Як тебе захистити, Києве мій?

Частина 1.Брюсселізація по-київськи

Моя бабуся, корінна киянка у декількох поколіннях, дивлячись, як трощать симпатичний будиночок початку XXст. на вулиці її дитинства – Дмитрівській, не може стримати сліз: "Зроби щось, бо вже неможливо впізнати Київ…", - шепоче вона мені.

Протиправне знесення (під виглядом "реконструкції") стародавнього будинку по вулиці Дмитрівській, 60

Неймовірно боляче спостерігати, як на наших очах стародавня європейська столиця втрачає свою неповторну атмосферу та історичне обличчя. Як один за одним зникають дивовижні будиночки, а на їх місці зростають багатоповерхові монстри.

Київ цікавий саме своїм унікальним природним ландшафтом, неповторним шармом архітектурних рішень та безцінними пам’ятками, які, незважаючи на свою складну долю, він проніс крізь сторіччя.

Наше завдання – зберегти цей скарб для майбутніх поколінь. Але замість цього ми повторюємо кричущі помилки Європи, про які вже давно шкодує людство.

У 1960-70-х роках у Брюсселі з’явилася ганебна практика так званої "реконструкції", коли історичний будинок повністю, за винятком фасадної стіни, зносили, а потім перебудовували на сучасний лад.

Подібне масове безконтрольне знесення стародавніх будинків в історичній частині міста, в межах цілих кварталів, із подальшою хаотичною забудовою, і назвали брюсселізацією.

Цей сумний приклад колись повторив Париж та інші європейські міста. А нині наслідує Київ…

Приречені на знищення?

Упродовж останніх років йде справжнє полювання на унікальні будинки в історичному центрі столиці України.

У більшості випадків діють за стандартною схемою: спочатку намагаються оформити право користування будинком (оренда, покупка, створення фіктивного ОСББ тощо), а потім заволодіти землею.

Після цього зовсім неважко довести пам’ятку до аварійного стану, позбавити її охоронного статусу, знести і забудувати безцінну київську землю черговим "парусом".

Іноді йдуть по "спрощеній процедурі": або підпал з подальшим знесенням, або так звана "реконструкція", коли від історичного будинку фактично нічого не залишається.

Навіть в результаті "безневинної" перебудови пам’ятка втрачає свою історико-культурну цінність. А вже на підставі цього може бути остаточно знесена, як це було з садибою Казанського.

Здається, і київські чиновники, які наліво й направо роздають протиправні дозволи недобросовісним забудовникам, і так звані "архітектори", що втілюють у життя свої жахливі "суперсучасні" проекти, і депутати-"заробітчани", які роблять вигляд при голосуванні, що не помічають різниці між "реконструкцією" та "реставрацією", і "нова" поліція, яка нібито не підозрює про настання кримінальної відповідальності за порушення низки законів, у т.ч. закону "Про охорону культурної спадщини", – усі сподіваються вічно займатися своїм надприбутковим бізнесом у нашому Києві. У місті, де досі дозволено відверто насміхатися над законами та мати "імунітет від громадської думки".

Лише за останні роки дивним чином встигли "згоріти" кінотеатри "Жовтень", "Кінопанорама", будинок І.Ніколаєва на вулиці Січових стрільців, 91, будинок по вулиці Б. Хмельницького, 10 ("Мереживний будинок Брадтмана", який одночасно загорівся у трьох місцях!) та багато інших.

Чого лише вартує знищення улюбленого всіма киянами "будинку з ромашками" на вулиці Златоустівській, 35, який спочатку підпалили, а потім протиправно позбавили охоронного статусу, після чого миттєво знесли.

До речі, у жодному випадку доказів підпалу не знайшли, попри явні ознаки злочинних дій.

Забудовники звикли вести себе цинічно й нахабно. Будинки швидко зносять у темну пору доби і часто перед якимось святом. Без жодних дозволів.

