Чорний театр

За кілька днів тема забудови Києва дивовижно швидко стала топ-темою соціальних мереж і медіа. Усе через "чорний театр" на Подолі, на Андріївському узвозі Києва.

Звісно, однією з причин суспільного резонансу стало таємниче будівництво, де ні проект, ні макет будівлі не був наперед представлений. Замовник будівництва, як вимагає законодавство, повинен встановлювати інформаційний щит з достатньою інформацією про забудову, цифри, площі, дати здачі, прізвища відповідальних осіб.

Формально ця вимога виконана була, але є інший, неформальний бік – врахувати, де стоїть театр, передбачити можливе суспільне неприйняття і на випередження розповісти про деталі.

Є будівельний паркан, площею як мінімум 50 м2, на рівні очей перехожих є безліч місця для наглядної інформації – що планується, проект, візуалізація, макет, текст, дозволи, історія місця.

Більше того, кілька років тому, маючи такий самий будівельний паркан на тому самому Андріївському узвозі фірма Ріната Ахметова також могла його використати для викладення інформації про роботи, але не зробила цього і отримала протести, мітинги.

Після чого будівництво було заморожене на 3 роки.

Що б це дало? Не всі ходять повз паркан і тим більше мають інтерес читати пояснення про проект і вивчати його деталі, не всі стануть шукати інформацію про проект на сайті самого театру на Подолі, автора проекту – Олега Дроздова, Подільської райдержадміністрації, КМДА чи Департаменту архітектури.

Цікаво, що з перелічених сайтів, які відповідають за цей державний театр у історичному центрі Києва, дотепер ніхто не розмістив жодної інформації.

Автор проекту розмістив деякі деталі своєї роботи у себе на сайті тільки після бурі в медіа і соцмережах.

Фактично добувати інформацію треба було самотужки, натомість інтернетом ширилися фото з невдалих ракурсів будівлі, де ще тривали будівельні роботи і частина була завішана будівельною сіткою. "Це реально страшно" – можна було знайти такі епітети.

Людей поставили перед фактом – ось вам, майте.

Фото Katerina Makedonskaya

Фото Ярослав Ємельяненко

Слід врахувати, що ми дуже відрізняємося своєю архітектурою від наших сусідів у Європі – навіть Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, не кажучи про більш віддалених на Захід сусідів.

Попри Євромайдан, хронічний "безвіз" і салоган "Україна – це Європа", в плані забудови, будівельних, архітектурних традицій Україна посідає особливе місце. Однією рукою багато людей хочуть , щоб ми жили в Україні, як в Європі, іншою – за збереження традиційних підходів і уявлень.

Незграбність влади підливає масла в вогонь. Замість того, щоб пояснювати і шукати спосіб бути почутим і зрозумілим, ставлять перед фактом, приймають не публічні рішення, ігнорують обговорення і не займаються просвітою. Не пояснюють суть і різницю в підходах до архітектури в Україні і в європейських країнах.

При такій політиці самопливу, більшість не готова сама шукати складні пояснення сучасної архітектури, а хоче простих і швидких рішень.

Прикладів театрів з контроверсійною архітектурою шукати довго не треба.

Загальноєвропейська редакція новин Євроньюз має штаб-квартиру у французькому Ліоні.

Прямо в самому серці Ліона знаходиться оперний театр 1831 року, який після реконструкції 1993 виглядає ось так в історичному контексті Ліону. 

Ангар? Крематорій? Там ще й стіни всередині і стеля в чорний колір пофарбована.

Так виглядає Ліонський театр в контексті міської історичної забудови, фото автора

Це та сама Європа, куди ми прагнемо. Ця будівля не одна, Народний театр в центрі Праги, добудова до театру Ла Скала у Мілані.

Скільки подібних прикладів є в Польщі – культурний центр Японії у Кракові, забудова історичного центру Варшави. 

Виставковий центр в Кракові, Польща. Фото archigaleria.pl

Це різні країни з безліччю свої проблем, проте у темі визнання права якісної архітектури вони пішли набагато далі, ніж ми.

Культурний центр в історичній забудові Люцерна, Швейцарія, фото з www.oap.ch

Цілком можливо, що комусь серед місцевих мешканців європейських міст не подобається такий підхід, але влада знайшла спосіб порозуміння і розвитку.

Колишня будівля Радіо Свобода у історичному центрі Праги, Чехія. Фото автора

Україна відповідає пасивністю, популізмом і безвідповідальністю.

Які є для цього конкретні приклади? Київ активно забудовується, є попит на житло, адже кошти з готівки, які зараз стали явними з електронних декларацій чиновників, переходять у квартири в новобудовах.

Масштаби змін за останні 15 років вражають. Кредити від європейських платників податків йдуть в Україну. У європейських містах не будують таких хмарочосів як у Києві, де чиновники з зарплатами у 100-200 євро купують нерухомість ще на етапі котловану за ціною, що в кілька разів перевищує собівартість.

Попри поширену думку в гіперзбагаченні будівельників, левова частка виручки знову запускається в корупційні кола для отримання фіктивних дозволів і погоджень від чиновників.

Приклади житлових багатоповерхівок в історичному центрі Києва.Фото  tiger-ltd.kiev.ua

Район житлової забудови в псевдоісторичному стилі поряд з Андріївським узвозом збудували в 2000-х роках Фото hochu.ua

На цьому тлі, звісно, підхід до сучасної архітектури має бути радикально іншим. Вона має право на існування, але її народження має бути цивілізованим, а не таким диким, як це вийшло з театром на Подолі. Це не іграшка, в яку вирішили побавитися впливові на сьогодні забудовники з корпорації Рошен, це майбутнє української архітектури.

Або ми й далі дивимося, як переводять кеш у фальшиву, псевдоісторичну архітектуру з направду жахливим і неякісним, з європейської точки зору, середовищем. Як процвітають корупційні схеми попри декларовану тотальну боротьбу з корупцією та беруться нові євро-кредити для підживлення після кола відмивання будівельно-багатоповерхового буму.

Або вимагаємо від влади не тільки робити киянам "страшні крематорії-театри", але й своєчасно і якісно, наперед показувати, чому так вийшло і що можна було б змінити до того, як виник скандал.

Олег Гречух, архітектор