Як не довести до "безпам'ятства" культурний спадок Києва

Версія для друку     Додати коментар

01.08.2016  11:48 __ Володимир Прокопів, для УП.Київ

Прогулюючись затишними вуличками європейських міст, мимоволі приходиш у захват від тамтешньої архітектури. Той випадок, коли віковічні пам'ятки вражають доглянутістю і охайністю. Але за цією охайністю ховається кропітка праця людей зі збереження культурної спадщини.

І тут нам є чому повчитися у європейців.

Можливо, хтось здивується, але Київ може дати фору багатьом європейським і світовим столицям за обсягами культурного спадку. У столиці розташовано 3,5 тисячі пам'яток культури, серед яких три об'єкти зі списку світової спадщини ЮНЕСКО – Софійський собор, Києво-Печерська Лавра і Церква Спаса на Берестові.

У той же час, за інформацією волонтерських організацій, 80% історичних будівель перебувають в аварійному стані.

Перевірити цю цифру, на жаль, неможливо – досі відсутній реєстр культурних пам'яток столиці. Поки не буде проведено повний моніторинг обсягу і стану історичних будівель, ми й далі працюватимемо в режимі "швидкої допомоги", а в культурній спадщині триватимуть "смутні часи".

В цьому напрямку Київська міська рада зробила крок вперед.

Наприкінці липня на засіданні комісії з питань бюджету та соціально-економічного розвитку депутати підтримали створення єдиної інформаційної бази пам'яток культурної спадщини Києва.

Сьогодні у відкритому доступі можна побачити реєстр столичних пам'ятників з інформацією про їх перебування і критерії віднесення до реєстру. Однак єдиного ресурсу, де б містилася вичерпна інформація про пам'ятки і їх поточний стан, – досі немає.

Доступ громадян до бази даних культурної спадщини столиці має бути відкритий. І поки в мешканців не буде можливості "в один клік" дізнатися все, що їх цікавить про пам'ятку культури, нічого не зміниться. Таким чином, ресурс допоможе поліпшити громадський контроль за збереженням цих об'єктів.

Неможливо переоцінити внесок волонтерів, які допомагають фіксувати порушення і стежити за збереженням цих об'єктів. Але своїми силами все закрити вони не здатні.

База міститиме фотографії історичних будівель, відомості про дозволи на розміщення реклами на них, реконструкції та будівельних робіт, інформацію про судові суперечки тощо.

І чи не найбільш позитивний момент – подібний реєстр допоможе зменшити кількість порушень в цій сфері, а ми більше не побачимо ситуацій, коли в історичних будівлях незаконно ведуться роботи, а потім це призводить до катастроф.

Не відкрию секрету, що до недавнього часу старовинні будинки за безцінь продавалися з молотка, доводилися до руйнування, і на їх місці намагалися побудувати висотки або торгові центри. В інших випадках будівлі просто використовувалися не за призначенням, і з часом вони приходили в непридатний стан.

Лютнева трагедія, коли обрушився будинок на вулиці Хмельницького 12-14, забравши з собою декілька життів, – з цієї серії.

Dura lex, sed lex

Корінь зла – у банальному невиконанні законів.

Законодавець чітко прописав порядок передачі будівлі в оренду, користування або власність. Серед іншого, сторони повинні укласти охоронний договір – один з головних документів, який забезпечує збереження об'єкта. Також на момент передачі до нього додається акт обстеження пам'ятника. Тільки після цього особа може здійснювати користування.

Театр починається з вішалки – а діалог місцевої влади і користувачів історичний будівель повинен стартувати з охоронного договору. За інформацією Департаменту культури КМДА, в даний час низка користувачів не уклали такі документи. Класичний випадок – одіозна будівля на Хмельницького.

Відсутність договору і акту обстеження сьогодні призводить до того, що встановити вину користувача історичної будівлі, або її відсутність, – просто неможливо.

Якщо ж вина доведена, законодавством для порушників передбачені штрафи. Максимальний їх розмір досягає 170 тисяч гривень. До речі, для порівняння – в Німеччині розмір штрафу за подібні порушення сягає 50.000 євро, а за деякі види порушень – до 1 мільйону євро.

Якою б значною не здавалася ця сума, її розмір непорівнянний з потенційними вигодами або необхідними для реставрації коштами.

Наприклад, в будівлі по Малій Житомирській, 12, яка є пам'яткою історії та архітектури національного значення, вартість реставраційних робіт складає 6,8 мільйонів гривень.

Прорахувавши витрати на утримання будівлі та суму штрафу, доморощений орендар або власник робить вибір на користь другого. До того ж, більшість історичних будівель розташовані в центральній частині столиці, де земля на вагу золота. За логікою орендарів, легше один раз заплатити штраф, ніж відмовлятися від спокуси і далі доводити пам'ятку "до безпам'ятства". Як показав досвід, штрафи платять одиниці, у більшості випадків рішення місцевої влади ігноруються, або ж їх оскаржують і затягують в судах.

При цьому в багатьох випадках ми навіть не знаємо власника будівлі. Тож іще один виклик для нас – встановлення таких осіб.

По суті, нам потрібно провести інвентаризацію культурної спадщини.

Тому на порядок денний має вийти посилення санкцій до порушників. Розміри штрафів повинні бути суттєво збільшені і стягуватися належним чином. Якщо ж власники або орендарі не дотримуються умов договору – місто через суд має витребувати пам'ятку в комунальну власність. Благо, позитивний досвід маємо – в 2015 році вдалося таким чином повернути садибу Мурашко.

Досить ефективний досвід захисту культурної спадщини в Німеччині. На місцях діють земельні відомства з охорони пам'яток, які популяризують збереження пам'яток історії та культури серед громадськості. При них працює консультативна рада. До неї входять по одному представнику від кожної області, що займається захистом і збереженням пам'яток, зокрема, з історії, архітектури, містобудування і так далі.

Видається, ідея такої консультативної ради придалася б і Києву.

Цілком виправданий "камінь" в город місцевої влади щодо дефіциту коштів на реставрацію будівель.

У 2015 році на такі цілі було виділено лише 2,38 мільйони гривень. Достатнього обсягу грошей ніколи не буде, тому нам важливо шукати інші джерела. Один з таких – кошти від розміщення реклами на пам'ятках культури. Це по силах виконавчій владі.

При цьому важливо не стригти всіх під одну гребінку. Добропорядні власники культурних пам'яток, які утримують їх в належному стані і навіть поліпшують, матимуть економічну вигоду.

У тій же Німеччині передбачені податкові пільги для власників будівель культурної спадщини. За умови проведення якісної реставрації, орендар платить символічну ціну за подальшу оренду. Наприклад, свого часу в Лейпцизі була створена служба, яка розшукувала власників і вела з ними перемовини.

Не знаходжу причин, чому б не випробувати цей досвід і у нас.

Володимир Прокопів, заступник міського голови, секретар Київради, спеціально для УП.Київ