Чи потрібно було Києву Євробачення?

Із вікна мерії спостерігаю, як розбирають фан-зону "Євробачення", також читаю різного роду дискусії у Фейсбуці. Одні пишуть, що, мовляв, закінчився конкурс – зараз же відключать фонтани, викорчують клумби і ледве не знімуть асфальт, інші – як італієць Марко з Італії, "відкрили країну, яку не очікували знайти". І таких більшість.

Емоційний фон

Україна сьогодні переживає найважчий період за усі роки незалежності. Анексія Криму, військовий конфлікт на Донбасі, де продовжують гинути наші солдати. На карті світу нас позначають червоним кольором як зону військового напруження, країну, яку не радять відвідувати туристам.

Звісно, такий імідж багато у чому формувала ворожа пропагандистська машина. Нерідко підливали масла у вогонь і європейські ЗМІ.

Наприклад, ще на початку цього року британська газета The Sun через "недавні заворушення, що перетворили цей промисловий мегаполіс в руїни" назвала Київ найгіршим містом світу для туристів. Щоправда, потім видалила цей матеріал. 

В якийсь момент світ втомився від наших проблем. Українська делегація у Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи, яку я очолюю, за останні два роки це неодноразово відчувала.

У такий момент нам потрібен був емоційний сплеск – і для себе, і для світу. Це не лише слова – існують дослідження про "psychic income" або "психологічний дохід" під час проведення значних спортивних чи культурних подій. І такий сплеск Джамала подарувала у вигляді "Євробачення".

Повернення нашої держави на культурну карту світу – це не демонстрація, що ми закрили очі на конфлікт на Донбасі. Це доказ того, що Україна жива і здатна долати перешкоди та виклики. Сцена конкурсу у свою чергу стала не "бенкетом під час чуми", а можливістю заявити про себе потужній європейській аудиторії, яка складає більше 200 мільйонів глядачів.

Менше усього зараз хочу спекулювати на цій складній для усіх українців темі. Особливо на тлі того, що Київ інколи звинувачують у тому, що він живе своїм життям, немовби в країні все спокійно і за кількасот кілометрів нічого не відбувається. Але багато моїх знайомих зараз воюють у зоні АТО, і я цікавився у них, чи потрібно сьогодні проводити такі конкурси. Відповідь: "Так, треба". Вони хочуть повертатися не в розруху, а у процвітаючі міста.

Непряма вигода

За останні кілька місяців, а особливо тижнів, ми потрапили у центр уваги великих медіа. CNN, уже згадана The Sun, Express, Le Temps, The New York Times серед інших написали великі статті про конкурс, Україну та Київ. 

Безпека. Чи не найбільше пересторог у Європейської мовної спілки і загалом у тоді ще потенційних гостей "Євробачення" викликала безпека. Але з цим завданням ми справились на відмінно.

Свідченням цього є не тільки той факт, що під час заходу сталось лише кілька десятків дрібних правопорушень, жертвами яких стали іноземні гості, та які були розкриті. 

Найкращу оцінку дав журналіст Huffington Post Девід Тілен, який з огляду на велику кількість правоохоронців назвав це "Євробачення" найбезпечнішим в історії.

"Шкода, що є потреба тримати безпеку на такому рівні. Але добре, що Україна поставилася до свого обов'язку настільки серйозно", - гадаю, ці слова є красномовною оцінкою. 

Пряма вигода

Пряма вигода виражається у конкретних цифрах. Витрати на організацію конкурсу склали у межах 27-32 мільйони доларів (точна цифра буде озвучена організаторами). Це багато чи мало? Мабуть, десь посередині.

Якщо узяти останні 5 років, то у 2012 році Баку витратив 64 мільйони доларів, а шведський Мальме у 2013 році – 26 мільйонів доларів.

Що стосується столиці, то Київ був партнером проведення та підготовки конкурсу. У бюджеті міста не було окремих видатків на дані цілі, окрім виконання своїх гарантій щодо забезпечення співфінансування – субвенції з міського до державного бюджету у розмірі 200 мільйонів гривень.

Лише у квітні Київрада додатково виділила майже 25 мільйонів гривень на проведення конкурсу (19 мільйонів на відеоспостереження в локаціях, 5 мільйонів на придбання урн тощо). Розпорядниками коштів з організації було НСТУ – ПАТ "Національне суспільне телебачення України".  

Чимало питань у людей викликали дорогі костюми ведучих, червона доріжка та низка інших речей. Не буду сперечатись – з цими питаннями потрібно розбиратись. Інше питання, що вперше в історії подібних конкурсів в Україні всі тендери були відкритими, їх можна було побачити на сайті "Прозорро", лише забивши у пошуковик "Євробачення". Ще на етапі їх оголошення кожен міг ознайомитись з умовами та цінами.

Тож чи було вигідним "Євробачення" з економічної точки зору. На це питання ще потрібно відповісти. Але вже маємо попередні цифри.

За інформацією Управління туризму КМДА, відповідно до проданих квитків, разом з офіційними делегаціями столицю відвідало близько 20 тисяч іноземних гостей. Кількість внутрішніх туристів перевалила за 40 тисяч. Зважаючи, що кожен іноземець у день в середньому витрачав близько 100 євро, за час проведення конкурсу місто отримало близько 20 мільйонів євро.

Коли ми відправляли 200 мільйонів гривень до держбюджету на проведення конкурсу, не мали ілюзій, що по його закінченню вони тим чи іншим чином повернуться у міську казну. Але ці кошти заробив місцевий бізнес.

Також чи не найпопулярніше питання киян у контексті "Євробачення" – чи залишиться вся інфраструктура після його завершення? Напевно, уже всі побачили, що фонтани функціонують, асфальт ніхто не знімає… Тому для мене це було дещо дивне питання. Усі ці речі залишаться громаді столиці.

Ніхто не забере:

- капремонту Броварського проспекту, Русанівської набережної, поточного ремонту мосту Патона, мосту Метро через р. Дніпро;

- реконструкції Поштової площі;

- реконструкції метро "Лівобережна";

- річкових трамваїв від річкового порту до Лівобережної;

- благоустрою набережної та облаштування причалів для зупинки трамваїв;

- озеленення проспекту Перемоги, площі Перемоги, вулиці Хрещатик, Майдану Незалежності, Європейської площі;

- благоустроюбю Маріїнського парку, території до аеропорту Жуляни, Південного та Центрального ж/д вокзалів;

- косметичного ремонту склепіння платформи станцій "Площа Льва Толстого", "Палац спорту", "Золоті ворота";

- ремонту фасадів станцій "Вокзальна", "Лівобережна", "Арсенальна", "Університет";

- платіжних терміналів на 205 парковках;

- дата-центру, який дозволяє підключити 11 тисяч камер;

- світломузичних фонтанів на Майдані Незалежності та Русанівці.

Ці речі були заплановані і без проведення конкурсу. Певним чином він прискорив процес, але більшою мірою – надав потужний емоційний і ідеологічний поштовх.

Коли Київ переміг у конкурсі на право приймати "Євробачення" і далі під час підготовки до конкурсу я утримувався від прогнозів, що це свято принесе місту. Як говорять, "не кажи "гоп"…

Але сьогодні можу сміливо привітати киян і всіх українців. Ми зробили велику справу.

Володимир Прокопів, секретар Київради