І так само тишком і швидко починають нове будівництво.

Рік тому упав будинок-пам’ятка історії, архітектури і містобудування на вулиці Б. Хмельницького, 12-14, забравши життя двох людей. Перед тим його майже рік спеціально трощили фактично під носом у столичної влади.

Неймовірним за своїм цинізмом виявився випадок злочинного знесення разом з мешканцями та їх речами будинку Шолом-Алейхема по вулиці Великій Васильківській, 35, а також 37.

Нещасні кияни досі там прописані та з 2009 року даремно продовжують чекати від влади на якусь компенсацію за втрачене житло й майно.

Без жалю знесли і будинок світової легенди балету – киянина Сержа Лифаря на вулиці Іринінській, 5 і будинок, де народився Михайло Булгаков на вулиці Воздвиженській, 10.

Вулиця Велика Васильківська, 37

Кияни ніколи не пробачать забудовникам ні стародавній будиночок на вулиці Сагайдачного, 1, де мешкав архітектор Казанський (був протиправно знесений в ніч на новий 2011 рік, а зараз на його місці нахабно зростає черговий монстр), ні будинок авторства Казанського на вулиці Михайлівській, 10 (знесений вночі наприкінці 2016 року), ні пам’ятку архітектури – будівлю Першого київського водогону, розташовану в зоні охоронного ландшафту "Київські схили" (знесена в ніч на Різдво 2010 року), ні садибу Грушевського на вулиці Саксаганського, 111, ні садибу Трахтенберга на Антоновича, 44, ні будиночок Олени Згорської на вулиці Мельникова, 51 – останній у стилі "арт-нуво", який до 2011 року залишався в районі Лук’янівці.

До слова, останній і досі перебуває на обліку як щойно виявлений об’єкт культурної спадщини, що наглядно ілюструє реалізацію чергової схеми, коли державна установа (в даному випадку – Дирекція з обслуговування іноземних представництв) за 1 гривню отримує у користування безцінну київську землю під пам’яткою, а потім передає нібито для реконструкції під житловий комплекс з розміщенням резиденції посла Казахстану. А насправді під звичайну комерційну забудову, оскільки жодних резиденцій посольство Казахстану тут розмішувати не збирається.

Прокуратура на заяви з вимогою порушити кримінальну справу за фактом протиправного знищення об’єкту культурної спадщини й нецільового використання земельної ділянки, вже декілька років відправляє відписки… Час плине: з 2011 року, влада змінюється, але суть відповідей – ні.

Нещодавно під виглядом реконструкції повністю знесли історичний будинок по вулиці Дмитрівській, 60, а також без жодних документів знищили садибу по вулиці Павлівській, 7.

Оновлена поліція, яку викликали декілька разів на день, та інші органи влади черговий раз продемонстрували повну бездіяльність та байдужість.

В епіцентрі скандалу скоро опиниться і сусідній будинок по вулиці Гоголівській, 32, який відселений тим же рішенням Київради, що і будинок на Дмитрівській, 60, та ще у 2012 році протиправно позбавлений статусу пам’ятки. Нині він в аварійному стані.

Таких об’єктів культурної спадщини, які свідомо доведені до стану руйнування, та історичних будинків, яких цілеспрямовано не ставлять на облік, сотні.

А чого вартує спотворення пам’яток пластиковими балконами або і взагалі протиправно добудованими "мансардами". Часто на кілька поверхів.

Певно, під впливом казок, хтось з мешканців затримався у своєму дитинстві, чекаючи на Карлсона на даху. Шкода, що не в особі київської влади, яка воліє не помічати цього у себе під носом.

Типове безкарне спотворення унікальних стародавніх будинків

Киян, що вже й казати про туристів, відверто жахають монстри на Нижньому Валу та у Музейному провулку, де під виглядом "мансард" добудовано декілька поверхів.

У першому випадку, навіть, київська влада не витримала ганьби і під тиском громади звернулася до суду. Хоча від останнього рішення минуло 9 місяців минуло, а конкретного результату так і не видно.

