Подерв'янський мав рацію, або Про безглуздість вибору між Цоєм і Миколайчуком

Версія для друку     Додати коментар

11.08.2015  09:11 __ Андрій Странніков

Є у Леся Подерв'янського така п'єса з епіграфом "Присвячується творчим спілкам...". З міркувань цензури, цитувати не буду, сподіваюсь мене зрозуміють...

Так от, дивуюсь я іноді нашим митцям. Я розумію, що творчі особистості не надто переймаються деталями, але ж елементарне вміння уважно читати, здається, ще входить у джентльменський набір освіченої людини.

До чого це я? До того, що лише 1 (один) день не заходив у ФБ. Літо, те, се... І от вирішив поцікавитись, чим живе мережа. Відразу натикаюсь на гнівний пост в дусі "ПРОПАЛОФСЬО! МАКСИМАЛЬНИЙ РЕПОСТ!!!" Виявляється, Національна Спілка Кінематографістів України "взиває" до мера Кличка негайно переглянути рішення про найменування одного з відвойованих у забудовника парків на столичних Березняках іменем Віктора Цоя.

При цьому посилається на мене як на ініціатора рішення Київради. Буцімто я заявив, що парк БУДЕ названо іменем Цоя. Ну і далі в стилі "ай-яй-яй, зросійщення, совєтизація, знищення всього українського і т.д.". Як це так, чому іменем Цоя, а не Івана Миколайчука?

По-перше, нагадаю шановним митцям, що Цой – не апологет Російської імперії, а активний протестувальник. Громадянином Росії ніколи не був, за національністю кореєць (виправте, якщо помиляюсь, але "точно не москаль"), загинув у Латвії.

Та й називати "совєтизацією" увічнення пам'яті того, хто з цим совком боровся – м’яко кажучи, перебір.

Але, як я вже казав, кого цікавлять деталі? Головне ж гучно крикнути "пропалофсьо!" і кинути черговий інформаційний камінь.

По-друге, повертаємось до елементарного вміння читати. НІДЕ,- ні в проекті рішення, ні в моїй доповіді, ні в офіційних заявах – не сказано, що парк ВЖЕ якось названий. Сказано, що це ОДИН ІЗ ВАРІАНТІВ найменування і надане обґрунтування – на цьому місці знімався фільм "Кінець канікул", тут Віктор Цой виконував свої пісні, тут є т. зв. "Дерево Цоя", яке доглядається його шанувальниками.

Тому й було висловлено припущення, повторю – ПРИПУЩЕННЯ, що новий парк, як символ боротьби мешканців із забудовником, добре поєднується з образом бунтаря, яким був Цой.

По-третє, сто разів повторював, що рішення про найменування буде ухвалюватися виключно після широкого обговорення.

Процедура найменування/перейменування непроста. За кожним таким процесом стоять довгі дискусії, громадські обговорення, голосування на сайті КМДА, та врешті-решт прийняття Київрадою відповідного рішення.

Те ж саме чекає і найменування новоствореного парку. І тут обговоренню мають підлягати всі прізвища, які є знаковими для цієї місцевості. Безумовно, включаючи Миколайчука.

По-четверте. Чомусь спілку кінематографістів не цікавила ця територія впродовж останніх 10 років. І про увічнення імені Миколайчука спілка чомусь мовчала.

І не пригадую, щоб активісти цієї організації спільно з березняківцями морозними ночами чергували, щоб не пустити забудовника на ділянку, блокували будівельну техніку чи будь-яким іншим чином долучились до того, щоб парк тут в принципі був. З іменем чи без імені.

То може, коректно спитати насамперед тих, хто в буквальному сенсі відвоював своє право мати тут парк, а не черговий житловий комплекс? Спитати тих, без кого не було б сьогодні самої дискусії про назву парку, бо парку б не було – простих мешканців Березняків?

По-п'яте. Парк поки що існує лише на папері. У реальності ж там поки купа будівельного сміття і захаращена територія.

І якби спілку кінематографістів справді цікавив парк або сквер імені Миколайчука, то вони б знали, що прямо біля будинку, де він жив, на вулиці Серафимовича, 5 є чудовий сквер, який перебуває у значно кращому стані.

І ніщо не заважало (до речі, і досі не заважає) назвати цей сквер іменем відомого кіномитця.

Та й вулицю Серафимовича давно час перейменувати на Миколайчука.

Але знову ж таки, це якщо справді щиро хотіти, а не імітувати бурхливу діяльність. Я вже мовчу про те, що за останній рік Київрада створила 77 нових парків і скверів. І жодної пропозиції від спілки кінематографістів щодо їхніх найменувань не надійшло.

І найголовніше. Чого власне мене обурило звернення кінематографістів? Окрім пересмикування фактів, там присутнє найгірше – камінь розбрату. Протиставлення замість консенсусу. Дискусія про те, хто кращий – Цой чи Миколайчук – безглузда апріорі.

Тут ніколи не буде єдиної думки – занадто різні ці дві постаті і занадто різні їхні шанувальники. Але те, що їх об'єднує – обидва були бунтарями своєї епохи, обидва робили кроки, спрямовані на подолання системи і обидва заслуговують, щоб їхніми іменами називались київські громадські місця.

Просто не треба створювати конфлікт там, де він зовсім не потрібний...

Андрій Странніков, депутат Київради, співголова фракції "УДАР-Солідарність"