Голосуй, або заплатиш комунальні!

Марсіанська бригада космічного мера продовжує робити наукові експерименти з метою виходу у відкритий космос. На порядку денному фігурує магічне число "700 тисяч". Ні, мова не йде про кількість колоністів на Марсі. Марсіанами хочуть зробити простих киян. 

Днями столичний мер оприлюднив чергову ідею. Біблійна теза про відповідальність багатих перед бідними отримала нове прочитання. Її практичне застосування співпадає із загостренням соціальної кризи. Треба ж якось з цим розібратися! 

Отже, квартплату все ж таки підвищать. Ця давноочікувана акція матиме крапковий характер, бо з точністю кумулятивного снаряду влучить по багатих, заможних мешканцях Києва та примусить платити за все знахабнілий "середній клас".  

"Середняки" не люблять свого мера та крім усього всього беруть купу кредитів. Кредитів вже нема, а мера доведеться профінансувати. Бо, фахівцями з орбітальної станції нараховано 700 тисяч незаможників, що не повинні нічого платити. Або, якщо й повинні то так, символічно. 

Заступник мера Кільчицька дивовижним чином перефразувала цю пропозицію, застосувавши її у підконтрольній медичній сфері. Отже, безкоштовна медицина йде у минуле.  

Але, не для всіх. 600 тисяч незаможних киян залишаться з цим буржуазним здобутком комуністичного суспільства.  

А ще раніше мер казав про 800 тисяч незаможників, що матимуть пільги у громадському транспорті. Не всі цифри схожі між собою, однак не будемо забувати, що з орбітальної станції далеко до Києва, тож сто тисяч туди, сто тисяч сюди...  

Отже, пройшли часи коли симпатії прихильників купувалися пакетиками із різним непотребом. Це вже вчорашній день. Коли мова йде про приватизацію міського майна, про екс-комунальну енергетику, треба думати у іншому масштабі. Купувати голоси на роки вперед. 

Пасторська любов мера до своїх вірних не має політичних меж. У космічному безмежжі вседозволеності марсіани хочуть створити власну армію. 

Ця армія буде воювати на трьох фронтах.  

Перший - міський. Хоча дострокові вибори мера вже відбулися цього року, не можна повністю виключати спроби їх повторення.  

На міському фронті все просто, бо мова йде про позиційну війну на утримання лінії перемоги. 700 тисяч пільговиків будуть електоральною армією, що знаходитиметься у резерві. Про всяк випадок. 

Другий фронт теж поки що резервний.  

Примара дострокових парламентських виборів, шкутильгаючи віддаляється все далі від українських громадян. Але, знов-таки можливі сюрпризи. Надто багато важковаговиків зацікавлені у штучному загостренні ситуації. 

Якщо навіть відняти від 700 тисяч неповнолітніх, то все одно можна зібрати армію якої достатньо для подолання трьохвідсоткового бар'єру.  

Тобто, для перемоги у всеукраїнському масштабі достатньо лише одного окремого міста! А там вже й нескладно стати частиною урядової коаліції. Причому її колір не матиме ніякого значення, бо бригада з Марсу вміє бути хамелеоном, якому байдуже чи він синьо-білий чи помаранчевий. 

Є ще третій фронт. Він відкриється у наступному році та на відміну від перших двох у початку бойових дій на даному напрямку не сумнівається ніхто.  

Оскільки нам, навіть в умовах економічної  кризи навряд чи загрожує введення військового стану, у грудні 2009 чи у січні 2010 року відбудуться президентські вибори. Чому не взяти у них участь? 

Хоча навіть у фільмі жахів не можна уявити обрання Черновецького президентом України, це не завадить йому про це помріяти.  

Взяти участь у президентських перегонах, отримати свої три-чотири відсотки, потім спробувати вигідно їх продати. Життя триває, коли політики вміють заробляти кошти, враховуючи потенційні можливості кожної ситуації.  

Юрій Корогодський