Захистимо Київ – звільнимо Україну!

Версія для друку     Додати коментар

12.03.2013  13:57 __ Сергій Бондарчук

Київ — мій дім. Я тут народився, тут виріс, тут живу. Мені не байдужа доля рідного міста.

У Києві є багато місць та вулиць, близьких для мене. Одна з них – вулиця Миколи Закревського на Троєщині. Там мешкала моя дружина. Як і більшість киян, я не знав нічого про Закревського — лише для цікавості я дізнався, що це фактично перший серйозний історик Києва, який жив та працював у ХІХ столітті.

Описуючи аварійний стан Колони Магдебурзького права, що на теперішньому Набережному шосе, Микола Закревський писав: "Залишилася тільки самотня обірвана колона у пам'ять про вже не існуючі права".

Сьогодні пересуваючись рідним містом, з сумом доводиться констатувати: скоро залишиться лише згадка про справжній Київ.

Таке враження, що орда повернулась на нашу землю. Руйнуються історичні пам’ятки, забудовуються дніпровські схили, вирубуються каштани, монстри зі скла і бетону спотворюють образ благородного Києва. На дорогах, які наче після бомбардування, у пробках кияни годинами чекають поки повз них пролетить кортеж можновладців. Мій дім руйнують. "Пакращення" та "стабільність" на марші...

Чому це сталося? Уже понад півроку де-юре, і уже більше трьох років де-факто кияни позбавлені права мати свого головного представника – міського голову Києва. Київ живе як  в часи нацистської окупації – містом керує ПРИЗНАЧЕНИЙ голова міської державної адміністрації. Це не може не обурювати.

Різні окупаційні влади часто позбавляли Київ самоврядних прав. Узурпатори жорстко впроваджували централізм та звужували права місцевих громад. Логіка диктаторів зрозуміла: вони бояться вільних громад, які є основою вільного суспільства.

Мета, яку переслідує діюча влада в столиці – забезпечити "стабільність", тобто контролювати Київ на предмет недопущення тут масової громадської активності спрямованої на зміну існуючого корупційного режиму.

Те, як розганялись мовний та податковий майдани та силові акції проти опозиційних зібрань у серпні 2011 року, свідчить, що ця влада панічно боїться людської непокори. У них в очах – картинка Помаранчевого Майдану, який не дав їм узурпувати владу 9 років тому. Тепер Майдан часто віддають для шоу та півроку тримають територію для вульгарної "йолки". Це все –  вияви страху перед власним народом.

Реальні зміни в Україні можуть настати у 2015 році, на президентських виборах. Для цього не можна втратити Київ. Якщо захистимо Київ – то гарантовано звільнимо усю Україну від корупційного режиму.

Столиця завжди була бастіоном демократії. У 2012 році кияни вказали місце владі – на усіх округах перемогли опозиціонери. Це була наша перемога, перемога киян над нав’язаною ззовні владою, це була наша оцінка "пакращення".

І сьогодні кияни хочуть демократичних змін. Понад 53% киян підтримують ідею висунення єдиного кандидата в мери від опозиції. Опозиція зобов’язана використати цей шанс.

Дослухавшись до мешканців столиці і висунувши узгодженого опозиційного представника на виборах, опозиція отримає неймовірне посилення на президентських виборах. Адже у січні 2015 року опозиційний київський мер має допомогти громадянам України, в тому числі і киянам, захистити їхнє право на чесні вибори.

Однак, на жаль, парламентська опозиція нехтує цим шансом. Київ для деяких  самопризначених лідерів – наче м'ячик для пінг-понгу. Ультиматуми, шантаж, провокації на тему "єдиного кандидата" уже перейшли усі дозволені рамки. Ця вовтузня, по-перше, ображає киян, по-друге, допомагає владі, яка користає з розколу демократичних сил.

Ми часто чуємо від деяких опозиціонерів – "Київ – це стартовий майданчик для президентських перегонів". Таке формулювання – просто ганебне. Замість того, щоб робити столицю розмінною монетою, опозиція мала б зосередитись на тому, щоб провести вибори міського голови негайно. Парламентська опозиція має виконати власне зобов’язання – захистити місцеве самоврядування та елементарне право киян мати обраного міського голову.

Частина опозиції начебто дуже сильно сватає Кличка на мерську посаду, по-фарисейськи навіть наголошує, що це добрий майданчик для президентських перегонів. Насправді за цим криється інший підступний план – збити Кличка з президентських виборів, а якщо не вдасться, то ПРИЗНАЧИТИ "кандидатом від опозиції" особу, як мінімум, далеку від опозиційних принципів.

Зараз не можна робити таких системних помилок. У гонитві за президентським кріслом можна загубити усю країну. Системні помилки деяких опозиціонерів уже призвели до програшу на цих виборах. Досить лише згадати, як голосувався злочинний закон про вибори, як відбувався розподіл парламентських комітетів, щоб зрозуміти, що системні помилки призводять до непоправних втрат.

Опозиція має  мислити стратегічно. Не потрібно нікого штовхати у мери та підставляти один одного. Баланс інтересів опозиційних сил можна знайти під час перевиборів до Київради. Не потрібно виставляти Київ на політичні торги.

Як киянин дуже хочу, щоб опозиція мене почула (я далекий від огульної критики опозиції), як політик робитиму все можливе, щоб це відбулось. І як киянин, і як політик, не хочу,  щоб влада і опозиція торгували моїм містом – домом і зроблю все, щоб звільнити рідне місто від окупаційної адміністрації та повернути Києву його право бути столицею.

Для того, щоб перемогти, потрібна нова стратегія, яка дозволить визначити єдиного кандидата без шантажу та шулерства. Для цього потрібна публічна дискусія про принципи та критерії, якими має володіти такий кандидат.

Останні соціологічні дослідження показують, що Віталій Кличко має найбільші шанси впевнено перемогти діючого президента у другому турі виборів. Тому його участь у мерській кампанії буде нелогічною.

За таких обставин необхідно провести праймеріз – які є єдиним відкритим, чесним механізмом для визначення єдиного кандидата на посаду міського голови. Таку ж процедуру слід застосувати і для визначення кандидатів по мажоритарних округах. Громада Києва має стати партнером для опозиції, а не бути безликим електоратом, яким маніпулюють партійні функціонери.

Потрібно розширити коло опозиційної трійки – не відгороджуватись від позапарламентських партій, від громадського сектору та й від просто активних киян.

Лише нові, відкриті, демократичні стандарти політики допоможуть нам побороти закритий, авторитарний, корумпований режим. Не можна на словах опанувати режиму, а на ділі копіювати його порочну політичну практику. Нові стандарти слід вносити в політику саме зараз, перебуваючи в опозиції, не відкладаючи це на потім.

Громадяни хочуть побачити альтернативу діючій владі, а не кліку ображених колишніх високопосадовців, яким кортить повернутись у власні нагріті крісла.

Київ – колиска української демократії, тут народилась ідея ВІЧЕ – ради вільних людей, тут народилась наша незалежність, тут на Майдані зросло наше громадянське суспільство.

На київських виборах в Україні вперше повноцінно мають відбутись праймеріз – народні вибори єдиного кандидата від опозиції. Праймеріз – ознака нової політики, цивілізованої та відкритої. Саме в столиці має народитись ця нова політична культура, яка стане нашою дорожньою картою в Європейську спільноту.

Сергій Бондарчук