Проблема ХХІ століття: чому не сприймають "гомо sapiens"

Версія для друку     Додати коментар

21.12.2011  17:09 __ Олександра Горчинська

Що несе наступний рік для України? Євро-2012? Не тільки. Є іще одна подія, якої жодного разу у нас не було, і на яку, напевне, із нетерпінням очікують представники сексуальних меншин, або ЛГБТ.

ЛГБТ – термін, який використовується для позначення сексуальних меншин, і розшифровується так: Лесбіянки, Геї, Бісексуали, Трансгендери.

Справа в тому, що 16-19 травня 2012 року в Україні проходитиме перший гей-парад.

Саме така новина і стала поштовхом до написання цього матеріалу. Чому аж в наступному році, в той час, як в усіх інших цивілізованих країнах подібні дійства проходять щорічно, і є звичайним явищем серед місцевого населення.

Виникло питання: чим ми гірші? Чим наш соціум слабший, або, навпаки, агресивніший до сприйняття подібних речей?

На сміх людям? або Трохи про публічність

В інших країнах, треба відмітити, і ставлення до сексуальних менших зовсім інше. За кордоном ЛГБТ спокійно живуть, вступають у шлюб, виховують дітей.

У школах, і навіть у деяких дитсадках (мова про Швецію), уведено особливі програми та методики навчання дітей, спрямовані на те, аби дитина не втрапляла із раннього віку в світ стереотипів, а сама для себе обирала свій шлях, свою позицію, і свою орієнтацію також.

Тема сексуальних меншин періодично з’являється у наших ЗМІ, але жодних конкретних результатів обговорення подібних питань не дає. Чи приймає наш соціум таких людей? А якщо не приймає, то чому?

Ми ворожі до всього, що не відповідає усталеним принципам, традиціям, переконанням, та боїмося вийти за рамки, побачити, що світ ширший і більш незвичайний, ніж нам здається.  І поняття "традиційне" – дуже розмивчасте.

В Україні досі не навчилися правильно сприймати людей, які заявили про свою орієнтацію відкрито, або – це стало відомо випадково. За прикладами не треба ходити далеко: іноді вражає ставлення окремих телеведучих до травесті-діви Монро.

Вони навмисне зверталися до неї то як до чоловіка, то – як до жінки, акцентуючи на цьому велику увагу. Проглядається відсутність журналістської, та і взагалі, людської етики, і складається враження, що людину запросили у студію тільки для того, аби її висміяти.

Інший приклад – народний депутат Олег Ляшко, який засвітився у неоднозначній ситуації. Тепер він – ледь не головний гей країни. Його висміюють, над ним знущаються, ось це минуле тепер приліплене до людини клеймом.

У той час, як в Україні не сприймають нетрадиційну орієнтацію, у сусідній Польщі все навпаки.

У місцевому парламенті на рівні з усіма працює депутат Роберт Бедрон, перший "відкритий" гей, відомий своєю боротьбою із гомофобією.

Ба більше – разом із ним свій депутатський мандат у листопаді отримала депутат-транссексуал Анна Гродська. Варто звернути окрему увагу і на той факт, що вона здобуває прихильність населення, отримує чималі відсотки на виборах. І – нічого.

За виборчими списками партії "Рух Палікота" 57-річна депутатка зайняла перше місце. Серед її позицій у передвиборчій програмі було зазначено і про прагнення вирівняти права ЛГБТ і гомосексуального населення. А чи уявляєте, якби до нашої Верховної Ради прийшла подібна людина? І я не уявляю.

Далі – згадаємо про іншу ситуацію, яка стосується як України, так і світової спільноти. Йдеться про сера Елтона Джона. Відомий музикант, композитор, лорд, благодійник, кумир мільйонів, який відкрито заявив про свою нетрадиційну орієнтацію і щасливо живе у шлюбі із своїм обранцем Девідом Фернішем.

Кілька років тому він приїжджав до України та планував усиновити тут ВІЛ-позитивну дитину – 14-місячного Льва. Йому відмовили. Через те, що за нашим законодавством (чи, скоріше, за нашим менталітетом), таким, як він, тобто представникам ЛГБТ, це не дозволено.

Ще однією причиною є те, що різниця у віці прийомних батьків і дитини не має перевищувати 45 років. А британський співак та його чоловік за своїм віком уже переступили цю риску.

Елтон Джон робив досить гучні заяви про те, що йому дуже шкода, що він не зміг узяти до себе хлопчика, і висловлював своє незадоволення стосовно відношення до сексуальних меншин у нашій країні. Чи не соромно, позиціонуючи себе, як країну, яка хоче до Європи, робити подібні речі та відмовляти? Соромно.

