Війна і мир петицій

Версія для друку     Додати коментар

19.04.2016  10:47 __ Cергій Башлаков

У Києві – бум електронних петицій. На сайті Київради їх зареєстровано вже понад 3 тисячі. Міська влада навіть позачергово змінила регламент розгляду. Але формальності і зміст петицій змушують замислитися, чи не перетвориться ця "електронна демократія" на чергову "електронну демагогію"?

Перші електронні петиції до місцевої влади з'явилися в Києві минулої осені. Вони швидко завоювали популярність, бо написати звернення і збирати підписи виглядає найпростішим способом достукатися до влади. За півроку кілька тисяч місцевих петицій назбирали сотні тисяч підписів киян.

Кияни очікують, що нова форма діалогу між владою і суспільством призведе до якісних змін.

Проте в соціальних мережах досі залишається чимало негативних відгуків: "окозамилювання", "жодна петиція не реалізована", "потрібна петиція, щоб петиції читали" тощо.

Схоже, в суспільстві не зовсім розуміють, якою є роль петиції, на що вона може впливати і які обов'язки в учасників процесу.

Уповільнені кампанії

Зібрати 10 тисяч підписів під петицією упродовж ста днів здається справою немарудною у багатомільйонному мегаполісі. Найбільш популярні вже отримали підтримку в рекордні терміни. Але на практиці додавати в середньому по 115 підписів щодня і своєчасно забезпечити 10 тисяч виявляється непросто.

Причини – кампанії з проходженням петицій розгортаються без розголосу, повільно, самопливом... Хоча, якщо краще організуватися, їх можна робити значно ефективнішими. Потрібна лише ретельна підготовка, щоб знайти активних прихильників, вкинути ідею в соціальні мережі і створити резонанс.

Активісти завжди у пошуках союзників – публічних осіб. Першими у цьому списку можуть стати депутати Київради, до яких постійно прикута увага. Після їхньої відмашки громадськість може розраховувати на ефект "доміно". Не втрачати час, створювати групи підтримки, надсилати листи, проводити онлайн-обговорення.

Завдяки цьому суспільство поступово стане готовим підтримати нову петицію і відправити її на розгляд Київради.

Розгляд без авторів петицій

Візьмемо успішне колективне звернення "З приводу знесення малих архітектурних форм (МАФів) поблизу станцій метро і в підземних переходах Києва".

Його розмістили на сайті – 2 листопада 2015 року, офіційно прийняли до розгляду – 19 січня 2016-го, заслухали на постійній Комісії з торгівлі, підприємництва та регуляторної політики КМА – 17 лютого, публічну відповідь надали автору – 12 березня. На все про все – чотири місяці.

Взагалі-то провести аналіз однієї проблеми можна значно швидше.

Тим більше, незрозумілими виглядають шаблонні офіційні відповіді. Адресатів запевняють, що, нарешті, через чотири місяці буде створено спеціальну експертну комісію, роботу якої забезпечать аж шість департаментів КМДА і – як підкреслено - "громадськість буде обов'язково поінформовано".

Про який ККД петицій можна взагалі говорити, коли бюрократичне блукання від самого початку триває стільки місяців?

Однак на цьому дивацтва не закінчуються. Згадану петицію "З приводу знесення малих архітектурних форм (МАФів) у станцій метро і в підземних переходах Києва"  у профільній комісії Київради розглядали разом з суміжною – на тему: "Заборонити і викорінити торгівлю в підземних переходах, метрополітені, зупинках громадського транспорту".

Згідно з оприлюдненим протоколом, обговорення проходило без безпосередніх ініціаторів (принаймні, серед запрошених їх виявити не вдалося). Відповідно висловити аргументи вони не змогли. Однак ніхто не запропонував перенести засідання. Хоча варто було зняти питання з порядку денного і розібратися, де обидва автори. У результаті це показало формальне ставлення до 10 тисяч підписантів.

Як пам'ятаємо, у чиновницьких обов'язках окремим пунктом є ретельна перевірка петицій на відповідність вимогам. Не віриться, що за чотири місяці руки до авторів взагалі не дійшли... Тут одне з двох – або не дуже прагнули залучити, або халатно поставилися до самої перевірки.

