Чи перетвориться Київ на Сталінград?

Зі слів Юрія Луценка нам відомо, що на одній із нарад у президентському секретаріаті Віктор Ющенко заявив, що Київ повинен стати Сталінградом для Тимошенко, прем'єр має зазнати тут нищівної поразки на дострокових муніципальних виборах. Ці слова досі ніхто категорично не заперечив, тому можемо вважати, що вони відповідають дійсності.

Власне, чому б Верховному Головнокомандувачу Ющенкові, політавши на бойовому літаку і поїздивши у танку, не захотіти ще й одержати блискучу перемогу a la Сталінград?

Тільки справа тут навіть не у тому, що свою недавню соратницю Юлію Тимошенко Віктор Андрійович записав у Гітлери, а Олександра Турчинова - у Паулюси, і не в тому, що Черновецький з Кільчицькою не тягнуть на ролі Рокосовського та Єрьоменка, під чиїм командуванням розгорталися оборонні бої між Доном та Волгою.

Справа в іншому: Сталінград - це насправді символ не звитяги, а незрівнянних жахіть у людських долях і злочинів обох червонопрапорних тоталітарних систем.

Не забуваймо: в ході Сталінградської битви власне Сталінград був стертий з лиця землі, а його мешканці у більшості своїй загинули. І не просто загинули, а у страшних муках. Як і сотні тисяч радянських та німецьких солдатів.

Тож чи варто порівнювати тодішні події і сьогодення, чи морально намагатися повторити в Києві те, що коїли Сталін та Гітлер зі своїми підданими?

Хоча... Деякі паралелі у ставленні влади до людей тоді і сьогодні існують.

...Директивою від 20 липня 1942 року Москва по суті заборонила евакуацію 450 тисяч цивільного сталінградського люду і 150 тисяч біженців, які опинилися в місті - головним чином, українців.

Натомість швидкими темпами вивозили матеріальні цінності - за три тижні за Волгу переправили 5000 одиниць автотранспорту, 3500 тисячі тракторів та комбайнів, 1800000 голів худоби. Вивезли навіть усіх зеків і, ясна річ, майже всю партноменклатуру. А от цивільний люд до переправи не підпускали. Чимось знайома метода, чи не так?

Результат: 23 серпня, коли 4-й повітряний флот Люфтваффе здійснив масований наліт (понад 2000 літако-вильотів, скинуто понад 1000 тонн бомб) на Сталінград, у ньому загинуло - за офіційними зведеннями - 42 тисячі людей, насправді ж - у кілька разів більше.

Горіло все, бо були зруйновані велетенські нафтосховища, і палаюча нафта текла вулицями міста. Ті, хто рятувався у бомбосховищах, так там і залишилися - зруйновані будинки привалили їх, а розгрібати завали було нікому.

Хоча б тому, що до міста, як завжди, несподівано для командування, вийшли німецькі танки. І не тільки вийшли, а й прорвалися до Волги. Зупинити їх було нікому, крім дівчат з 9-го корпусу протиповітряної оборони. 8 000 цих дівчат полягло у той день, намагаючись знищити зі своїх зенітних кулеметів та малокаліберних гармат ворожі танки...

А далі - пішло і поїхало.

Щонайменше півмільйона цивільних жителів, в основному жінок та дітей, - така ціна Сталінградської битви. Тим часом у місті і навколо нього, як стверджують ті "діти війни", хто дивом пережив сталінградську епопею, немає жодної могили городян, що загинули під час війни.

Величний меморіал солдатської слави, пишно оздоблені братерські могили воїнів - і повна відсутність навіть слідів трагічних мук і смертей тих, хто не бився "за Родіну, за Сталіна!" (власне, ніхто цих слів, крім політруків, і не кричав, це офіційна, але досі жива версія війни, та йдеться саме про пропагандистський канон), а просто намагався, та не спромігся якось вижити у цьому пеклі на землі.

А це було таки пекло. Воно забрало життя понад двох мільйонів радянських бійців і командирів - загиблими в бою, померлими від ран і від хвороб. Найстрашнішою з цих хвороб був правець або ж стовбняк.

Ми сьогодні не уявляємо масштабів смертності у Червоній армії від цієї хвороби, особливо улітку, під час боїв у степу та у місті. Німецьким воякам робили щеплення проти стовбняку. Червоні бійці мусили тішитися тим, що Сталін повсякчасно турбується про них...

Ну, а крім правця був ще Жуков. "Генерал м'ясо", як звали його німецькі колеги. Спаливши у серпні-вересні 1942 року у невдалих спробах контрударів близько 2500 танків, цей "Георгій Побідоносець" сучасної російської міфології відбув до Москви, нічим не допомігши реально оборонцям Сталінграда.

От на роль Жукова, як видається, можна було б підібрати цілу низку претендентів, і не лише в оточенні Віктора Ющенка.

І тут Адольф Гітлер вирішив послати свої війська на штурм руїн "міста Сталіна". Він, як і його кремлівський візаві, хотів завдати противнику нищівної поразки саме у цьому символічному населеному пункті, саме у Сталінграді. Нічого дивного: ідеології обох диктаторів в основних своїх рисах збігалися.

Подальше - відомо. Німецька армія виснажила свої людські ресурси, а майбутній генералісимус не шкодував ані танків, ані "олівців", себто людей.

Загалом Вермахт утратив у битві за Сталінград до 800 тисяч багнетів. Але це не тільки загиблими, а й пораненими та хворими. А серед мертвих - близько 100 тисяч тих, хто здався у радянський полон та й помер там від холоду й голоду. Бо ж тих полонених з 6-ї армії Паулюса ніхто і не подумав хоч якось годувати і розмістити їх посеред степу хоча б у наметах.

Нічого дивного: он на Калінінському фронті, відносно недалеко від Москви та у період затишшя десятки радянських солдат померли від голоду у той час, коли генерали наминали чорну ікру, записали її горілкою і коньяком та розважалися з телефоністками.

Одне слово, воювали по-сталінськи!..

...Влаштувати комусь Сталінград...

Так, Сталін урешті-решт виграв цю битву, заваливши противника трупами солдатів та цивільного люду, але чи може така перемога сьогодні вважатися взірцем якихось чеснот? І чи морально розігрувати подібні бойовиська, хай без масових кривавих жертв, але з величезною кількістю тих, хто зневірився у ще недавніх "помаранчевих" союзниках й у можливості демократії як такої, та прирівнювати противника - не тільки персонально, а і все "політичне військо" - ледь не до носіїв усесвітнього зла?

Ба більше: вважаючи опонента реінкарнацією Адольфа Алоїзовича (без вусиків, але з косою), чи розуміє головний герой цих нотаток, до кого він - сподіваюсь, що підсвідомо, хоча хто знає... - прирівняв себе?

І, головне, на який рівень помістив усіх нас, усіх киян?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників