Казнить нельзя помиловать, або Безвідповідальність за правопорушення в сфері містобудування

Цей текст готувався вже давно. Після подій останнього тижня, мене запитували, чи не хочу змінити акценти на відповідальність забудовників? Тих, що перетинають межу, не лише в аспекті варварського ставлення до міста, але і до природних невід'ємних прав людини та громадянина.

Моя позиція така: забудовники можуть мати різні моральні якості, різний рівень правової свідомості, різні наміри, різне ставлення до міста та пріоритетів.

Ми не можемо змінити це на рівні свідомості забудовників –  ці якості та ставлення до світу закладені сім'єю, батьками, школою, оточенням...

Але ми можемо і мусимо встановити чіткі рамки їх діяльності. Рівні для всіх.

І, що найважливіше, ми з вами створили, фінансуємо та утримуємо цілий апарат державних структур та службовців, що зобов'язані контролювати виконання закону та "бити по руках" порушників при найменшому відхиленні від ключових правил сталого розвитку міста, збереження історико-культурного надбання, зелених зон, нашого права на життя.

Про відповідальність державних службовців і йтиметься далі.

Упродовж останнього десятиліття в Україні формуються нові умови землекористування, змінюється та розвивається міська територія. Саме це й посилює роль містобудівного права.

Здавалося б, все чудово: ми впевнено крокуємо до розбудови сучасної європейської держави з розвиненою інфраструктурою. Однак, тільки та частина людей, яка хоча б одного разу взяла участь в цих процесах, знає, які "підводні течії" там криються.

Як результат, "маємо те, що маємо": зростають монстри-новобудови, нищиться культурна спадщина, на будівельному ринку панують "наближені" забудовники-монополісти і майже не ризикують заходити сумлінні європейські девелопери.

Такі наслідки, як для економіки країни, так і для всієї громади міста можуть спричинити помилки або умисні правопорушення, допущені на будь-якому етапі підготовки до будівництва.

Уявіть тільки, через яку кількість "рук" проходить, наприклад, погодження проектної документації.

А що робити у випадку порушень? Хто-небудь зіштовхувався з відповідальністю у сфері містобудування? Адже ця тема не порушується ані засобами масової інформації, ані чиновниками… Виходить, у нас в країні панує безкарність?

Погодити будівництво не можна відмовити

Якщо дуже умовно розділити суб’єктів будівельних правовідносин, можемо виділити: осіб, найнятих замовником (проектанти, підрядники тощо), та державні органи/посадовці, що надають дозволи, узгодження, проводять експертизи та іншим чином санкціонують нове будівництво.

Особливість останніх полягає у тому, що вони є спеціально уповноваженими та найнятими (на платній основі!) державою задля забезпечення нормального розвитку та збереження міста, прав та інтересів громадян.

Саме державні органи повинні регулювати та контролювати усі аспекти діяльності інших суб’єктів, стримувати посягання на наше з вами надбання, і стимулювати коректне використання містобудівного ресурсу.

Тому для начебто правильного врегулювання цих відносин, при будівництві, реконструкції, реставрації тощо замовник неминуче зіштовхується з необхідністю одержання різних дозволів, установлених законодавством України.

Щоб одержати, приміром, дозвіл на будівництво невеликого за обсягом об'єкта, необхідно зібрати в середньому близько 200 (!) підписів тільки відповідальних осіб, не враховуючи виконавців.

І це тільки невелика частина підписів, що з’являються на проектній документації.

Та чи фігуруватимуть ці прізвища згодом, у випадках виникнення проблем в процесі будівництва або його незаконності?

Припустимо, що забудовник вигадає збудувати Ейфелеву вежу замість пам’ятки архітектури в самому серці столиці. Зрозуміло, що він цього не може зробити без необхідних погоджень.

І, уявімо, якщо забудовник все ж отримає відповідні погодження і начхає на надбання всіх киян, чи має нести відповідальність тільки він? Чому зазвичай забувається/замовчується відповідальність тих, хто поставили підписи під проектом?

Законом встановлено відповідальність чиновників чи їх підписи необхідні тільки задля "замилювання" очей? Пошукаємо відповіді.

Встати, суд іде

До відома: ось лише окремі види заходів, що можуть і зобов’язані застосовувати можновладці до порушників містобудівного законодавства, зокрема і у сфері культурної спадщини:

Відповідальність, передбачена Кримінальним кодексом України:

-  ст. 364 (Зловживання владою або службовим становищем),

-  ст. 364-1 (Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми),

- ст. 365-2 (Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги),   

- ст. 366 (Службове підроблення),

- ст. 367 (Службова недбалість),

- ст. 368-3 (Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми).

По всіх цих статтях передбачені покарання у вигляді штрафів, громадських робіт, обмеження чи позбавлення волі на кілька років.

