ЖКГ, прошу надсилати їх на електронну пошту k-jkg@ukr.net, або мені у Facebook - Заступник голови КМДА Петро Пантелеєв або Petr Panteleev.

Крім того, зауваження та пропозиції можна залишити у контакт-центрі Києва за номером 1551 або ж на телефон гарячої спеціалізованої телефонної лінії з питань ЖКГ 1557.

Петро Пантелеєв, заступник голови Київської міської державної адміністрації