Ребус для влади: боротись із "зеленими парканами" чи змінювати систему прийняття рішень?

Останнім часом боротьба із "зеленими парканами" довкола забудов у столиці перетворилася у справжнє поле бою, де є поранені і покалічені.

Така загрозлива тенденція вже мала би занепокоїти нашу владу та підштовхнути до висновків і рішень, що мають зупинити смертельний двобій між забудовниками та громадою.

Натомість депутати різних рівнів продовжують сприймати поле бою довкола будівельних майданчиків як трибуну для свого піару. Вони самі часто беруть участь у знесенні парканів, говорять правильні промови, браво позують перед відеокамерами і хутко зникають, коли зчиняється бійка між представниками громади та охоронцями забудов.

І дарма, що забудовники знов і знов відновлюють свої паркани, і що боротьба із ними нагадує битву з вітряками, бо по своїй суті є такою ж невиправданою і безглуздою.

Найстрашніше те, що ці бійки вже супроводжуються стріляниною. Так, як це нещодавно було на забудові поблизу метро Осокорки, де з вогнепальної зброї поранено 8(!) чоловік. 

Раніше пострілами супроводжувалося повалення паркану на забудові "Сонячна Рив’єра", що ведеться на набережній Дніпра на Микільській Сдобідці. Місцева громада справедливо намагається відвоювати в (увага!) державної компанії"Укрбуд" берег Дніпра, де законом категорично заборонено будь-яке будівництво.

Але у забудовника своя правда, підтверджена рішеннями Київради, з яким, звісно, ніколи не змиряться місцеві мешканці. Адже руйнується не тільки ландшафт і інфраструктура масиву, а й Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ, що знаходиться поруч із забудовою.

До того довоювались, що про це вже почала писати і американська преса.

Отже все, як і раніш, відбувається за сценаріями Омельченка-Черновецького, а всі ці проблеми від того, що у представників влади відсутнє чітке розуміння верховенства права і  безкомпромісного дотримання Конституції та законів України.

А тепер спробуємо розібратися чому так відбувається і що з цим робити, аби уникнути подальшого протистояння між забудовниками і місцевими громадами.

Декілька найважливіших питань:

- Чому в Україні суспільство (громадськість) не сприймає забудовника як клас?

Бо це об‘єктивний процес сьогодення. Тому що негативна реакція на забудовників як на клас сформувалася під час численних конфліктів із киянами. Саме влада створює конфлікт інтересів, вирішувати який пропонує громаді.

- Що треба змінити для погодження інтересів територіальних громад і як зробити бізнес соціально-відповідальним?

Почну, напевне, з того, що в Україні викривлена сама система земельних відносин. У чому саме? Для того, щоб отримати будь-яку земельну ділянку у власність чи довгострокову оренду, треба отримати рішення Київради. Тільки після голосування нашими обранцями ми маємо можливість стати добропорядним покупцем.

Схема наступна: рішення Київради – внесення грошей у бюджет – отримання необхідних дозволів – знайомство з громадою. (Точніше – з її думкою). Тобто, купуючи "кота в мішку", забудовник апріорі не може знати, зіштовхнеться із громадським протистоянням чи ні.

Чому так? Адже кожен повинен отримати своє: держава – гроші, покупець – ділянку зі зрозумілими зобов‘язаннями, громада – житло і соціальну інфраструктуру. Але щось в цьому розподілі не так.

Ми маємо закон України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності". У ньому записано, що він (закон) "спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів".

З державними інтересами (разом із корумпованими чиновниками) все зрозуміло. Адже базові речі на кшталт виділення земельних ділянок, узгодження проектів (функціональне призначення, етажність) і т. п. повністю перебувають під контролем місцевої київської влади.

З приватними інтересами теж начебто все більш-менш зрозуміло. Ми йдемо до європейських норм, в яких гарантії недоторканості приватної власності забезпечуються державою. Тобто норма узгоджується із пунктом вище і ці гарантії ми теж можемо віднести до державних інтересів.

А от з урахуванням в цьому законі громадських інтересів не все нормально. Точніше все ненормально. Думку громади законодавець пропонує враховувати лише під час затвердження на місцевому рівні містобудівної документації (п. 2, ст. 21) шляхом проведення громадських слухань.

До речі, читачу буде цікаво, що механізму справедливого урахування думки громади в Україні досі не існує. Більш того, після 2005 року, коли при Черновецькому був запроваджений механізм громадських слухань, пікети біля забудов стали прибутковим бізнесом. Або платиш, і "бабульки Черновецького" проголосують за твій проект на будь-яких громадських слуханнях, або пікет як опція.

Отже, що потрібно: 

1. Нашим шановним народним депутатам припинити створювати, а потім очолювати громадські протистояння.

Їм потрібно, нарешті, зайнятись своїми функціональними обов’язками, тобто ухвалювати суспільно корисні закони. Або змінювати закони, які вже існують (навіть прийняті власноруч), якщо вони суперечать інтересам громади. Що заважає? Знову "папєрєднікі"?

2. Громаді поставити собі за мету вимагати забезпечення мінімального втручання   держави у будівельні процеси при досягненні максимальної користі для себе (як в Європі).

3. Місцевій громаді треба врешті-решт визначитись: чи всі "гріхи" списувати на забудовника, чи перестати боротись із "зеленими парканами" і почати змінювати саму систему прийняття державних рішень? Адже поки не буде викорінена причина, боротьба із наслідками роботи системи очікуваного ефекту не принесе.

3. Розпочати нещадну боротьбу не з підприємцями (здоровий глузд у тому, що не кожного, хто хоче заробити, можна вважати злочинцем), а з корумпованими чиновниками. Саме їх підписи стоять на суперечливих, а часом і злочинних документах.

4. Підтримувати і співпрацювати з підприємцями, які не "ламають" людей через коліно, а починають з нами, громадянами, діалог.

Усе це називається взаємовигідним узгодженням приватного інтересу бізнесу і суспільного інтересу громади.

Ще це називається державницькою політикою. А доки ми не змінимо цю політику, до тих пір ми змушені будемо протистояти один одному.

5. Якщо громаду щось не влаштовує, слід вимагати від київської влади відміни своїх власних рішень і повернення вкладених коштів.

6. Від законодавця, конкретно, треба вимагати змін у містобудівному законодавстві в частині урахування інтересів громади на першому етапі, а саме: до винесення на голосування депутатам, а не після отримання грошей від підприємця (в тому числі корумпованими чиновниками).

Народні обранці нарешті повинні турбуватися про узгодження інтересів громади і державних інтересів. Соромно, що в Україні влада і досі не розуміє або не хоче розуміти, що це одні і ті ж  інтереси – інтереси мешканців держави Україна.

Це мають вимагати і контролювати громадяни. Адже незабаром знову вибори до Київради, і бажаючі потрапити у депутатські крісла знову позичатимуть очі у Сірка і заглядатимуть у вічі виборцям.

Тож кожен повинен визначитися зі своєю позицією. Кожен може зробити власний висновок і дати відповідь на запитання: з ким боремося –  з комерсантами чи із системою, яка, власне, і створила сприятливі умови для тіньових оборудок із київською землею.

Вадим Гордін, керівник ГО "Інститут розвитку самоорганізації населення"