Цікаві вихідні під Києвом, або Як витиснути з велосипеда 40 км і не задихатися

Версія для друку     Додати коментар

22.06.2015  09:34 __ Марина Блудша

Що може підняти вас о сьомій ранку в неділю і змусити поїхати на околицю Києва, щоб бути на посту ДАІ о восьмій? Я сова і люблю поспати вранці, але одної неділі я не пошкодувала про те, що встала, сіла на свій велосипед і приїхала на КП ДАІ по вул. Богатирській, 32а.

Я вперше побачила велотренування і дізналась, що таке явище взагалі існує в житті людей, які не є професійними спортсменами.

Як виявилося, в Києві та передмістях живе чимало людей, для яких велосипед – не лише засіб пересування і спосіб приємно провести вільний час (як для мене), але й спосіб життя, який передбачає постійні тренування на трасах.

Ці люди – аматори шосейного велоспорту. Ті, хто можуть витиснути зі свого байка 35-40 км/год і навіть не задихатися.

Фото Дмитра Сергеєва

Зазвичай місцем тренувань для таких велосипедистів є траси навколо Києва, де вони наражаються на смертельний ризик.

"Нас стає все більше, але більше стає і неадекватних водіїв. Чомусь їхня кількість не зменшується, а тільки зростає", - з усмішкою розповів Дмитро, який декілька разів на тиждень їздить на тренування по Житомирській трасі.

Але у Вишгородському районі цього літа створили для велосипедистів-шосейників тепличні умови: щонеділі для них проходять організовані тренування в супроводі ДАІ.

Нечувана розкіш в Україні, де навіть велотрек у столиці зруйнували заради чергової багатоповерхівки з паркінгом.

Скористатися такою унікальною можливістю в неділю приїхало близько сотні велосипедистів.

Це було друге тренування. 21 червня відбулося третє. А усього їх заплановано провести 12 разів, після чого в передостанній день літа будуть велозмагання VR120 Race. Назва може збити з пантелику непосвячених, але розшифровується дуже просто — Вишгородський район, 120 кілометрів.

Так, 120 км, тож якщо вам здається подвигом поїздка велосипедом на роботу, приїжджайте подивитися на велотренування VR120.

Фото Миколи Косенка

Ви зрозумієте, що подвиг – поняття відносне, бо дивлячись на чоловіків і жінок у різнокольорових велокостюмах, які долають такі відстані на велосипеді в спеку, починаєш вірити, що людині таки все під силу.

Спостерігати за велосипедистами упродовж усієї дистанції ви навряд чи зможете (хіба що на автомобілі, але не створюйте трафік на трасі), бо вона пролягає від посту ДАІ на виїзді з Києва до лісу біля Сухолуччя. Того самого Сухолуччя, де розкинулись мисливські угіддя Януковича, які нещодавно повернули в державну власність.

Велосипедисти доїжджають до воріт колишньої президентської резиденції "Акація" у 15 км за Сухолуччям і розвертаються назад. Самі тренування відбуваються на відрізку "смт Димер – Сухолуччя", до Димера всі їдуть, нікуди не поспішаючи.

Але для велосипедистів-спортсменів "не поспішаючи" означає "не більше 33 км/год", тож навіть до стоянки доїжджають не всі, хто стартує на посту ДАІ. По дорозі учасників велотренування стає менше.

Їдучи автостопом услід за колоною спортсменів, я бачила подекуди одиноких велосипедистів, які, очевидно, приїхали сюди просто перевірити свої сили.

Але серед тих, хто відстав, була і одна завзята учасниця, яка все-таки приїхала в Димер, хоча сильно спізнилась на старт велотренувань.

Романа розповіла, що хоче подорожувати велосипедом, тому їй треба багато їздити, і запевнила, що планує приїжджати на VR120 щонеділі упродовж усього літа: "Мені треба тренуватися, тренуватися, тренуватися...".

Фото Ярослава Ведмедя

Відстань від Димера до Сухолуччя і назад (60 км) спортсмени долають, виконуючи спеціальні тренувальні завдання і розбиваючись на групи ("пачки") залежно від рівня підготовки.

Серед учасників велотренувань Романа була не єдиною представницею жіночої статі, але жінок було дуже мало.

Тому особливо приємно і несподівано було побачити серед велосипедистів жінку старшого віку. Я не зразу її помітила, хоча вдягнута вона була в яскраво-зелену футболку і чорні велосипедки. Однак це мало виділяло її в натовпі велосипедистів, бо вдягнуті вони всі строкато. Зовнішній вигляд велоспортсменів –  це окрема історія, яка заслуговує на пильну увагу.

Переважна більшість учасників тренувань приїжджає у велокостюмах (здається, усіх можливих кольорів). Тому коли вони збираються разом, видовище виходить захопливе.

І навіть якщо розглядати їх по одному, подивитися є на що. Окрім спортивних чоловічих фігур, обтягнутих еластиком, можна довго роздивлятися різноманітні лейбли на костюмах і кепі з написами велоклубів, на які деякі проміняли шоломи всупереч правилам тренувань.

А якщо дивитися зовсім уважно, то можна дізнатися, що багато велоспортсменів... голять ноги.

Для мене це стало справжнім відкриттям, хоча для тих, хто хоч трохи знайомий з середовищем адептів шосейного велоспорту, це не новина.

Підозрюю, що причина прозаїчніша, але я бачу тут одне пояснення.

Ми уподібнюємося до тих, кого ми любимо, тож, напевно, коли велосипед стає об'єктом фетишу, а велосипедист перетворюється на веломана, він неминуче набуває схожості зі своїм улюбленцем.

Стає таким же струнким, гладеньким і блискучим. До речі, про велосипеди. Кращого місця, щоб розібратися в різних видах велосипедів, ніж велотренування, годі й придумати. Якщо, звісно, ви зможете відвести очі від спортсменів:)

Серед учасників велотренування з професійними спортсменами познайомитися мені не вдалося, хоча, можливо, вони там і були. Усі, з ким я говорила, заробляють на життя далеко не спортом (інженер, військовий тощо).

А один з організаторів тренувань і їх активний учасник Олександр Горган взагалі працює головою Вишгородської районної державної адміністрації.

Він не новачок у велоспорті, бо давно займається триатлоном. За його словами, з проханням допомогти в організації велотренувань до місцевої влади звернулася Федерація триатлону України.

"Але ми пішли далі і вийшли з ініціативою супроводу велотренування машиною ДАІ та знайшли соціально відповідальну компанію, яка оплачує бензин і годує велосипедистів на стоянці — Перший столичний хлібзавод. Організувати такі велотренування нічого не коштує для бюджету району чи країни. Я вірю, що колись вони будуть в кожній області України", - розповів Горган.

Але поки що аматорів шосейного велоспорту не дуже балують на українських дорогах: три хлопці-велогони загинули в аваріях на Київщині за останній місяць.

"Ця проблема – виклик, а VR120 – відповідь на нього", - вважає Горган.

До слова, 21 червня у велотренуваннях взяв участь посол США Джеффрі Пайєтт, який приїхав на "Кадилаку" в супроводі двох охоронців і проїхав дистанцію Димер-Сухолуччя на велосипеді. 

Тож велотренування у Вишгородському районі цього літа обіцяють бути велелюдними і цікавими. А ви ще маєте шанс побачити це самі на власні очі!

Марина Блудша