Похвала глупоті. Яке майбутнє Києву малюють програми кандидати у мери

Фото УП. Київ

Приходячи додому, щоразу витягаю з поштової скриньки купу листівок та газет. Це геть не через активне листування – у столиці місцеві вибори.

Політичні партії та кандидати у мери намагаються достукатися до електорату через рекламу. Живе спілкування з виборцем та кампанії door-to-door у них не викликають ентузіазму. Простіше витратити сотню-іншу тисяч гривень на політтехнологів та передвиборчі білборди.

Не секрет, що обіцянки та програмні тези більшості (чи не усіх) претендентів на представницькі посади пишуться не ними самими.

Важливість цих документів знівельована та зведена фактично до меж статистичної похибки довгими роками побудови демократії в Україні.

"Попіл Клааса" Революції гідності не стукає у серце істеблішменту, натомість він традиційно гупає порохом популізму по некритичній свідомості українців. На тлі цього ролик з дебатів Демократичної партії у США, де одне питання про перше голосування сенатора у парламенті фактично анулювало його шанси, виглядає недосяжною утопією.

Тим не менше, кожен стос передвиборчих програм українських політиків заслуговує на власну "похвалу глупоті".

Критичний аналіз текстів, які кандидати пропонують як засади своєї роботи на чолі Києва – між іншим, однієї з найбільших столиць Європи – не має на меті висміювати чи звеличувати.

Достатньо просто вдумливо оглянути пропозиції претендентів на посаду топ-менеджера Києва. Наразі їх 29, проте реально цікавих постатей не більше п’яти.

Кличко: для бабусь та хіпстерів

Фото з сайту "УДАРу"

Чинний мер столиці Віталій Кличко, який з тріумфом виграв вибори навесні минулого року, залишається поточним лідером перегонів за даними кількох соцопитувань.

Після 17 місяців керування містом, він скаржиться на брак коштів, економічні проблеми в країні, зокрема через воєнні дії, а також "епідемію корупції". Даних про свої дії щодо подолання корупції у столиці він не наводить. Тож можна припустити, що успіхів у цій царині екс-боксер не досяг.

Міський голова постулює чотири ціннісні пріоритети: комфорт для життя, влада у громади, економіка як основа добробуту, гармонія історії та сучасності. Звучать вони, гладко та технологічно, попри часткову нелогічність. Зокрема, "економіка як основа добробуту" - цікаво, які альтернативні основи добробуту, себто матеріальних статків, можна запропонувати? Інші ж також є практично безликими загально очевидними істинами.

У частині, де мер розкриває їх детальніше, видна робота на цільові групи. Тези про комфортне місто виглядають мрією хіпстерів – освіченої проєвропейської молоді, якій не чужі слова "стартап", "коворкінг", "бранчі та смузі".

Частково він перерахував те, що уже почав робити після довгих років очікування активної громадськості: створення великої пішохідної зони на Подолі, розвиток велодоріжок та спортмайданчиків, мораторій на забудову історичних центрів та зелених зон – у тому числі у Генплані, який він прагне "вдосконалити".

Правда у експертів, виникає логічне питання – як Генплан "імені Черновецького", який вже розробляють 7 років і який фактично мав би легалізувати весь земельний "беспрєдєл" часів космічного мера можна вдосконалити? 

Відкрите питання – Революцію у транспортній інфраструктурі – він покладає на проект Всесвітнього банку, деталі якого наразі достеменно не відомі. Замість понівеченого уже міфу про метро на Троєщину Кличко сказав про розвиток міської електрички.

Правда, інколи у Кличка вусами його першого заступника Ніконова нагадують, що переговори з інвесторами продовжують вестися, чим дають черговий ковток надії жителям Троещини та Воскресенки.  

Ще одним елементом соціальної програми чинного мера є "соціальна захищеність літніх людей та престижність роботи у бюджетній сфері". Тобто пенсії та підвищення зарплат бюджетникам. Тобто знову віддання ситуації на поталу економічним стимулам замість ґрунтовного вирішення проблем.

Економічна ж частина програми Кличка геть обтічна: інвестфоруми, максимальна прозорість роботи для бізнесу, "кардинальна реновація у житлово-комунальної галузі" (саме так, без деталей. Тобто очікувати можна будь-чого).

Команда мера, вочевидь, прагнула надати документові західного лоску, перерахувавши "орієнтири". На жаль, кількісними чи якісними їх назвати складно: "виховання здорової молоді", "ефективне використання земель", "сприяння розвитку урбаністичної... національний культури" тощо.

