Київські феодали, або Касетний скандал Шкуро
Дуже рідко наші міські чиновники стають відомими широкому загалу завдяки якісній роботі, хорошим ініціативам чи швидкому розвитку округу, району чи міста.
Їх знають за підписаними лавками чи дитмайданчиками напередодні виборів, за гаслами на білбордах… Але найчастіше запам’ятовують їх завдяки різного роду конфузам. До слова, нерідко саме вони – дивні, смішні ситуації чи відверті конфузи – складають основне враження про політика.
Спитайте перехожого на вулиці, чи назве він кілька пунктів з програми мера Кличка. Не впевнена. А от меми мера "сегодня в завтрашний день не все могут смотреть" чи "мене є два заступника, чотири з яких вже місяць лежать у Кабінеті міністрі" - точно згадають.
Не так давно можливість прославитись з’явилась у ще одного чиновника – голови Солом’янської РДА і заступника міністра Максима Шкуро.
 |
| Максим Шкуро. Фото solom.kievcity.gov.ua |
Сталась ця історія – практично основа для гостросюжетного фільму – у січні у потязі "Інтерсіті "Львів-Київ".
Наш герой – голова Солом'янської райдержадміністрації Максим Шруро – повертався з Буковелю в столицю.
Саме перед поїздкою він добряче хильнув, тож його потягнуло на геройство і задушевні бесіди з усім вагоном.
У ролі рокової жінки у фільмі – провідниця, яку він за жлобською звичкою зве Катя-то-єсть-Віка.
У одному купе з нашим героєм випадково опиняється хлопець. І пощастило ж йому, що це активіст Демальянсу Сергій Прокопенко. Сергій хоч сам із Харкова, але дружить з київськими активістами рідного для Шкуро Солом'янського району.
Активіст виявився кмітливим, записав дорожні монологи Шкуро на диктофон та розшарив на демальянсівців Солом’янського району.
Максим Шкуро – людина публічна, тож роздає інтерв’ю, навіть коли його про це не просять...
Але життя – не кіно. Тут все іноді набагато цікавіше.
Так записи опинилися у мене. Довго думала, що з ними робити. Компромат на чиновника, записаний без письмової згоди. Негарно. Гидко. Мабуть, набагато приємніше кинути всі ті претензії в обличчя або одразу дати свідчення в суді. Це більше в наших правилах. Але з цікавості я натисла на "play", і ці півгодини стали свого роду одкровенням від Максима.
На записах не названо напряму замовників злочинів чи суми хабарів. Та й загалом нормально ставлюся до алкоголю, це приватна справа кожного.
Але під час прослуховування враження було таке, що ти відкрив не ті двері і випадково натрапив на кубло мутантів чи дикий заразний вірус.
Тепер твоя місія – попередити всіх нормальних людей, рідних та друзів, щоб попередити поширення зарази.
Опущу ліричні відступи в стилі "Скажи Вікє (провідниці), нехай принесе мені пиво" і "Черновецький був краще за Кличка, він був нормальна людина".
Найбільше мене вразило сприйняття голови Солом'янської райдержадміністрації свого району. Мого району, нашого району.
Максим Шкуро при владі з 1998 року, 6 скликань. Можна пожартувати, що "стільки не живуть". Але Шкуро був при усіх владах.
"Відрадний – наше все", "Барський – депутат мій, особисто мій", "Непоп (депутат Київради від "Солідарності", керівник "Житлоінвестбуд-УКБ" - ред.) – людина, яка вирішує всі питання".
Причому назву його будівельної фірми ШКУРО чи то згадав, чи то вимовив з третього разу.
Одразу видно, що він не мешканець будинків на вулиці Польовій, що боролися з Непопом проти висоток замість спортивного майданчика. Ці люди ще не скоро забудуть словосполучення "Житлобудінвест-УКБ".
"Я тут був цар і бог", "мені базар – продукти безкоштовно, ресторан безкоштовно", "в інституті Амосова – повне обстеження, мені все безкоштовно".
При цьому його вимушений співрозмовник наводить приклад жінки, яку не довезли до лікарні і не врятували, хоча могли. Шкуро ж філософськи зауважив: "Якщо хтось має померти, він помре".
Лейтмотив запису – жалісливі скарги, що він тепер має від усього відмовитися, і перейти працювати в кабмін, що йому "не подобається".
Наступного дня після цієї зустрічі у потязі стало відомо, що Шкуро призначили заступником міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.
Але що найцікавіше, Солом'янський феодал уже призначив собі наступника в особі пана Мальованого. Він саме їхав в тому ж купе і мовчки тягав за своїм босом лижні сумки і палки. Не "заступника" - наступника, намісника імені себе на землі.
Я народилася в одній частині Києва, зараз мешкаю в іншій, працюю в третій, і проводжу вихідні в четвертій. Але від цих слів "Передав район наступнику" у мене закипіла кров.
Наступного дня Шкуро та його помічники взялися дзвонити і надсилати повідомлення Сергію Прокопенку, що не варто ділитися записом.
Навесні відбудуться вибори до районних рад.
По всьому Києву, в тому числі в Солом'янському "наше всьо" районі.
Стати кандидатом може кожен. Голова новообраної райради автоматично стане новим головою РДА, якщо його затвердить президент.
Голова Солом'янської, Святошинської, Подільської і Голосіївської РДА. Від нас залежить, чи стануть новими кандидатами члени касти недоторканних – "Свєта-принеси-мені-пиво", "мені все безкоштовно: і продукти, і лікарні" – чи пройдуть до рад наші рідні, друзі, сусіди та місцеві активісти.
Вони вважають, що ті, кому судилося померти, обов'язково помруть. Але не поспішайте
нас хоронити. Ми ще поборемося.
Тут просто залишу посилання на записи розмови:
 |
Христина Морозова, "ДемАльянс"