Музейний провулок, 2а та "Монстр на Подолі" (Нижній Вал, 27-29), де замість реставрації 3-поверхового стародавнього будинку, ТОВ "Пателі-Лізинг" протиправно спорудила 13-поверхівку, попри те, що погодження (теж протиправне)отримувала на 8 поверхів.

А що робити із спотворенням пам’ятки національного значення – колишнього палацу Терещенків, а зараз Національного музею Т. Шевченка, розташованого на бульварі Т. Шевченка, 12?!

На очах всього світу деякі дуже "заслужені" діячі, зокрема архітектор Лариса Скорик, депутат Київради, керівник КП "Житлоінестбуд-УКБ" Вячеслав Непоп, під керівництвом ставленика януковичів – гендиректора музею Дмитра Стуса, нахабно замурували центральний вхід у палац (відомий у дореволюційний період як "Двері доброти") та декілька вікон, знищили балкони та унікальну декоративну ліпнину, а в довершення свого "шедевру" – прибудували скляну теплицю, яка відтепер і має слугувати входом.

Усе це свавілля відбувалося під виглядом "реставрації" до 200-річчя Т. Шевченка за 32 мільйони бюджетних коштів. Наші з вами гроші "освоїли" настільки ефективно, що десь стільки ж не вистачило на завершення робіт: нині Непоп вимагає додаткових 15 мільйонів у Київради, а будівля досі не введена в експлуатацію.

Однак це зовсім не заважає гендиректору музею проводити у зазначеному приміщенні різні заходи, які не мають жодного стосунку до Шевченка! Більше того, Стуса нещодавно знов обрали гендиректора музею, всупереч вимогам громадськості не допускати його навіть до участі в конкурсі.

Тепер на місці "Палацу Терещенків" у будь-який момент замість музею може зрости черговий багатоповерховий монстр, у випадку якщо пам’яткоохоронні органи у своїх "кращих традиціях" вирішать, що будівля "втратила свою автентичність та не представляє цінності".

Спотворений фасад Національного музею Шевченка з замурованими центральним входом (за часів Терещенків – "Двері Добра") та Протиправна реконструкція пам’ятки – прибудова "теплиці"

Де ховається корупція?

Чинне законодавство забороняє будь-які дії з пам’яткою, крім її реставрації. Орендар та власник пам’ятки зобов’язані підтримувати її у належному стані та укласти відповідний охоронний договір з Управлінням охорони культурної спадщини.

Але навіть, якщо охоронний договір не укладений, це не позбавляє користувача відповідальності за пошкодження чи знищення об’єкту культурної спадщини.

Статус пам’ятки національного або місцевого значення та статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини мають захищати історичні будівлі від спотворення і знищення.

Але це далеко не так. Під час своєї депутатської каденції, упродовж 2015 року, я намагалася провести інвентаризацію об’єктів культурної спадщини та історичних будинків на території Києва, з’ясувати ситуацію щодо їх обліку та стану, а також визначити типові корупційні схеми у зазначеній сфері.

Приблизна кількість об’єктів культурної спадщини у Києві та відомості щодо їх перебування на державному обліку станом на 1 січня 2016 року відображені у таблиці.

Тепер трохи висновків:

По-перше. У національному масштабі, з понад 142 тисяч пам’яток, які нам перейшли у спадок з радянських часів, до державного реєстру чомусь занесені лише 5 тисяч об’єктів. Це 3,5%. Решта кинута державою напризволяще.

У Києві ситуація з обліком також є більш ніж критичною, хоча краща ніж загальна по Україні.

З 12 тисяч об’єктів культурної спадщини, які колись вважалися такими, органам їх охорони зараз відомо лише 3 566. А до реєстру занесено ще менше – 2 237, що наближається до 19 % загальної кількості всіх об’єктів.

