Куди подіти армію дітей – державний садочок vs приватний

Версія для друку     Додати коментар

23.02.2015  09:22 __ Олександра Маркова

Майже в кожній молодій родині, рано чи пізно виникає проблема пов’язана з тим, куди віддати малюка. Про нестачу місць в державних садочках і клопоти, які пов’язані з влаштуванням туди дитини вже існують "страшні" легенди.

Побутує думка, що влаштовувати дитину в дитячий садок треба починати ще як мінімум з дня її народження – подавати документи, оббивати чиновницькі пороги і записуватись в якусь фантастичну електронну чергу, яка коли й просувається, то за хабар.

Головне питання: у які надійні руки віддати своє маля, коли декретна відпустка закінчується, а під боком немає люблячої бабусі?!

По-перше, як не крути державний садочок. Але такий варіант обирають все менше батьків. Надто ускладненою стала процедура.

Після хвилі приватизації і падіння народжуваності в 90-их, в країні моментально зменшилась кількість садочків. Нині існують цілі містечка чи мікрорайони, де неможливо й днем з вогнем знайти щось бодай схоже на дошкільний заклад.

Сьогодні з народжуваністю ніби знову все гаразд, тож, кількість охочих потрапити до державного дитячого закладу, зашкалює, а попит в свою чергу породжує корупцію.

Є й інша біда. Через переповненість груп, увага до малюка там значно зменшується, а натомість окрім офіційної платні доведеться ще виділяти чималеньку суму з сімейного бюджету на неофіційні потреби садка. Ціни в різних регіонах дуже різняться, бо ще й суттєво вливають апетити зацікавлених персон.

Як розповіла мати двох дітей Наталя, влаштувати три роки тому старшу дочку в звичайний державний садочок змогла без проблем. Для цього не знадобилося ставати в електрону чергу, жінка просто прийшла до завідуючої і домовилася за певну суму грошей – на той час вистачило 1000 гривень (це садочок в центрі Києва).

"Увесь час, що мала ходила в садочок, грошей не вимагали, часом батьки скидалися на якісь загальні потреби: стіни перефарбувати, щось для діток докупити. Щоправда, довелося раз заплатити $100 комісії, яка мала створити спеціальну логопедичну групу для діток з вадами мови. А от в попередньому державному садочку, з яким довелось мати справу, умови були жахливі, нам постійно натякали на матеріальну підтримку. Ми звідти швидко пішли",- розповіла Наталя.

Коли ж цього року Наталя прийшла у садочок домовлятися за молодшого сина, то знайома завідуюча їй повідомила, що цього року без електронної черги ніяк не може прийняти дитину у групу, навіть за гроші.

Адже в зв’язку з політичною ситуацією в країні і збільшенням кількості переселенців з Донбасу, охочих віддати дітей до дитсадка стало значно більше.

Як вихід, жінці запропонували приводити дитину у заклад неофіційно, себто ходити він може на загальних правах, але не буде зареєстрований і у дні перевірок дитина має сидіти дома.

Альтернатива державним – приватні дошкільні заклади.

Незважаючи на те, що в суспільстві ще досить велика недовіра до недержавних структур, такі садочки набувають все більшої популярності.

Задоволення звичайно не із дешевих (в середньому від 2,5 тисяч гривень на місяць і до 15-20 тисяч гривень). Але часом кошти, яких вимагають у державних садках, не набагато менші.

А от переваг чимало. У недержавних, набагато менші групи (від 5 до 10 дітей), кращий догляд, а головне, значно просунутіші навчальні програми – від абетки, малювання, танців, до верхової їзди і опанування екзотичних мов.

Спектр послуг, що надається приватними дитячими садами, залежить від їхньої престижності. Особливою популярністю користуються  вальдорфські та монтессорі-садки які на фоні традиційних виглядають аж надто екзотично.

Скажімо, вальдорфська програма багато уваги приділяє творчому розвитку дитини: заняттям музикою, ткацтвом, вишиванням, різьбленням, малювання. На дитину ніхто не буде тиснути, якщо їй якесь завдання чи ремесло не до вподоби, там панує величезна повага до маленької особистості, спокійна, комфортна обстановка, довірчі дружні відносини між дітьми і дорослими.

Утім, є у таких садках свої мінуси. Вальдорфська педагогіка категорично не рекомендує передчасно розвивати інтелект дитини: вчити читанню, письму, основам математики, а без цього дитині складно нормально адаптуватися до звичайної школи.

Система Монтессорі також прагне до максимального розкриття здібностей малюка без насильства над ним. На відміну від вальдорфської, тут всіляко прагнуть розвивати саме інтелектуальний світ малюка.

Дитина вчиться і розвивається самостійно, в тому темпі, який обирає для себе сама, а вихователь лише допомагає малюку, направляє його до спостереження і роздумів.

Але і цій системі є свої  мінуси. Фахівці застерігають, що це все-таки, більше початкова школа, ніж дитячий садок: більшу частину дня діти вчаться. Звикнувши на свій розсуд обирати і змінювати завдання, на рівних спілкуватися з викладачем, малюкові важко буде звикати до шкільної дисципліни і субординації.