Пам’ятки архітектури – спадок, втрата якого є непоправною… Чиновники пам’яткоохоронних органів, зокрема Міністерства культури, Державної архітектурно-будівельної інспекції, Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, Департаменту культури КМДА та інших мають широкий спектр повноважень (й, відповідно, кореспондуючих обов’язків) з охорони культурної спадщини: починаючи від штрафів за найдрібніші порушення, закінчуючи правом на ініціювання судового процесу з викупу пам’яток, у разі загрози їх збереження.

Проте, наскільки часто такі заходи вживаються? Як захищається культурна спадщина? Що ж відбувається з тими чиновниками, які зобов’язані слідкувати за його збереженням?

Ми вже мовчимо про видачу погоджень, рішень та горезвісних містобудівних умов та обмежень на так звані "реконструкції". Питання риторичні…

А чи знаємо ми прецеденти викупу пам’яток? А це вже є необхідним для застосування заходом, особливо в центрі столиці.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" передбачає не лише адміністративну відповідальність за його порушення, а й кримінальну. А також відшкодування завданої шкоди.

Відповідальність за порушення у сфері забудови передбачена і законом України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності".  

Особливу увагу сьогодні слід приділити відповідальності всіх чиновників-підписантів, а не лише одіозних керівників. Адже на фундаменті з "маленьких" підписів дрібних функціонерів, спеціалістів, підлеглих тощо ростуть незаконні піраміди сумнівних будівництв.

Відповідати (і, відповідно, боятись відповідальності) має кожен! Адже без "гвинтиків" вся корупційна система не працюватиме. Ми маємо елементарні норми трудового законодавства, передбачені Кодексом законів про працю:

- ст. 147 (Стягнення за порушення трудової дисципліни: догана, звільнення);

- ст. 149 (Порядок застосування дисциплінарних стягнень).

Є також відповідальність, передбачена Законом України "Про державну службу":

- ст. 64 (Дисциплінарна відповідальність державного службовця);

- ст. 65 (Підстави для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності).

З усього вищесказаного видно, що певне регулювання службової діяльності посадовців на законодавчому рівні є. Але чому ми не чуємо про понесення ними відповідальності в разі появи незаконного будівництва, на яке конкретні особи видавали погодження?

Від місцевої ради до зради

Кого ми ще не згадали, так це міських обранців. Дійсно, саме депутати місцевих рад беруть участь у вирішенні питань містобудівної сфери.

Так, депутати місцевих рад регулярно на пленарних засіданнях вирішують долю тієї чи іншої земельної ділянки. Ось тут наголосимо, що компетенція депутатського корпусу суворо і чітко обмежена чинним законодавством, і ні в якому разу не може бути перевищена.

Але чи передбачена для них відповідальність за підтримку сумнівних чи визнаних згодом в судовому порядку незаконних рішень?

Так, передбачена. Депутат Київради, який не виправдав довіри виборців, може бути відкликаний ними. Проте, що з цього працює? Все це практично мертві норми, законодавчо ця процедура не закріплена.

Найефективнішим механізмом притягнення до відповідальності депутатів є голосування на виборах. Тобто ми можемо і маємо користуватися своїм правом голосу і не підтримувати тих кандидатів, хто скомпрометував себе прийняттям ганебних рішень. Таким чином, відповідальність депутата – це відповідальність виборців.

"Шеф, всьо пропало"

З усього вищезгаданого, ми з’ясували, хто винен. Наступна проблема: що ж робити?.

На жаль, на це запитання більшість українського політикуму/можновладців воліє не відповідати. Але ми спробуємо!

По-перше, найважливішим, є невідворотність відповідальності. При цьому для всіх та кожного, не залежно від займаної посади, статусу та "виду" санкціонування сумнівного будівництва.

Коли кожен "маленький" підписант знатиме про реальне для нього покарання – вся корупційна машина розвалиться.

І, вочевидь, керівники та посадовці вищого рангу повинні з’являтися на лавах підсудних не на свята задля "заспокоєння" обуреного суспільства, а вже на початкових стадіях або навіть до початку одіозних будівництв. Усі законодавчі передумови та важелі ВЖЕ наявні.

По-друге, підсилення/підвищення відповідальності.

По-третє, "кадри вирішують все". Це абсолютно 100% правда. Адже навіть найкраще законодавство і найсуворіші вимоги паплюжать недобросовісним чиновникам, і навпаки: в умовах не зовсім досконалих правових норм, свідомий посадовець ніколи не санкціонує черговий "будинок-монстр".

"Перемен требуют наши сердца", із цим та вірою в світле майбутнє працюємо далі.

Ольга Балицька, депутат Київради від фракції "Самопоміч"