Власники "золотих" особняків у центрі Києва

Близько 95% стародавніх будинків у центрі столиці, належали відомим родинам купців, держдіячів і меценатів. Теоретично їхні нащадки могли б заявити про свої претензії на власність прадідів.

Останнім часом подейкують, що будинки багатьох київських музеїв таки відходять нащадкам меценатів, чиїм коштом вони були побудовані.

Про це "Сегодня" повідомив києвознавець Михайло Кальницький.

Нещодавно ходили чутки, що праправнук цукрозаводчика Миколи Терещенка Мішель, предкам якого належали будинки, де зараз знаходяться відомі київські музеї (музей Шевченка, музей російського мистецтва, інші), нібито робив такі спроби.

Говорили, ніби Мішель Терещенко, який веде в Україні аграрний бізнес, писав листа Леоніду Кучмі, у якому нібито просив, щоб той допоміг йому повернути будинки, але йому відмовили.

Однак, сам Мішель спростовує чутки, каже, що листи президенту писали, але лише з подяками за те, що влада дбайливо ставиться до будинків і предметів мистецтва, які купував Терещенко.

За словами директора Центра генеалогії Інституту історії НАН України Валерія Топазова, нині у Києві проживає багато нащадків колись заможних людей.

"Це, як правило, правнуки і праправнуки меценатів, купців, громадських діячів, які не виїхали за кордон під час Жовтневої революції 1917 року, чудом вижили під час Громадянської війни 1917-1920 років і сталінських репресій 30-х років минулого століття. Багато хто у вирі історії не змогли зберегти фото і документи. І проте завдяки архівам історикам удалося довести їхня приналежність до відомих прізвищ", - сказав Томазов.

Дуже впливовою, за його словами, у Києві в ХІХ столітті була родина Григоровичів-Барських. Нині чимало їхніх спадкоємців живуть у Канаді, США, Європі.

А в Києві спадкоємицю відомого роду по жіночій лінії знайшли норвезькі дипломати. Вони хотіли встановити погруддя норвезькій королеві Єлизаветі, яка була дочкою Ярослава Мудрого, і звернулися до скульптора Галині Севрук. Вона і виявилася нащадком Григоровичів-Барських, яким належала будівля готелю "Лейпциг" та будівля по вул Стрілецькій, 15 (нині посольство Норвегії).

Політик і бізнесмен Михайло Бродський вважає себе нащадком мецената Лазаря Бродського, який "тримав" Бессарабський ринок, синагогу та елеватор (нині сховище книг Національної парламентської бібліотеки).

35-річна Світлана Еллінська, художник за освітою, працює у Палаці юнацтва є праправнучкою мера Києва і ректора університету Св. Володимира Миколи Реннекампфа.

Йому належав житловий будинок на вул. Франка, 24.

Доцент університету "Україна" Олександр Гудим-Левкович із древнього роду, що веде свою історію з XVI століття.

За словами Томазова, це дуже відоме прізвище в Києві середини ХІХ століття: "Воно козацько-старшинського походження. Гудим-Левковичи займали різні посади в київському магістраті. Один із братів женився на грекині. У них були місця в торговельних рядах на Подолі, була нерухомість у Києві".

Один з Гудим-Левковичів побудував на свої кошти Іллінську церкву на Подолі, де працював священиком його син.  Також родина Гудим-Левковичів вкладала гроші в будівлю Володимирського собору, де донині є пам'ятна дошка, та у будівлю на вул. Десятинній, 9 (нині Англійське консульство).

Є у столиці і нащадки дворян.  Так, наприклад предводитель дворянства Олександр Попов про те, що він належить до дворянського роду, довідався, коли йому було за 40: від друзів, які знали його родину.

"Удома навіть найшлася грамота з університету Святого Володимира (тепер Національний університет імені Шевченка), де зазначено, що мій дід є сином статського радника Попова", - розповів нащадок дворян.

Деякі столичні мешканці про своє походження довідалися випадково. Наприклад, Жорж Шанаєв усе життя пропрацював водолазом. У 1986 році брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. І лише 5 років тому, під час екскурсії у Воронцовський палац, довідався, що належить до древнього князівського роду.

У Києві на Печерську живе баронеса Тетяна Миколаївна Штейнгель. Вона правнучата племінниця Максима Васильовича Штейнгеля, якому належав будинок на Ярославовому Валу, 5, де зараз знаходиться посольство Індії.

Раніш у цьому особняку був винний магазинчик, а сам будинок відомий як "Замок барона Штейнгеля" на Ярославовому Валу, 1, насправді був побудований на кошти поміщика Михайла Підгірського і стосунку до родини барона не мав.

В одному з особняків Штейнгеля на вулиці Воровського зараз знаходиться ортопедичний інститут. А двоюрідному дідові Тетяни належало знамените "Ластівчине гніздо" у Криму.

Також родині Штейнгеля належала будівля Національного художнього музею, що на вул. Грушевського, 6 та Історичного музею, що на вул. Володимирській, 2.

На жаль чи на щастя, нащадки колись найбагатших киян не можуть претендувати на "золоту" нерухомість у центрі столиці. Питання реституції (повернення майна) вже піднімалося в Україні.

Законопроект розробили нардепи Михайло Сятиня і Сергій Ратушняк, але його так і не включили до порядку денного Верховної Ради. А без нього одержати назад володіння предків неможливо.

Водночас закон про реституцію був прийнятий у багатьох європейських країнах - Угорщині, Чехії, Німеччині, Польщі, Болгарії.

На пострадянському просторі повернути будинку у власність нащадків їхніх колишніх власників вирішили в Литві, Латвії й Естонії. Але прагнення повернути майно предків призвели до низки проблем.

Чимало житлових будинків виявилося у власності шведів, фінів, датчан, які, прагнучи заробити, відразу ж перепродали будинки комерційним структурам.

А ті, у свою чергу, істотно підняли орендну плату для мешканців, що обернулося бунтами жителів Балтії.