Діти, яких нема куди подіти

Чому, в решті-решт, ЛГБТ називають людьми нетрадиційної сексуальної орієнтації? Просто тому, що так не прийнято і не звично для інших. Що таке взагалі "традиція" у цьому сенсі?

Людей ділять на традиційних і не традиційних лише через те, що одностатеві пари не можуть природним шляхом зачати дитину. Проте, вони можуть мати дітей іншим способом – всиновлювати. І робитимуть не менш благородну справу для суспільства. У нас дуже багато дітей, які потребують опіки та батьківської ласки, і яким буде набагато краще жити у сім’ї, нехай і одностатевій, ніж у таких жахливих дитбудинках та інтернатах, які має Україна…

До речі, про усиновлення. Так, багато хто говорить про те, що взяті у сім’ю геїв або лесбіянок діти матимуть неправильний світогляд, деформовану психіку, скоріше за все самі оберуть нетрадиційну орієнтацію… Проте, де це доведено?

Якщо дитина розумна, і якщо досить розумні самі батьки, вони виховають своє чадо вільним до прийняття будь-яких, самостійних рішень. Подивимося краще на іншу сторону медалі. Набагато більше дітей-сиріт могло би знайти собі батьків, сім’ю та дім як в Україні, так і за кордоном, якби одностатевим парам було дозволено всиновлювати. І вже зовсім інше питання, чому саме нашу країну обрав Елтон Джон.

Серед світових знаменитостей є тенденція щодо всиновлення дітей із країн, так би мовити, "третього сорту". Наприклад, Анджеліна Джолі стала мамою для дітей із Камбоджі, В’єтнаму та Ефіопії, де, як відомо, не найкращі умови життя та не найвищий розвиток країн. Чи Елтон Джон та його чоловік обрали Україну, як одну із таких, нібито малорозвинених держав? ..

Сьогодення

Усе частіше у Києві можна побачити одностатеві пари: геїв, які ходять, тримаючись за руки, та проводять романтичні вечори у кафе та ресторанах столиці, лесбіянок, які ніжно цілуються на ескалаторах у метро…

Що й казати про те, що серед сучасної молоді тенденція, чи, пак, мода на одностатеві відносини стає нормою, ніби це популярно.

Особливо, серед дівчат. Правда, більшість із них сприймає все це, як певний жарт. Тобто, часто дівчата підліткового віку граються у своєрідну "гру": "мене кинув хлопець, отже, всі хлопці – погані, отже, я не буду зустрічатися із хлопцями, а знайду собі дівчину".

З одного боку, це свідчить про те, що молоді покоління ростуть терпимими до сексуальних меншин та сприймають ЛГБТ нормально, не вважають це хворобою або відхиленням. Із іншого боку, зрозуміло, що деякі поняття, як і знання на цю тему загалом, часто викривлені.

Треба згадати і про таке поняття, як "гомофобія". Часто можна почути думку про те, що гомофоби насправді – латентні гомосексуалісти. Вони не відчувають цього, але це приховане десь глибоко у середині.

Важко говорити, чи це правда. Але не менш важко і неприємно спостерігати за тими, хто відверто плюється на сексуальні меншини, не уникаючи способу кинути образу в їх бік.

На запитання: "Чому ти так ставишся до цього?", багато хто відповідає просто і прямо: "Коли я це все уявляю, мені стає бридко". Виходить, тому бридко і спілкуватися з такими людьми, і взагалі, знаходитися в одному приміщенні. То тут ти сам собі ворог, якщо уявляєш щось занадто неприємне. Уявляти можна по-різному. Якщо вже взагалі дуже хочеться щось собі уявити.

За великим рахунком, чи є різниця, якої статі людина, і якої орієнтації, якщо це – гарний співрозмовник, вірний друг, розумний колега, або, навіть, сильний ворог?..

Аналізуючи ситуацію, замислюєшся: яке ж суспільство нездорове насправді? Те, яке, за думкою багатьох, не має права на кохання лише через те, що кохає людину такої ж статі? Чи те, яке відштовхує "не таких" людей, не знаючи напевне, які ж тоді люди "такі".

Не дарма ж існують певні неписані істини, у які варто вірити, як, наприклад, вислів "серцю не накажеш". Не накажеш, кого любити, за що, і коли. Не дарма ж існує легенда про те, що спочатку Бог створив людей-андрогінів. Вони мали у собі однаково і чоловіче, і жіноче. Але, коли люди почали гнівити Господа, він розділив їх пари.

Саме після цього люди вимушені все життя шукати свою "другу половинку", як ми це всі називаємо. Якщо дивитися у корінь, то стає зрозуміло, що в кожному з нас із самого початку було закладене як чоловіче, так і жіноче начало. І ніхто не може знати напевне, що в середині нас переможе.

Олександра Горчинська