Немає жодного пояснення, чому не отримали статус пам’яток та не потрапили до реєстру (а це автоматично означає, що опинилися на межі знищення) такі перлини країни, як Маріїнський палац, Кловський палац та безліч інших унікальних історичних споруд.

По-друге, реєстрів декілька, всі вони під грифом "секретно". Тому простежити, що там є, а чого вже немає або ніколи не було, не можуть, навіть, чиновники. Вони, як виявляється, користуються якимось "зведеним робочим переліком".

Чому ж пам’ятки не заносяться до реєстру? Вони або не подаються Управлінням охорони культурної спадщини, або блокуються Міністерством культури.

Зрозуміло, що з певним інтересом: не внесену до реєстру стародавню будівлю, яка має велику архітектурну або історичну цінність, можна і знести, і "реконструювати" у багатоповерховий монстр, отримавши величезні прибутки.

Станом на 1 січня 2013 року кількість пам’яток національного та місцевого значення на території Києва становила 900, а станом на 1 січня 2016 року – 979. Тобто за 3 роки кількість пам’яток у державному реєстрі збільшилася лише на 79 одиниць, притому, що тисячі унікальних об’єктів було втрачено назавжди.

Чому з переданих Управлінням охорони культурної спадщини у 2015 році 120 об’єктів культурної спадщини Мінкульт досі не вніс до держреєстру жодного?

Крім того, досить розповсюдженим є протиправне позбавлення статусу "через втрату пам’яткою своєї автентичності" внаслідок пожежі, поганого стану або раніше проведеної реконструкції.

По-третє. Станом на липень 2015 року лише 10% об’єктів культурної спадщини, розташованих на території Києва (203 будинки), забезпечені охоронними договорами повністю на всю споруду. Ще частина об’єктів мають такі договори на певну частку (1 742 договорів). Інші не мають договорів взагалі.

Найчастіше охоронні договори не виконуються. А недобросовісні власники уникають відповідальності. Про що говорити, якщо київська влада не володіє навіть інформацією про власників значної кількості аварійних пам’яток.

На жаль, тут можна констатувати тотальну безвідповідальність та безкарність всіх – від недобросовісних чиновників до безвідповідальних користувачів історичних будинків.

Диявол у деталях

У 2015 році я як членкиня Антикорупційної ради при міському голові майже відразу після її створення наполягала на формуванні робочої групи, яка займеться запобіганням корупції у сфері історико-культурної спадщини. Але, на думку керівництва міста, ця сфера не містить корупційної складової, оскільки не відноситься до Антикорупційної ради.

Ці та інші приклади демонструють, як ставляться чиновники до нашої культурної спадщини.

У 2015 році Управління охорони культурної спадщини, всупереч протестам фахівців та громади, реорганізували та підпорядкували Департаменту культури КМДА. У результаті невисокий потенціал зусиль управління майже скотився нанівець.

Мої пропозиції щодо розширення повноважень управління до рівня самостійного департаменту досі залишилися без жодної реакції.

Не дивно, оскільки директорка Департаменту культури КМДА Діана Попова дозволяє собі публічно хизуватися напрацьованим "за 2,5 роки на посаді імунітетом від громадської думки", а також підтримувати політику безконтрольної забудови міста, викладаючи своє естетичне сприйняття наступним чином: "Все сараи и вполне милые избушки 100-летней давности, возможно, были уместны в XIX-м веке, а в XXI-м уже нет…" (цитата з ФБ-сторінки Діани Попової у відповідь на скандал з приводу знесення "Будинку з ромашками" на Златоустівській, 35).

Унікальний "Будинок з ромашками" на вул. Златоустівській, 35 до та після протиправного знесення

Тому і раптовому виникненню #ПотвориНаАндріївському теж можна не дивуватися. Чиновники КМДА замість привести будівлю власного КП "Театр на Подолі" у відповідність до вимог чинного законодавства, намагаються перевести конфлікт у площину "подобається-не подобається" і ввести будинок в експлуатацію.