Заперечити складно, а погодитися – ще складніше, оскільки за словами-обгортками не стоїть нічого: ані як виховати здорову молодь, ані скільки, де, яким чином і коштом буде ефективно використано земель, ані що взагалі розуміється під українською урбаністичною культурою.

Кличко також обіцяє максимальну прозорість рішень влади для киян, створення чисельних громадських рад з наглядовими та дорадчими повноваженнями (чому ж тоді вони він не займався їх створенням?) За часів Кличка їх збільшилося на 10, і тепер сумарно їх  аж 44!.

А також оприлюднення рішень Київради на етапі проектів. Крім того, команда мера заявила про "встановлення суворого контролю за надходженням інвестиційних пропозицій з метою недопущення корупції". Наш нещодавній аналіз показав, що за Київським інвестиційним агентством може ховатися ще більша корупція. 

У підсумку програма Кличка виглядає пристойно –  але лише на тлі більшості конкурентів. Для чинного мера європейської столиці писати тези на рівні виборів шкільного президента –  без SMART-цілей, конкретики та бодай двозначних формулювань – дещо соромно і прикро.

Борислав Береза: хірургія проблем

Фото з facebook Борислава Берези

Програма колишнього речника Правого сектору Борислава Берези, якому ЗМІ напередодні виборів почали приписувати подвійне громадянство та непрозорі оборудки, вирізняється своєю лаконічністю.

Вісьмома кроками один з вірогідних претендентів на другий тур планує за рік хірургічно вилікувати ключові, на його думку, проблеми містян.

До їх переліку зокрема увійшли корупція, незаконні забудови, МАФи, повернення Київенерго, розвиток зелених насаджень та парковок.

Нині голова Рішучих громадян, Береза активно використовує свій імідж як жорсткого борця, реклама якого нагадує квазімілітарні плакати і обіцяє не менш жорсткий підхід до управління містом.

Серед плюсів програми Берези варто назвати саме її стислість: теоретично, реалізувати названі ним 8 тез за рік мерської роботи реально. Вони більшою мірою покривають явища, які дратують киян: неефективна робота паркінгів, тарифи, роздутий чиновницький штат тощо.

Мінуси – традиційна для українським політиків обтічність обіцянок. За фразою "мерія 45" мав би критися готовий план чи штатний розпис реформованої КМДА, за обіцянкою джерел додаткового фінансування у бюджет – приблизний перелік дій для її реалізації.

Тривогу викликає також агресивна риторика щодо "Київенерго" та Рината Ахметова — затятість Берези щодо позбавлення олігарха контролю над підприємством заслуговує на повагу та має раціональне зерно, проте дає підстави підозрювати інтереси іншого великого капіталу у його діяльності.

Болюче для експертів та киян питання Генплану та його численних порушень, які мають наслідками незаконні будівництва, проти яких принаймні публічно, прагне боротися Береза та залучення інвестицій фактично не прописане. 

Дивно, але у його програмі пропонується створити Генплан Києва. Чи не є це пасом команді Кличка, яка також долучилася до творення Генплану Києва-2025?

Береза пропонує створити ще одне комунальне підприємство для впорядкування благоустрою. КП як форма роботи влади у Києві часто виявляється новим джерелом для корупції та виведення коштів платників податків.

Сергій Гусовський: haute cuisinе

Фото з сайту "Самопомочі"

Відомий бізнесмен, ресторатор Сергій Гусовський, голова фракції "Самопомочі" у КМДА, у агітації постає менеджером-інтелектуалом, готовим "брати і робити". Як управлінець, Гусовський значну частину своєї програми приділяє питанням менеджменту, спираючись на програму партії як основу для дій.

Політик-ресторатор обіцяє серйозні зміни в управлінській структурі міста: реорганізація департаментів, посилення антикорупційних структур та ролі громадськості, зокрема через запровадження системи електронних петицій.

Новацією є ідея про введення посади віце-мера, яку представник партії "Самопоміч" пропонує віддати другому місцю на виборах для створення "внутрішньої опозиції". Шляхетність пропозиції вартує відзначення, проте навряд чи у її реальність вірять у команді Гусовського: складно уявити правою рукою його як мера Кличка, Омельченка, Березу чи Корбана. Навіть у випадку згоди опонента мер таким чином закладе потужне внутрішнє протиріччя в управлінській команді, де працює не бізнесова, а політична логіка.