Є на ринку й дитячі садки домашнього типу. Найчастіше їх засновують багатодітні матусі на дому, або ж знімають спеціальну квартиру (необхідна умова – не менше двох кімнат). Максимальна кількість дітей у них не перевищує п'яти чоловік, бо вихователь один – мама одного з вихованців. Індивідуальний підхід дитині тут гарантований, але під питанням якість харчування. До того ж,  спеціальну педагогічну освіту має не кожна мама, і виховання радше буде базуватися на її життєвому досвіді.

Приватна ініціатива в даному секторі нині дуже багата на ідеї і різноманітні садочки – державні, приватні, домашні, школи раннього розвитку, а також клуби і навіть товариства.

А це означає, що є великий попит на подібні послуги.

За словами дитячого психолога Наталі Кабєєвої, наразі дійсно існує потреба іншого, не стандартного, творчого підходу до виховання дитини.

"У західних країнах уже зараз яскраво виражені риси ери водолія – формування людини індивідуальної – виявлення і розкриття уже з ранніх років індивідуальних схильностей, задатків, талантів. Усе націлене на формування унікальної особистості. В умовах великих груп з 1-2 вихователями це зробити неможливо. Тому і з’явився запит на дитсадки нового типу: маленька група, індивідуальний підхід, врахування особливостей характеру і задатків кожного, різноманітність розвиваючих програм, вивчення кількох мов, велика кількість творчих завдань, поважне ставлення до дитини (велика душа просто поки у маленькому тілі), підвищені вимоги до рівня розвитку самого вихователя дитсадка. Формується не тільки людина колективна, але і людна індивідуальна. На рівні соціуму це  потреба в людях з яскравим особистісним ядром", - каже вона.

Зрозуміло одне – система дошкільної освіти має бути реформована.

Суттєве питання і де на це взяти грошей, адже в Києві гостро бракує дитячих дошкільних закладів. Цифри говорять самі за себе. Залежно від району на одне місце в столичному дитсадку претендує від 3 до 16 дітей.

Щоб задовольнити внутрішній попит киян на заклади дошкільної освіти, потрібно додатково створити мінімум 18 тисяч додаткових місць. І зараз цей попит зростає у зв'язку з появою переселенців з Криму та Донбасу.

У часи, коли обмундирування солдатам змушені купувати прості громадяни, а державний бюджет не встигає наповнятися навіть з врахування зниження зарплат депутатам, складно говорити про будівництво нових садочків за державний кошт. Це реалії.

Тому виходу слід шукати щонайменше в двох напрямках. Зменшити пакет труднощів для відкриття садочків приватниками і залучити приватні інвестиції. Такі інструменти вже почала опановувати київська міська влада.

Одним з пріоритетних напрямків для муніципального Київського інвестиційного агентства є розробка інвестиційних проектів та проведення конкурсів на розбудову приватних садочків. Мова йде не про дерибан бюджету, як раніше, а про дошкільні заклади, які можуть з’явитися щонайменше в чотирьох районах Києва найближчим часом.

Уже відбувся конкурс з визначення інвестора будівництва приватного дитячого садочка в Печерському районі на вул. Старонаводницькій. Там планують побудувати приміщення загальною площею 1,2 тисячі квадратних метрів, де зможуть розміститись близько 200 дошкільнят. Запланований обсяг інвестицій у цей проект складає 28,9 мільйона гривень.

Пошук інвестора відбувається за доволі прозорим механізмом. КІА першочергово розробляє проект на основі наявної у фонді міста земельної ділянки. Здебільшого, під такі соціально значимі проекти пропонуються унікальні об’єкти із зручним розташуванням, гарною транспортною розв’язкою, а також наявністю зеленої зони поряд, у вигляді парку або скверу. Все це значно підвищує його інвестиційну привабливість.

Далі розробляється техніко-економічна складова проекту, де визначаються основні показники, як то загальний обсяг інвестицій, строк окупності, загальна площа забудови, кількість місць у закладі тощо. Після його затвердження на інвестиційній комісії, проект оголошується до конкурсу, де інвестор має місяць для подачі документів.

Важливим є те, що в умовах конкурсу зазначаються всі нюанси, на яких інвестор взаємодіє із містом. А саме, інвестор має внести певний відсоток від загальної вартості будови (гроші підуть на ремонт та покращення інфраструктури муніципальних дитячих садочків), або ж забезпечити місто певною кількістю місць для дітей із соціально незахищений сімей. 

Також впродовж всього терміну дії договору інвестор не матиме права без згоди муніципалітету змінювати ані функціональне призначення закладів, ані відчужувати, ані продавати, ані навіть здавати їх в оренду.  

Нині, Київське інвестиційне агентство готує ще три проекти з будівництва закладів дошкільної освіти — у 8-му мікрорайоні житлового масиву Позняки (Дарницький район), по вулиці Дмитрівській, 66 (Шевченківський район) і по вулиці Кудряшова, 7а (Солом'янський район).

КІА бере на себе полагодження всієї бюрократичної тяганини за принципом "єдиного вікна", аби уникнути загрози корупції і обіцяє до кінця року знайти ще десятки локацій в столиці для будівництва дошкільних закладів. Реалізація цих планів дозволить значно "розвантажити" черги на роки до державних навчальних закладів.

Олександра Маркова, менеджер проектів Київського інвестиційного агентства