А обурену громадськість заспокоюють створенням кишенькових робочих груп, поки будівельні робити тривають.

Дивно, що і у цьому випадку, ніхто не бачить не лише порушення великої кількості законів, але і розтрату десятків мільйонів бюджетних коштів, витрачених та побудову майже до 90% готовності попередньої будівлі театру, та порушення авторських і суміжних прав з імовірністю підробки проектної документації

Будівля Театру на Подолі: 1. До початку реконструкції 2. Перед відкриттям 3. Вигляд з гори Уздихальниці

І трошки про Міністерство культури

Яку ж позицію займає Міністерство культури по відношенню до процесів, які відбуваються в Києві? На жаль, це або повна бездіяльність, або відверто протиправні дії, спрямовані на знищення історичного обличчя столиці.

Чого лише вартує погодження історико-містобудівного обґрунтування на території Сінного ринку на високоповерхове будівництво цілого спального району, або на Андріївському узвозі, або на Мечнікова, 11, де планується остаточно спотворити історичне середовище (більш детально розповім у наступній публікації).

Серед інших проблем:

- абсолютна бездіяльність правоохоронних органів – нової прокуратури та нової поліції, яка обумовлена істотною корупційною складовою у їх діяльності,

- тотальна корумпованість й безвідповідальність чиновників, депутатського корпусу та користувачів стародавніх будинків,

- відсутність працюючих механізмів впливу.

Саме через вище перелічені та інші фактори, тисячі столичних пам’яток знаходяться під величезною загрозою. Багато з них ми можемо втратити вже завтра.

Збереження та охорона культурної спадщини має бути одним із стратегічних пріоритетів як державної, так і місцевої (київської) влади.

П’ять кроків, які відразу забезпечать конкретний результат:

Крок 1. Комплексна інвентаризація всіх об’єктів культурної спадщини на території Києва з подальшим взяттям під охорону та поверненням до комунальної спадщини всіх протиправно відчужених об’єктів та притягненням до відповідальності винних осіб. Створення єдиного реєстру на загальнодоступному носії. Визначення та розширення меж охоронних територій.

Крок 2. Розширення повноважень органу охорони культурної спадщини до рівня самостійного департаменту, збільшення кількості інспекторів (активне залучення громадських інспекторів), включення фахових юристів для ефективного захисту пам’яток та аналогічних об’єктів у судах, а також забезпечення результативного менеджменту.

Крок 3. Забезпечення постійного моніторингу стану всіх об’єктів культурної спадщини на території Києва та дієвого механізму притягнення до відповідальності недобросовісних власників та користувачів.

Крок 4. Приведення історико-архітектурного опорного плану (який є частиною чинного генерального плану) у відповідність з вимогою повного забезпечення збереження історико-архітектурної та культурної спадщини.

Зупинка розробки й впровадження нового нелегітимного Генплану імені Черновецького-Попова, який фактично знищує історичне обличчя Києва й передбачає тотальну забудову в існуючих межах міста, детальних планів територій та зонінгів, протиправно складених на основі першого.

Проведення комплексної інвентаризації виконання чинного генерального плану Києва з подальшим поверненням до комунальної власності неправомірно відчуженої землі й майна, а також притягнення до відповідальності винних осіб.

Крок 5. Розробка й застосування ефективної політики щодо забезпечення реставрації об’єктів культурної спадщини шляхом надання вигідних умов користувачам історичних будинків.

Для реалізації кожного з пунктів маю конкретну програму, якою охоче поділюся з київським міським головою. Якщо у нього раптом з’явиться інтерес.

P.S. Ще раз публічно звертаюся до правоохоронних органів з вимогою все ж таки порушити відповідні кримінальні провадження за усіма фактами, викладеними у цьому матеріалі.

Олена Терещенко (Єскіна), громадський діяч, правозахисник, депутат Київради VII скликання