До плюсів "Самопомочі" можна віднести серйозне ставлення до політичної програми партії-мера, яку неодноразово публічно представляли, та головне – публічно обговорювали із залученням експертів. Після експертного рецензування деякі "кути" програми були згладжені.

В останній її редакції позиція політичної сили щодо Генплану столиці не зазначається. Натомість акценти зроблено на Стратегії розвитку міста.

Також перевагами ідей команди кандидата від Самопомочі варто зарахувати акцент на менеджерську складову: значна частина столичних проблем породжена неефективним та корумпованим управлінням. Знову ж таки, за тезою поки що не стоїть конкретних розкладів – чіткої схеми нової КМДА з розписом повноважень та відповідальних.

До переваг також відноситься чітко описані проекти рішень, які планує прийняти команда "Самопомочі" у сфері бюджету столиці та "цільових програм". Через останні, втрачається більше 7 млрд грн щороку, і ці програми більше відомі як інструменти легалізації виділення бюджетних коштів без впливу на вирішення проблем та без відповідальності виконавців таких цільових програм.

Також – акцент на ІТ та плани зі створення максимально сприятливого клімату для цифрового бізнесу у столиці.

Недоліками проекту Гусовського є, знову ж таки, деяка неконкретність в частині бачення вирішення серйозних економічних та інфраструктурних питань. Як і інші кандидати, він обіцяє залучати зовнішні та внутрішні інвестиції до міста, проте чим привабити бізнес, чітко не каже.

Натомість – обіцяє активно промотувати бренд столиці, у тому числі серед потенційних інвесторів. Проте, як бізнесмен, Гусовський має розуміти, що бренд не може базуватися на відсутності реальних цінностей: скільки б рекламних кампаній про прозорість влади у Києві не проводили б, кілька корумпованих чиновників ущент знівелюють іміджеві зусилля.

Геннадій Корбан: конкретний менеджмент

Фото з сайту "Укропа"

Дніпропетровський десантник Геннадій Корбан після невдачі на Чернігівщині вирішив вийти на вищу політичну орбіту і позмагатися з командою Порошенка-Кличка у столиці. Кількість зовнішньої реклами, підрядження одного з кращих політтехнологів України, Сергія Гайдая, масивна агітація – усе каже про масивні інвестиції у кампанію та далекоглядні плани команди "Укропу", яка прагне конвертувати економічний капітал у політичний.

На сайті політсили Корбан поданий як ефективний антикризовий менеджер, який досягає "конкретних результатів".

Оминаючи бізнес-історію політика, сфокусуймося на його передвиборчій програмі. Вона коротка та ще більше за тези Гусовського присвячена питанням управління.

Так, Корбан пропонує ліквідувати КМДА як символ "совка" та створити "центр управління містом" – вочевидь, за моделлю відомого опен-спейсу мера Нью-Йорка Майкла Блумберга. Надалі він прагне посилити низові ланки управління, спустивши велику частину повноважень на місцеві ради, а то й об’єднанням громадян у мікрорайонах.

Лідер "Укропу" також пропонує збільшити наповнення бюджету через зміну податкової системи, щоб 80% столичних податків лишалося у столиці. Варто нагадати, що таке рішення не є в компетенції ані мера Києва, ані міської ради – за ним має бути згода Кабміну та Верховної Ради. А також, звісно, прозорість доходів та видатків міського бюджету.

Як і Гусовському, Корбану варто зарахувати в плюси прагнення реформувати застарілу модель керування столицею. Він стисло окреслив ієрархію влади, у якій напрямки регулювання мають очолювати професіонали, "здатні приймати самостійні рішення". Але, знову ж таки, це логіка бізнесу, яка не факт, що спрацює в умовах браку кадрів для муніципального управління в Україні, не кажучи вже про політичну турбулентність.

Генплан Києва та питання механізмів залучення інвестицій залишилися осторонь. Хоча під час одного із круглих столів організованого за сприяння "Укропу", серед ключових  спікерів були саме прихильники "розробників" нового Генплану.

Позиціонуючи себе як менеджер-"антикризовик", Корбан фактично не чіпав стратегічних питань і у своїй програмі не дає відповідь, яким місто стане через, приміром, п’ять років його роботи.

Подібна короткозорість упирається в обіцянку "конкретних результатів".

