Десятинний провулок. Що кияни чекають від Святійшого Патріарха?

Версія для друку     Додати коментар

21.01.2013  09:57 __ Ігор Луценко

Зараз на Десятинному провулку, що у самому історичному серці Києва – час для прикрих речей. Там на ділянці, наданій Українській православній церкві Київського патріархату, за участі будівельної компанії депутата-регіонала Володимира Зубика, споруджують сучасну багатоповерхівку, "господарську будівлю".

Відбувається це все безпосередньо на території археологічних пам’яток, в двох кроках від каменю "Звідси пішла земля руська", з численними порушеннями земельного та пам’яткоохоронного законодавства.

Перша прикрість – забудовник, котрий споруджує для УПЦ "господарську будівлю", перейшов до агресивних дій. Намет "Громадянської позиції" у ніч на 18 січня розтрощили охоронці будівництва. Від їх нападу також частково постраждав намет "УДАРу", котрий стояв поруч. Чи личить так просувати суто матеріальні інтереси церкви?

Друга прикрість – архієпископ Євстратій, речник УПЦ, звинуватив протестуючих проти будівництва у бажанні вибити гроші. Автор цих рядків на 100% впевнений, що цього не було. Для своєрідної "коаліції" громадських та політичних організацій відстояти Києву гору є справою честі, і будь-які спроби когось із захисників заробити на цьому наштовхнуться на жорстку протидію своїх же союзників.

Тому – слова Євстратія є наклепом. До того ж, доволі набридлим, бо його повторює кожен перший з київських незаконних забудовників, коли стикається з опором громадськості. Дуже прикро, що архієпископ (і автоматично – церква, котру він представляє) вдається до наклепів.

Наклепи і насильство. Чи не час зупинити цей безглуздий конфлікт, де свій авторитет втрачають усі?

Самознищення

Втрачає не тільки православна церква. Втрачаємо і ми, активісти. Бо у очах тих симпатиків УПЦ КП, хто не надто інформований – ми йдемо проти церкви.

Втрачають політики, котрі змушені жертвувати симпатіями частини електорату ради мети збереження обличчя Києва. Недарма частина опозиції ще вагається, чи варто відкрито йти проти УПЦ КП, хоча в особистих спілкуваннях визнає їх неправоту.

Хіба це нам потрібно?

Зовсім ні. Приміром, автор особисто зацікавлений у тому, щоб мати приклад української православної церкви, котра слідує своєму вченню, поважає закони і звичаї місцевої громади.

Така церква потрібна і для власної гідності, і для того, щоб ставити її у приклад окремим священикам іноземної церкви, котрі ведуть себе на київській землі як окупанти, не ховаючись, зневажають Україну, її історію та звичаї.

Достатньо перейти дорогу від будівництва УПЦ КП – і потрапляємо на незаконний об’єкт УПЦ МП, "капличку" коло фундаменту Десятинної церкви. Фундамент, до речі, московські церковники теж хочуть перетворити підмурки для свого храму. Про ці злочинні плани автор писав раніше.

Як же бути, коли "своя" церква так ретельно уподоблюється "чужій"?

Важко повірити, що ота "господарська будівля", нехай п’ятиповерхова, нехай семиповерхова – коштує таких репутаційних втрат для найчисленнішого представника Христового учення, яким є УПЦ КП.

Насправді, церкву підставляють її окремі, несумлінні представники.

Підставляють вони і усіх українців – бо своїм рейдерством фактично підтримують рейдерство представників Московського патріархату, котрі захопили територію з іншого боку Десятинного провулку, біля фундаменту Десятинної церкви.

Врешті-решт, чому Ахметов, людина, м’яко кажучи, не безгрішна, у аналогічній ситуації з будівельним скандалом на Андріївському узвозі, виявився розумнішим, інтелігентнішим та моральнішим за православну церкву? Це не знімає з нього його гріхів, цей олігарх заслуговує на покарання. Але він, принаймні, не посилав нікого придушувати силою протест активістів, не обливав їх брудом у ЗМІ.

На відміну від Ахметова, ніхто з боку УПЦ КП не йде на діалог. Усі юридичні аргументи розбиваються об залізобетонне несприйняття – "ви говоріть, а у нас своя правда". Аргументи морального порядку, слова "громадський простір" та "історичне місце" взагалі не помічають. Громаді не пропонують у деталях обговорити проект. По суті, думка опонентів, позиція громадськості взагалі не цікавить церковників.

Як зупинитися і перемогти

Спільну поразку на нашу спільну перемогу.

Церква може дати приклад поваги до світських законів – особливо тих, котрі жодним чином не суперечать християнству.

Вимога погоджувати будівельні проекти у буферній зоні пам’ятки всесвітнього значення (християнської пам’ятки!) – собору св. Софії. Вимога погоджувати землевідведення на так званих особливо цінній землях з Верховною Радою. Ці вимоги церква може спробувати виконати або самостійно, або за участі чиновників.

Вимога не бути співучасниками крадіїв. Архієпископ Євстратій прекрасно знає, що Черновецький дав йому крадену землю. "Молода команда" позбавила Національну академію наук права на цю ділянку, надану Академії ще у 60-ті роки. Отож поводитися з земельною ділянкою треба як з майном громади, тимчасово без хазяїна, але яке безумовно має слугувати громадським інтересам.

Церква може дати приклад поваги до думки громади, взірець мудрості у конфліктній ситуації. Церква отримала від громади безцінну історичну землю у тимчасове користування. Виник конфлікт. То чому б врешті не піти на діалог і не представити офіційно затверджений проект на обговорення громадськості?

Більше того, з боку церкви було б сильним кроком збудувати на ввіреній їй ділянці щось, що буде слугувати прикладом її безкорисливості. При необхідності, у громадськості знайдеться чимало ідей.

Приміром, діорама. Як виглядав Київ у часи до монгольської навали? Скільки церков тоді було, яке місце тоді займала у житті киян релігія, яким був київський ландшафт?  

Діорамі не треба глибоких фундаментів, археологічні пам’ятки не постраждають. Діорама – цікава для туристів.

У будь-якому разі, є вже проторений шлях виходу з подібного конфлікту. Є Громадська палата, котра, я впевнений, може настільки ж успішно визначити долю ділянки на Десятинному, як вона зараз вирішує долю ділянки фабрики "Юність" на Андріївському узвозі.

Усі необхідні інструменти є, проблема лише у тому, що поки що в забудовних конфліктах навіть найзлісніші забудовники здаються більшими християнинами, ніж деякі ієрархи УПЦ КП.

Ігор Луценко, ГІ "Збережи Старий Київ"