Невидимий електорат

"Десятки років працював на державу, а зараз ледве виживаю на свою пенсію. Якби не діти, то помер би…" – десь так можна описати непрості реалії життя більшості людей літнього віку.

А коли в людини є така насущна проблема – голод, то жодне світле майбутнє не зможе переконати її в тому, що не варто голосувати за разові продуктові набори.

І якщо згадати про принцип солідарності поколінь, то виходить, що відповідальні за бідність пенсіонерів саме молоді люди.

У той же час та молодь, яка не виїхала на навчання закордон, центрується у великих містах, особливо у столиці. Не всім поталанило з місцем у гуртожитку, тож багатьом студентам доводиться винаймати квартиру.

В умовах, коли молодій людині без досвіду роботи (та ще й на півставки, якщо вчишся на стаціонарі) запропонують у кращому разі 3000 гривень, хіба може йтися про офіційне працевлаштування? Якщо майже третину грошей доведеться сплатити у різні фонди, то залишиться хіба що на оренду кімнати десь на околиці міста, та й то з натяжкою.

Виходить, за такої низької цінності молодих кадрів студентам не вигідно працевлаштовуватися офіційно, а про стаж та майбутню пенсію в такому віці рідко хто замислюється.

Якщо ж подивитися на передвиборчі білборди, то виявиться, що молодь, а зокрема – студентство, у столиці дійсно частіше всього випускають з уваги. Аргумент тому у міської влади один: недостатньо повноважень.

Переважна більшість депутатів у відповідь на запитання "що зробите для студентства?", шукають причину, чому не можуть нічого зробити, а не спосіб, як це змінити.

Це особливо прикро на тлі явно упереджених заяв деяких місцевих політиків про те, що студенти – це маса, та ще й найбільш корумпована.

А як щодо виборчих округів, де розміщені цілі студмістечка? Ігнорування запитів виборців, тим паче в умовах мажоритарної виборчої системи, навряд чи обернеться успіхом двічі поспіль.

Якщо одні політики зводять розмову до відсутності можливостей, інші кажуть, що сприятимуть організації дозвілля молоді. Однак чи є в цьому сенс? Ми живемо в ХХІ столітті, плюралізм можливостей зашкалює, і молодь уже не тільки обирати, як і де їй проводити вільний час, вона сама створює цікаві зустрічі і події.

Ще якийсь відсоток депутатів обіцяє, що "домагатиметься, щоб кадрові посади на державних місцях отримували не лише люди з досвідом, а і молоде покоління".

Але в наших реаліях це, напевно, ще довго буде можливим лише для "золотої молоді", а також для людей зі зв’язками. Іншим треба досвід роботи щонайменше 2–5 років.

Зрештою, навіть у недержавних структурах нелегко одержати роботу без досвіду, хоча ця проблема глибока і, радше, освітня. Молода людина може розраховувати хіба що на роботу за спеціальністю "за тверді гроші", тобто "безцінний" досвід, що часто є звичайним різноробством із приготування кави, ксерокопіювання та побігеньок із неоплаченими витратами за проїзд з дому до офісу.

Зараз уже звично називати це стажуванням, яке в деяких компаніях розтягується на півроку. Як варіант "блискучого" старту кар’єри – "Вільна каса!" та "Дякую за покупку, приходьте ще!"…

Можна припустити, що причиною малої явки молоді на місцевих виборах стало саме ігнорування її інтересів з боку міської влади. Бо Київрада, на жаль, практично нічого в житті молодого мешканця столиці не змінює. Хоча могла б.

Що ж це могло б бути?

Депутати кажуть, що все вирішується на вищому рівні. Тоді, будь ласка, напрацюйте пропозиції та зверніться з ними до Верховної Ради. Адже з інших питань це чомусь цілком можливо, було б бажання.

Київрада цілком може співпрацювати зі столичними компаніями, аби стимулювати останніх брати студентів та випускників для роботи над реальними проектами.

Замість кіп скачаних з інтернету рефератів та зазубрених білетів студенти можуть робити для міста щось дійсно корисне, тим і здобувати адекватний досвід.

Абсолютно всі, починаючи від економістів і закінчуючи дизайнерами. На Заході це чомусь працює.

Зрештою, чому б не запровадити іменні стипендії для студентів? Поки що міська влада тільки вітає тих, хто здобув особливі відзнаки від президента чи парламенту. Також є рішення "Про персональні стипендії Київської міської ради в галузі освіти для обдарованих дітей міста Києва", яке, однак, студентства не стосується. Але ж у міста є резервний фонд, який вважають за доцільне натомість спрямувати на знесення незаконної забудови.

І взагалі, у фокусі міської влади, а надто перед виборами – бідність. Чого вартий лише "соціальний хліб", за яким кожного морозного ранку вишиковуються черги пенсіонерів.

Тобто влада бореться з наслідками, а не причинами.

Якою б неефективною не була пенсійна система, якби молодь працювала офіційно, то і відповідний фонд би наповнювався. Треба культивувати достаток, а не тільки боротися з бідністю.

Даруйте, але кілька спортивних майданчиків (хоча й за це треба дякувати) перед виборами нічого не змінять.

Якщо міська влада звертатиме більше уваги на молодь та принаймні іноді пропонуватиме підтримку, то зросте як мінімум явка на виборах, як максимум – достаток населення.

Треба пам’ятати, що згідно зі статистикою, понад 13% мешканців Києва – студенти. Які з різних причин уже давно не бачили ані адекватних гасел на білбордах, ані будь-якої допомоги з боку міста.

Влада з усіх сил декларує піклування про людей літнього віку.

Якщо б зусилля бодай частково спрямувалися на молодь, то в майбутньому питання "покращення життя" літніх людей також було б вирішене.

Але влада схильна не до довгострокових, а до миттєвих інвестицій. У цьому вся біда.

Аліна Боднар, для УП.Київ