Київ для машин?

У своїй книзі "Громадські місця. Громадське життя" (Public Spaces, Public Life) відомий архітектор і консультант в питаннях міського дизайну Ян Гейл описав, як поступові поліпшення упродовж 40 років перетворили Копенгаген з автомобільного міста – на пішохідне.

Столиця України тільки починає цей "шлях Мойсея". Але навіть не значні зрушення часто викликають запеклі дискусії.

Мені особисто було дивно побачити негативні коментарі, наприклад, щодо встановлення світлофора на Хрещатику.

Здається очевидним, що головний променад країни раніше був просто не доступний для людей з додатковими потребами. Навіть звичайному пішоходу, аби пройтись тротуаром Хрещатику, треба було два-три рази спускатись під землю.

Тим не менше кожен має право на свою думку. І позицію кожного жителя міста треба поважати. Хоча, як на мене, багато містян просто піддались існуючим міфам і стереотипам, які десятиріччями закладались всім нам в голову.

Я проаналізував найбільш поширені думки в негативних коментарях щодо пішохідних переходів і пішохідних зон. І взяв на себе сміливість навести деякі з них та спробувати пояснити чому вважаю їх хибними.

1) "Світлофор призводить до затору"

Чомусь багато автолюбителів переконані в тому, що затори створюються саме через світлофори.

Як це не банально, але затори створюють автомобілі, а не світлофори. Чудовий приклад місто Каїр. У ньому лише 9 світлофорів! При цьому купа мостів, багацько доріг і... – величезні затори.

2) "Надземний пішохідний перехід – це небезпечно"

Дійсно, якщо проаналізувати статистику ДТП, чимало аварій стається на пішохідних переходах.

Однак якщо підійти до аналізу більш детально, то причини наїзду на пішоходів здебільшого пов'язані з керуванням в нетверезому стані, перевищенням швидкості чи навіть виїздом на зустрічну смугу.

Нерідко причиною аварії стає елементарно погане обладнання переходу – недостатнє освітлення, "вигорілий" знак або погано нанесена розмітка.

Тому питання тут зовсім не в наявності чи відсутності переходів. Проблема, швидше, в культурі водіння та оснащенні переходів. Сучасні "зебри" з належним освітленням та запобіжниками перевищення швидкості тільки з'являються в столиці. А водії з небажанням починають сприймати пішохода як рівноправного учасника руху.

Врешті-решт, усім нам знайома ситуація, коли не пропустили на переході, або ж сигналять, якщо, на думку водія, переходиш дорогу надто повільно.

3) "Рух на великих дорогах не можна уповільнювати переходами"

В одному зі своїх інтерв'ю легендарний Енріке Пеньялоса зазначив: "У 1960-70-х роках президент Жорж Помпіду доручив будувати в Парижі автодороги вздовж річки. Згодом довелося визнати, що це було помилкою: дороги знищують все чарівництво набережних. Тепер парижани щотижня закривають автодороги на один-два дні, а влітку – на цілий місяць".

Нічого не нагадує?..

І хоча нам ще далеко до того, аби визнати, що чарівні береги величного Києва спотворені автошляхами – тим не менш, ми вже зараз можемо поступово повертати центр міста для людей. Парижани не вважають, що подібні речі сповільнюють рух в їхньому місті. Чому ж ми думаємо інакше?

4) "У місті треба розширювати дороги, будувати розв'язки, і таким чином вирішувати проблему заторів"

Це вдасться досить дивним, але той самий Енріке Пеньялоса, очоливши колумбійську Боготу, взагалі не вкладав кошти в дороги. Згодом він пояснював, що дороги коштують дуже дорого. Оскільки місто не мало таких ресурсів, муніципалітет робив акцент на розвитку пішохідної і велосипедної інфраструктури та громадського транспорту.

Приблизно такого ж підходу дотримується і Ян Гейл. Чи варто нам?

5) "У місті мало місця для паркування, тому безглуздо перекривати величезні тротуари, де можна залишити авто"

Колись одна з власниць магазину дорого одягу в центрі міста поскаржилась мені, що категорично проти обмеження паркування на тротуарі. На її думку, це величезна проблема для клієнтів.

Я зазначив, що ні до бутиків у підніжжя Іспанських сходів у Римі, ні до елітних магазинів на вулиці Страгет в Копенгагені – не можна під'їхати на авто. Але навряд чи власники тих крамниць скаржаться на відсутність клієнтів. У Парижі впродовж 5-7 років кількість паркомісць на тротуарах знизили на 10 тисяч! Усе для того, щоб звільнити місце для пішоходів і велосипедистів.

*   *   *

Продовжувати цей перелік можна досить довго. Аргументи знаходитимуться у всіх сторін. Питання тільки в тому, яким ми хочемо побачити наше місто за 10-20-40 років.

Хочемо ми жити як у Каїру, де мало світлофорів, чи як у Москві, де будують чимало доріг і розв'язок.

Або ж нам більш до вподоби, щоб Київ був пішохідним, як Париж або Копенгаген.

P.S. До слова, датчани неодноразово ставали найщасливішою нацією світу. Тому – і не тільки тому! – я за другий варіант.

Владислав Михайленко, громадський діяч, депутат Київради, спеціально для УП.Київ