Конституція і закони писані не для всіх?

Небагато знайдеться, мабуть, людей, які заявлятимуть, що є супротивниками порядку. Кожному хочеться бачити якомога ідеальнішу картину свого існування в суспільстві.

Більшість наших співгромадян були й залишаються прихильниками демократії і порядку. І не вони винні, що сучасна модель української демократії ототожнюється з розгулом корупції, полюванням на людей, безвідповідальністю чиновників, зростанням злочинності та  з безкарністю тих, хто так "розгулявся".

Причому -  що характерно -  конституцію і закони порушують не стільки звичайні громадяни, скільки високопосадовці, що, на мій погляд, - найстрашніше явище. Мабуть, настав час для організації роботи спеціального відомства чи національного бюро по охороні і захисту конституції.

Цей орган повинен бути наділений відповідними повноваженнями для того, щоб упереджувати й здійснювати публічний розголос найбільш суттєвих випадків порушень конституції, а також мати право та повноваження подавати судові позови чи відповідні подання в СБУ, МВС, РНБО і Конституційний суд на чиновників будь-якого рангу, депутатів, керівників різного рівня.

І ще суттєвий момент: проводити постійні брифінги і зустрічі для преси. Можливо, є і інший вихід. Головне нам не можна надалі мовчати й виконувати роль сторонніх спостерігачів. Потрібно вимагати від влади і всіх громадян, причому зі всією рішучістю і серйозністю - неухильно виконувати положення конституції й законів і бути законослухняними... 

Чому я торкнувся цієї важливої теми? Тому що, як і багато інших людей переживаю за долю країни та її столиці, а також занепокоєний тим, що в Україні зростає безробіття, смертність, злочинність й наркоманія, проституція та алкоголізм.

Значно скорочується фінансування соціальних програм, зокрема освіти й охорони здоров'я. Країна весь час перебуває у стані політичного протистояння кількох потужних фінансово-промислових й політичних кланів. А українцям від цього живеться все гірше. 

Днями державна податкова адміністрація повідомила, що різними особами та керівниками заявлено про необхідність повернення  коштів за податок на додану  вартість на суму 7 мільярдів 400 мільйонів гривень. З них значна частина цієї суми фальсифікована.

Уже заведено кілька тисяч кримінальних справ, більша половина з низ знаходиться у судах. У жовтні минулого року заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Степан Гавриш повідомив, що рівень злочинності в країні досяг критичної межі й становить смертельну загрозу для держави. 

Подивіться, що відбувається у Києві ? Столиця завжди була  обличчям України, її міжнародною візитною карткою.

Але для міських керівників конституція і закони мають якесь дивне окреме значення. І це нікого не хвилює. Ми постійно чуємо про сумнівний розподіл землі городян, будівельні афери тощо. Мільйони бюджетних коштів витрачаються на утримання роздутого штату чиновників київської адміністрації, де у голови Леоніда Черновецького...14 заступників і безліч кількість управлінь та відділів.

Де ще таке можна побачити? А чи потрібно було у Києві кілька зим поспіль ставити на Майдані Незалежності ялинки, на що було витрачено понад мільйон гривень?... І це при тому, що більшість міських лікарень мають обмежене фінансування.

Справжнім знущанням з киян стала нинішня зима. Такого жаху в столиці не було ще ніколи. Тротуари, дороги, прибудинкові території перетворилися у суцільні ковзанки, сніг, лід, криги не прибиралися. Від травм постраждали майже 10 тисяч людей. І це, мабуть, на жаль, ще не кінець. 

Варто відзначити, що і низка опозиційних політиків, і уряд, і комісії Верховної Ради, і навіть сам гарант конституції президент Віктор Ющенко неодноразового гостро і критично оцінювали ситуацію в Києві.      

Пригадується, як ще минулого року Ющенко назвав Київ театром абсурду.

Однак, і нині для багатьох залишається загадкою: чому в такому разі Леонід Черновецький і його заступники досі сидять у своїх кріслах й фактично руйнують Київ, порушують конституцію і закони, подаючи таким чином негативний приклад іншим керівникам міст країни? Чому не проводиться гласне й публічне розслідування фактів їх "діяльності"? 

Складається враження, що за роки незалежності багато найважливіших проблем не вирішуються через корупцію у вищих органах влади і місцевих держадміністраціях,  правоохоронній системі.

Люди вже звикли до цього й не вірять, що при нинішній владі щось буде змінене на краще. Більше того, існує підозра, що в українському суспільстві вже багато років таємно проводиться цілеспрямована лінія на ліквідацію самоповаги і правосвідомості у звичайних  громадян, робиться більше акцент на розвиток у них первісних інстинктів.

Наприклад, влада давно "не помічає", що низка телеканалів відверто рекламують горілку, демонструють фільми порнографічного характеру, а також такі, де показується садизм, жорстокість, насилля. Чимало розважальних програм, на мою думку, несуть до соціуму відповідь на запитання: "Як стати справжнім ідіотом та ні про що не думати".

Вочевидь, що людьми з низькою культурою і мораллю, нестійкою психікою легше маніпулювати для вирішення певними кланами своїх фінансових й політичних завдань.  Здається, процес зайшов так далеко, що сягає рівня національної безпеки. Чи може я помиляюсь? 

Романтичний етап становлення і перебудови української державності посилив переконання у тому, що у всіх наших негараздах винні попередні закони й методи керівництва чи взагалі їх відсутність. Ми довго чекаємо, що мудрі законодавці нового скликання подарують нам такі закони, які нарешті відкриють прямий шлях до омріяної правової європейської держави.

Один мій знайомий журналіст, який любить філософські порівняння, сформулював ситуацію так: «кажуть, що законності раніше не було, але був порядок. Тепер начебто є законність, але немає порядку». Заперечити йому нескладно. І все ж таки якийсь резон у цій журбі простежується.

Гадаю, піком нової законності - є створення касти недоторканих, тих, хто прийняв закони про звільнення самих себе від дії всіляких законів. Такої наруги над правом не придумала, здається, жодна правова система світу, включаючи середньовічні монархії.

Депутатський імунітет - інститут правового суспільства, який має одну єдину мету: забезпечити парламентарію волю для здійснення їм своїх депутатських обов'язків - цинічно і нагло перетворився у нас в гарантію абсолютної недоторканості, для всіх, хто  дорвався до крісла у Верховній Раді. А також для тих, хто сидить на зручних місцях в Кабінеті Міністрів, секретаріаті президента, міністерствах і відомствах.

Це несправедливо і нечесно. Люди це знають, але терплять правову безмежність, стиснувши зуби й маючи у своїх думках чи душі образу на владу.

Пишу ці рядки, пригадуючи деякі цитати із праці відомого англійського мислителя й філософа Джона Ролза. Його книжка "Теорія справедливості" стала суттєвою подією в галузі політичної філософії ХХ сторіччя.

Вчений обдумує питання: від чого залежить те чи інше поняття справедливості? Чому у різних типах суспільства затверджується різне поняття й сприймання справедливості? Відповідь може показатися несподіваною: від прийняття певних моральних принципів. В нові справедливості знаходяться моральні принципи, які злиті з правом і законом. А справедливим є політичний процес, керований конституцією.

Повчальні й важливі рядки.  Особливо для нас. Задумаємося над цим... 

Олександр Борщевський, головний редактор журналу "Світ єдиноборств", член національної спілки журналістів України