Електоральне дорослішання Києва

Версія для друку     Додати коментар

13.11.2015  17:22 __ Іван Верстюк

Чи є, за що критикувати нинішнього мера Києва Віталія Кличка? Однозначно. Чи є причини сумніватися, що його головний конкурент на київських перевиборах 15 листопада Борислав Береза знає, як керувати столицею? Звісно.

І все ж таки, поміркований скепсис киян щодо виборчої дилеми "Кличко – Береза" в сотні разів благородніший, ніж масова підтримка Леоніда Черновецького чи розмови про те, що Олександр Попов – не такий вже і поганий керівник. Є надія, що через кільканадцять років кияни зможуть вибрати дійсно гарного мера.

Фото Олександра Косарєва, з facebook Лариси Сарган

Це майже як від інвестування грошей в "МММ" перейти до, умовно кажучи, низькодохідного депозиту в державному банку. Тепер час навчитися робити політичні інвестиції своїми голосами по-справжньому ефективно, зважуючи всі ризики та маючи гарну дохідність.

Щоб розставити адекватну кількість смітників на вулицях міста, не потрібно бути Майклом Блумбергом чи Борисом Джонсоном. Та і пролобіювати перед поліцією потребу боротися зі стихійною вуличною торгівлею – це не ВВП на 10% наростити. Ну і не треба, напевно, мати докторат з урбаністики, щоб не будувати дорогі надземні переходи, котрими ніхто не користується, бо є наземні – як це на трамвайній зупинці біля універмагу "Україна".

Багато часу пішло на те, щоб муніципальні керівники визнали, що інвестори не дуже хочуть вкладати гроші в міста, де вулиць, названих на честь комуністичних діячів, котрі радикально боролися проти приватної власності, більше, ніж пальців на руках.

І хто знає, як би було, якщо б Верховна Рада не прийняла відповідний закон про декомунізацію. Завжди чомусь популярний так званий "прагматизм": вулиця Ілліча – справа другорядна, треба натомість економіку розвивати.

Економіку міста дійсно розвивати потрібно, але бажано без вулиць Ілліча, Ульянова та інших подібних. Та й пояснити закордонним інвесторам, що Київ – це все-таки Kyiv, а не Kiev, теж варто було б.

Київ є цілком прибутковим активом, насолоджується бюджетним профіцитом та тим, що тут зареєстровані більшість відомих українських компаній. Тут вони платять податки, тут працевлаштовують людей, тут ці люди витрачають свої заробітки, вищі середніх по країні.

Столичний профіцит треба інвестувати не лише в безкоштовний проїзд для пенсіонерів, але і в підвищення комфорту життя у недорозвинутих спальних районах. В енергоефективність, в інфраструктуру – у всі ці речі, які журналісти втомилися без кінця читати у прес-релізах та чути на конференціях, де спікерам часто немає навіть чого сказати, крім як ще раз повторити терміни з прес-релізів.

Розвиток столичної економіки – це насамперед не заважати бізнесу. Боротьба з мафами – річ правильна. Кожен має торгувати легально і платити податки. Але коли з вулиць зникають автокав'ярні, серед яких багато таких, що гарно виглядають та готують відносно непогану каву – це знак того, що боротьба ведеться якось неправильно. Тому що в результаті киянам доводиться пити дешевий еспрессо з кіосків, котрі торгують цигарками.

Міським департаментам освіти та охорони здоров'я ніхто не заважає запропонувати свої схеми легалізації доходів шкіл та лікарень. Ні для кого не секрет, що виробити ефективні бізнес-моделі для цих закладів поки що не вдалося, але це абсолютно реальне завдання.

І тому шкільна команда з футболу може мати власну нову форму, а середньостатистичний київський терапевт – зарплатню, яка дозволятиме йому купувати додатки про здоровий спосіб життя десь на AppStore, щоб потім радити їх своїм пацієнтам.

Багато експертів говорять про надмірну політизацію українського суспільства. І це роблять не тільки кремлівські політтехнологи, але й навіть, скажімо, письменниця Оксана Забужко – згадаймо її ефір в студії "Громадського телебачення" в розпал Революції гідності, де вона казала, що Майдан – це прекрасно, але не треба припиняти жити.

Так от, надмірна політизація – це ще і зведення всіх проблем некомфортного життя до претензій до президента, прем'єр-міністра та парламенту.

У жодному разі не хочу їх зайвий раз захищати, але дуже багато таких проблем вирішуються все ж на рівні органів місцевого самоврядування. Вони є частиною не боротьби ідеологій, а компетенції міських керівників.

Їм варто просто притримуватися здорового глузду, не страждати на популізм і розуміти, що категорія 60+, котра нібито клює на 100 гривень перед виборами – це не найперспективніший електоральний актив у країні, де люди з двома вищими освітами та просунутою англійською ще не так давно кидали коктейлі Молотова в центрі в якості висловлення своєї політичної волі.

Іван Верстюк, редактор сайту Business.ua