Чому міська влада так не любить пішоходів?

13 лютого з'явилась новина про скасування багаторічної практики перекриття Хрещатика у вихідні та святкові дні.

Так, з 13 лютого Хрещатик більше перекривати не будуть. Департамент транспортної інфраструктури повідомив про це у своєму фейсбуці, але офіційне рішення поки не опублікували.

Спочатку міська влада скасувала перекриття Хрещатику у суботу, аргументуючи це тим, що деякі бізнес-структури жаліються на те, що не можуть потрапити у свої офіси, тому перекривати у суботу Хрещатик стали лише з 19:00 до 22:00. Тепер пішли на більш відчайдушний крок, і вирішили взагалі не перекривати центр міста для пішоходів. 

Цікаво, що це рішення прийняли без громадського обговорення і жодної аргументації.

Складається враження, що Кличко та його підлеглі дуже не люблять пішоходів. 

Весь цивілізований світ чинить абсолютно навпаки. Міста, які думають про своїх мешканців, намагаються створити як найбільше пішохідних вулиць.

У 1980 році центр Мельбурна був звичайним  нагромадження офісів і висоток, неживих і непотрібних. Місто отримало прізвисько "Пончик" через те, що його центр був порожній.

У 1985 році почалася реалізація комплексного проекту оновлення міста, метою якого було перетворення міського центру у жвавий полюс тяжіння для 3 мільйонів жителів.

У 1993-1994 роках після аналізу проблем міського центру була розроблена амбіційна програма модернізації на 10 років. За десятиліття, з 1994 по 2004 рік, було реалізовано безліч нововведень. Кількість студентів у центрі міста і в прилеглих районах збільшилася на 67%. Були закладені нові площі, включаючи цікаву з точки зору архітектури площу Федерації, а невеликі провулки, дороги й набережні вздовж річки Ярра були відкриті для пішоходів.

А от у австрійському Зальцбурзі кожен рік проводять фестиваль Fairkehr, в перекладі "Повернення справедливості" - це фестиваль, що проходить на вулицях міста, які на час фестивалю закривають для руху автомобілів.

Ідея фестивалю – показати, що міський простір має створюватися насамперед для людей, має бути комфортним і зручним для життя.

Фестиваль проходить щомісяця, і кожен раз в якості локації вибирають різні вулиці. Рано вранці вулиця закривається для руху автомобілів і починається підготовка.

Кафе в будівлях на вулиці стають вуличними кафе, виносять лавки і столи на відкритий простір, ставлять парасольки. На асфальті, там де була проїжджа частина, розстеляється рулонний газон, встановлюються діжки з деревами. Для проїзду залишають лише одну смугу, але не для авто – лише для велосипедів. Інколи можуть залишити смугу для проїзду громадського транспорту.

Інший приклад з Сан-Франциско. Коли сильний землетрус пошкодив низку автострад в центрі міста, їх вирішили не ремонтувати, а просто знести й замінити на бульвари.

Одна з цих автострад – Ембаркадеро (на фото зверху), а на фото нижче – бульвар, який побудували замість неї.

Найдовша пішохідна вулиця Європи сьогодні – Strøget у Копенгагені. У перекладі з чеської мови в буквальному розумінні означає "прогулюватися".

У 1950-ті роки центр данської столиці заполонили автомобілі, і спочатку головну торгову вулицю робили пішохідною у вихідні дні. У 1962 році мер міста постановив закрити її для автомобілів.

Одним з ініціаторів проекту був молодий архітектор Ян Гейл. У результаті вулиця стала одним з найпрестижніших місць Копенгагена. Вона входить до тридцятки світових лідерів за вартістю оренди нерухомості й має 127 магазинів, 25 кафе і ресторанів, 153 велопарковки та 29 лавок.

Такі приклади можна наводити дуже довго, але очевидно, що міста, які думають про своїх мешканців, створюють всі умови для розвитку якісної пішохідної інфраструктури.

Пішохідні вулиці створюють у Барселоні, Пекіні, Копенгагені, Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Стокгольмі, Єрусалимі, Новій Зеландії, Мельбурні, навіть у Москві.

У Києві ж пішохідними вулицями залишились лише Банкова та Андріївський узвіз (останній – більше на словах, ніж на ділі), що для багатомільйонної столиці недостатньо.

Замість того, щоб розвивати внутрішню привабливість для мешканців міста, та зовнішню привабливість для іноземців, влада відкриває проїзд по центральній вулиці міста та пропонує туристів водити підземними переходами по Хрещатику, влаштовує їм цікаві квести "Скрізь МАФи", та не дає жодного шансу знайти лавку у тіні для відпочинку.

Очевидно, що міська влада дуже не любить пішоходів, але питання про причини такої нелюбові залишається відкритим.

Євгеній Гарбут, "ДемАльянс"