Новобудови у заповіднику. Чи можна Лавру розвивати цивілізовано?

Києво-Печерська лавра здавна притягує до себе увагу і тисячні потоки паломників.

Нещодавно увагу до святині українського народу, що внесена у список Світової культурної спадщини ЮНЕСКО, привернули активні дії Кабміну і керівництва монастиря по виселенню із території Києво-Печерської лаври установ, які не мають стосунку до заповідника і монастиря.

З іншого боку, керівництво монастиря на території Нижньої лаври кілька років поспіль веде нове будівництво і реконструкцію, всупереч діючому законодавству, що забороняє споруджувати нові будинки у національному заповіднику, а зміна автентичності ансамблю і окремих споруд суперечить вимогам ЮНЕСКО і може призвести до виключення об'єкту зі Списку.

Можна припустити, що після відселення непрофільних установ, серед яких майстерні Спілки художників України, Національна історична бібліотека, музеї театрального і декоративно-ужиткового мистецтва, фондосховища, Академія керівних кадрів культури, інфекційна лікарні, у невідомому напрямку (спеціалізованих вільних будівель, куди б могли переселити ці установи - немає) несанкціонована реконструкція і перебудова без погодження з чинним законодавством торкнеться і Верхньої лаври.

Як відомо, історія з наявністю на території Лаври світських закладів і намаганнями їх виселити тягнеться давно.

 Монастир було засновано в 1051 році, коли монах Антоній поселився у викопаній на схилі гори печері. Незабаром до нього приєдналися однодумці, які розширили печери і розбудовували наземні споруди. Будівництво тривало віками, ансамбль споруд, відповідно, має різне датування, деякі фрагменти 11-12 сторіччя, основна забудова 18-19 та початок  20 сторіччя.

Увесь цей час вся територія Лаври, у межах оборонних стін 17 сторіччя являла собою цілісний монастирський комплекс, з різними за функцією приміщеннями, від храмів, трапезних і дзвіниць, до цілого ряду допоміжних приміщень: келій, резиденцій, гостинних дворів, друкарні, іконописних майстерень, свічного заводу, ризниць, господарчо-побутових і складських приміщень.

Після приходу до влади комуністів у 1917 році - все майно монастиря було оголошено народним надбанням, а сам монастир незабаром закрили і через деякий час відкрили тут музейне містечко.

У 1941 року, під час Другої Світової Війни, було підірвано Свято-Успенський собор.

У червні 1988 року новоствореній Печерській громаді було повернуто територію Дальніх печер зі всіма наземними спорудами і печерами, а в 1990 році передана територія Ближніх печер. З цих часів триває виселення установ, що не мають відношення до монастиря, серед яких були і промислові об'єкти і гаражі.

Приймаючи до уваги винятковість архітектурного ансамблю, роль Лаври в розвитку української і світової культури, науки й освіти, 14 сесія міжнародного комітету ЮНЕСКО у 1990 році внесла Києво-Печерську лавру в "Список Всесвітньої Культурної Спадщини ЮНЕСКО".

У 1995 році керівництвом України було вирішено, що руйнація Успенського собору завдала непоправної шкоди не тільки архітектурному ансамблю Заповідника, а й історичному обличчю Києва. Згідно з указом президента Успенський собор було відбудовано в 1999-2000 роках.  

Хоча з точки зору автентики споруди її значення, як культурного надбання втратилося, вважали за необхідним відтворити образ і зовнішні форми собору, що є винятковою справою, і цей виняток прописано у законодавстві. Звичайно, спосіб будівництва, конструктивні особливості і будівельні матеріали були не ті, що використовувалися у 12 сторіччі.

Такий метод відтворення пам'яток є неоднозначним у світовій практиці, адже не відбудовується грецький Парфенон, римський Колізей чи єгипетський Сфінкс. Для світової культури наявність "макету" справжньої споруди  не може замінити оригінал, нехай навіть значно поруйнований. Україна у даному випадку скористалася саме винятковим способом, який може поширюватись тільки на унікальні споруди.

Історико-культурний заповідник, створений у Лаврі у 1926 році, мав забезпечувати охорону і реставрацію національних художніх цінностей, архітектурного комплексу Києво-Печерської лаври.

Після того, як територія Лаври була поділена між монастирем і заповідником, відповідальність за збереження автентичних споруд, що залишилися, все рівно залишилася обов'язком держави.

Згідно з картою охоронної зони монастиря, що є на сайті ЮНЕСКО, територія Лаври знаходиться під охороною разом зі спорудою відновленого Успенського собору. 