Олександр Омельченко: туга за ностальгією

Фото з facebook Олександра Омельченка

77-річний екс-мер Києва Олександр Омельченко вирішив знову спробувати успіху на електоральній ниві та подався на вибори від партії "Єдність".

Його програма та обіцянки партії йдуть одним блоком, а собі вони приписують усі успіхи та здобутки Києва, які після відходу "СанСанича" від влади зіпсували "дилетанти та корупціонери".

Програма Омельченка відчутно більша за пропозиції конкурентів, натомість у ній заховалося чимало зерен популізму –  не кажучи вже про те, що сама постать екс-голови КМДА є магнітом для ностальгуючого немолодого електорату.

Більше того, без надання конкретних доказів, партія та кандидат одразу ж звинуватили чинну столичну владу у тому, що вона "переплутала дефіцит з профіцитом" при підготовці бюджету.

Також партія заявила, що вже самостійно розробила і зверстала "професійний бюджет" на 2016 рік для Києва. Посилань на готовий документ у політичної сили немає.

Дивною є теза програми Омельченка про необхідність розробки спільно із керівництвом Київської області нового Генплану столиці, який передбачатиме розширення Києва. Адже чинний Генплан Києва, що був прийнятий за часів СанСанича та досі діє, саме це і передбачає. 

До плюсів програми Омельченка варто віднести педантичність щодо окреслення проблем столиці, зокрема безпекових та житлових. Екс-мер пропонує створити єдину систему відеонагляду за вулицями міста, переоснащення рятувальників, відремонтувати ліфти, а також закріпити стандарти "комфортного мікрорайону" (доступність інфраструктури, зелені насадження, велодоріжки, тощо).

Екзотикою виглядає ідея про вирішення транспортних проблем двоповерховими автобусами, популізмом – мораторій на підвищення цін на проїзд. Програма розбудови дитячих садків та доплат вчителям чомусь названа "Освіта європейського рівня", хоча програми останньої наразі затверджує МОН.

У розділі "Нове муніципальне управління" Омельченко перераховує питання, які не є в компетенції міськради та мера: механізм відкликання депутатів, розширення повноважень органів самоорганізації населення, надання ГО права на вето будівництва на їх території (чи багато в Києві ГО зі своїми територіями?).

Там само Єдність чіпає питання суду над корупціонерами, що також є за межами владних компетенцій. У іншій частині тези Омельченка нагадують типову програму партій середини 2000-х: велика кількість соціально привабливих обіцянок без економічного обґрунтування.

Резюме

"За кого ж тоді голосувати?", - це резонне питання ставлять собі багато киян, читаючи аналітичні та публіцистичні матеріали.

Варто визнати: чинні вибори міського голови не призведуть до принципових змін в управлінні Києвом.

Лідери перегонів – люди системи, при чому системи застарілої, які звикли мислити у рамках традиційної парадигми пострадянського (у випадку Омельченка – ще й радянського) управління країною.

Тим не менш, кампанія та її наслідки стануть важливим уроком для громадськості -  чекаючи дива від виборів і пасивно очікуючи благ від влади у проміжку між ними, результату не досягнеш.

Відсутність запиту на продумані та структуровані політичні програми та відкликання депутатів в разі їх невиконання, знову і знову призводить до боротьби білбордів, змагання маркетологів, а не менеджерів, популістів, а не державців.

Крім того, "робота" громадянина не завершується опусканням бюлетеня у скриньку. Після обрання мера треба не викидати його агітки – а педантично вимагати виконання обіцянок: для цього є як мінімум міський центр звернень, механізм звернень громадян, а також незабаром з’являться електронні петиції.

Як завданням міської влади є управління містом, так і завданням громадян є контроль за нею. І коли останні лінуються працювати, чого чекати від перших?

Аналогічні тези стосуються і міської ради. Так, ані партії, ані кандидати не представили достойних програм, що заслуговували б на відмінну оцінку. Тим не менш, це є не приводом нехтувати своїм виборчим правом.

Так чи інакше, у більшості партій є бодай кілька достойних, професійних людей. Задача громадянина –  знайти їх та підтримати, зазирнути поза оманливу полуду реклам.

Якщо у міській раді буде п’ять-десять професійних, розумних, відповідальних людей – це вже хороший початок для міста і для країни. Країни і міста, які дорослішають та вчаться на власних помилках.

Леся Шевченко, президент Фундації "Відкрите суспільство"