Стежимо за руками

Але найбільше вражає інше: після чотирьох місяців у той сам день 12 березня авторам обох петицій була надіслано ідентичну (на 95%) відповідь. Не будемо цитувати її повністю з веб-сайту. Але порівняємо "принципову" різницю, чим вони відрізняються.

Спробуємо знайти десять відмінностей у цих повторах, переказах, запевненнях.

У відповіді на перше звернення: "Ситуація, викладена у зазначеній петиції, є актуальною проблемою нашого міста і питання турбує велику кількість небайдужих киян. Але це питання стосується й інтересів, і прав підприємців міста. Тому воно вимагає всебічного, комплексного і детального вивчення, і опрацювання ... "

На друге звернення: "... У той же час хотілося відзначити, що простим рішенням міської влади про повну заборону торгівлі в підземних переходах, метро та на зупинках громадського транспорту, викладену проблему не вирішити. Це питання комплексне, вимагає ґрунтовного і всебічного вивчення. Вищевказана комісія створена саме з метою напрацювання низки механізмів для вирішення це питання".

В усьому іншому – важко повірити – відповіді з офіційного сайту для різних ініціативних груп подані слово в слово. 

Автори петицій цілком могли бути обуреними. Бо що це, як не чиновницька інертність, не профанація місцевого самоврядування?.. Інакше не назвеш.

Контроль покладаю на себе

Перед розміщенням колективних звернень їх авторам нерідко важко продертися через громіздкі штампи регламенту. Але й тим, кому пощастило набрати жадані 10 тисяч, можна поспівчувати.

На розгляді у профільних комісіях на них чекають глибокодумні висновки (дослівно): "створити консультативно-експертну групу по напрацюванню дорожньої карти по переформатуванню..." Ці відповіді, оформлені начебто згідно з правилами, звучать насправді демагогічно.

І невідомо звідки серед них з'являються відверто халтурні рекомендації: "звернутися представникам громадськості до постійної комісії Київради з питань освіти, науки, сім'ї, молоді та спорту розглянути питання про запровадження обов'язкових уроків у школах по екологічному вихованню школярів..." Такі поради – не від незнання реалій, а скоріше через імітацію бурхливої діяльності.

Як на мене, поставити бар'єр на шляху бюрократичної профанації можна в "громадських приймальнях" депутатів Київради. Для цього треба постійно проводити тренінги для авторів петицій, зустрічатися з залученими експертами, надавати консультації із просування кампаній.  

Депутатська допомога знадобиться ще й тоді, коли починають створювати спеціальні відкриті групи у Фейсбуку. Ще зараз серед коментарів можна знайти такі штампи, як  "проконтролювати", "обгрунтувати"... Бюрократизм перемагає навіть тут.

І, безумовно, ініціатори повинні бути на сторожі через комерційне використання звернень в партійних та бізнесових справах.

Уже зараз з'явилися відверто лобістські петиції. Нерідко як реакція на справедливі вимоги. Лобістським паперам властиві розпливчаті формулювання, вони намагаються дезорієнтувати виборців, тому насправді мають мінімальний ефект.

Скажімо, розглядали петицію "Про переформатування ринку на Куренівці". Захисники фауни були обурені – умовами утримання тварин на продаж, відсутністю зобов'язань перед покупцем. Наче у відповідь невдовзі "випадково" з'явилася петиція-протест на переформатування: "Не дамо знищити Пташиний ринок!"... Це стає схожим на війну петицій, замасковану під демократичний процес.

У сухому залишку. Кияни вимагають все більшого впливу на ухвалення рішень і хочуть прозорості. Хочуть знати, хто і як голосує в комісіях і на пленарних засіданнях за петиції, можливо, змовчуючи корупцію...

Київські депутати представляють виборців, тож повинні стежити за проходженням колективних звернень. І допомагати громадському контролю у його дієвості.

Загалом усе це дозволить досягти головної мети. Завдяки петиціям можна робити висновки про ефективність влади набагато раніше і точніше, ніж у останній момент, перед виборчими скриньками.

Cергій Башлаков, депутат Київради від фракції "Самопоміч"