Карта Лаври з сайту ЮНЕСКО. Червоною лінією охоплена охоронна зона . Цифрами позначено: 1. Головний вхід у Лавру. 2.Успенський собор. 3. Новобудова при вході у Нижню Лавру. 4-6. Будівлі, споруджені у 2004-2005 роках на території заповідника.

Але на цій карті, окрім знаних давніх споруд, внесених у путівники немає нічого зайвого. Насправді ж, на карті відсутні новобудови, час спорудження яких і стилістичні ознаки, як і автентичність, мають мало спільного з історичними спорудами.

Територіально новобудови розташовані у Нижній лаврі, в тилах заповідника, але в межах ансамблю, що під охороною ЮНЕСКО. Функціонально - переважно виконують роль готелів для священнослужителів і паломників. Також за інформацією Києво-Печерського заповідника відомо, що у корпусів №№63, 64, 42, 43, 47 змінені фасади і конструктивні елементи, на ці об'єкти складено акти перебудов і добудов, у яких йдеться про втрату автентичності і пам'яткоохоронного статусу.

Згідно з чинними Державними будівельними нормами ДБН 360-92, п.11 знесення, переміщення або інші зміни стану пам'яток історії та культури провадяться у виключних випадках з дозволу Кабінету Міністрів України після попереднього погодження з державними органами і громадськими організаціями щодо охорони пам'яток історії та культури.

У заповідниках і заповідних територіях відтворювання втрачених елементів забудови слід, як правило, здійснювати на підставі архівних документів. Натомість маємо реальні факти порушення законодавства.

Уявлення про масштаби видозмін заповідника можна зробити за наступними фото: 

Фото вгорі - осінь 2005 року, фото внизу - літо 2010 року

У будівництві використовуються нехарактерні для історичного періоду будматеріали: червона лицьова цегла, металочерепиця, пластикові деталі, залізобетон. Піддаховий простір - мансардний, що характерно або для місця і часу їх винайдення - Парижу 19 століття, або типових сучасних заміських будинків під Києвом.

Зміни очевидні - з'явилися нові золоті бані, а також надбудовано мансарду, що не є ознакою автентичності музеєфікованих цінностей.

Поряд з Лаврськими новобудами коштовна освячена іномарка, ще одна характерна особливість сьогодення.

Кондиціонери, металочерепиця, пластикові водостічні труби та вікна з полівінілхлориду, з модними "шпросами". Які ще ознаки "автентичності" можуть з'явитися у національному заповіднику?

Місця розташування новітньої архітектури на території Лаври позначено фіолетовими кругами. 

В'їзні ворота до Лаври до моменту руйнування вночі з 7 на 8 жовтня 2007року та після цього.

Можливо на заваді проїзду будівельних кранів стала в'їзна брама до лаври, адже однієї ночі восени 2007 р її було зруйновано. Як потім заявило монастирське керівництво - брама мала незадовільний стан, і коштом монастиря її відбудували за кілька місяців після руйнування, але на 1 метр вищою.

У той час, коли на бюджетні установи, на які поширюються розпорядження про виселення з території Верхньої лаври не мають умов для зберігання існуючих фондів, не кажучи про кошти на розвиток чи будівництво нових приміщень за межами заповідника, монастирська громада має і фінансування і власну адміністративну вертикаль для нового будівництва саме на території заповідника, уникаючи відповідальності перед законом і прийдешніми поколіннями.

Адже цінність заповідника саме в тому, що там знаходяться будівлі у первозданній, автентичній формі, ідентифікують свою епоху, унаочнюють давню культуру і мають світове значення.

Зважаючи на вищенаведені факти і фото, чи є гарантія того, що отримавши безпосередній доступ до будівель Верхньої лаври, там не розгорнеться масштабне будівництво, надбудова мансард. Тим більше, що у претендентів є чималий досвід готельного будівництва.

У нещодавньому інтерв'ю  "Дзеркалу тижня"  керівник Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марина Громова сказала: "Дуже цікавим обіцяє бути семінар, який ми готуємо разом з ЮНЕСКО, - "Роль релігійних громад в управлінні об'єктами всесвітньої спадщини". Координатором конференції буде Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Це дуже престижно для заповідника".

Цікаво, чи будуть представлені на цьому семінарі фото забудови заповідника монастирем? Чи буде обговорюватись це гостре питання? Чи все зведеться до пафосних заяв і декларацій ніби нічого надзвичайного не відбувається?

Олег Гречух