"Жовтень": чому важливо боротись за якісний культурний простір

Версія для друку     Додати коментар

30.10.2014  17:00 __ Ігор Тищенко

Вчора ввечері в результаті зухвалого терористичного акту прямо під час кінопоказу сталась пожежа в улюбленому киянами кінотеатрі "Жовтень" на Подолі.

Попереду розслідування цього злочину і відновлення будівлі, але можна бути впевненими, що громадськість не залишить цієї справи осторонь. "Жовтень" будуть відстоювати всім містом.

Зараз кінотеатр фактично функціонує як громадський культурний центр, який, крім комерційного прокату, демонструє також авторське кіно, організовує дитячі програми, сінефільські клуби та ретроспективи кінокласики. Ціни на квитки тут завжди були демократичними.

Хто б не був винний в підпалі, варто пам’ятати, що останні роки з "Жовтнем" пов’язана довга судова тяганина, яка буквально два тижні тому закінчилась рішенням Господарського суду міста Києва.

Інтернет переповнено версіями події, і найпопулярніша звісно, з огляду на практику розвитку міста останніх десятиліть, це підпал з метою виселення колективу і "ефективного" комерційного використання споруди.

У деталях цієї справи, в самій логіці вимог міської влади нам всім необхідно розібратись зараз, щоб розуміти, як саме відстоювати кінотеатр і що може чекати на нього попереду.

На своєму сайті прокуратура Подільського району повідомляє: "За результатом тривалого судового розгляду Господарський суд міста Києва у повному обсязі задовольнив вимоги прокуратури Подільського району столиці та зобов’язав ТОВ "Кіноман" повернути у розпорядження громади цілісний майновий комплекс кінотеатру "Жовтень"."  

Що означає це формулювання "повернути в розпорядження громади"?

Це нам з вами, киянам, повернули історичну конструктивістську будівлю в центрі міста з усім кінопроекційним обладнанням?

Насправді не зовсім так (зовсім не так): юридично комплекс і так належить громаді, як і безліч інших об’єктів нерухомості і закладів культури, про які ніхто нічого не знає. Він з 2003 року перебував в довгостроковій оренді у ТОВ "Кіноман" (оператор кінотеатру), яке Прокуратура звинувачує в безпідставному "порушенні права власності територіальної громади міста Києва".

За судовими документами, ТОВ "Кіноман" оперує кінотеатром з 2011 року без договору оренди; крім цього, судова перевірка, як стверджується в рішенні, виявила ще кілька порушень, в т.ч. несанкціоноване перепланування приміщень. 

Відомо, що Київрада саботувала прийняття рішення про подовження оренди кінотеатру, з метою судовим чином змусити ТОВ "Кіноман" залишити це приміщення.

Нині рішенням суду "Жовтень" повернули у розпорядження Департаменту комунальної власності КМДА, який вже буде вирішувати його цільове призначення і подальшу долю.

Тобто вимагати "повернення кінотеатру громаді" це нонсенс, міська влада тільки з радістю відзвітується, що це вже зроблено, що власність відібрано у "недобросовісних орендарів" і тепер вже вона запрацює на славу!

Важливо розуміти, чому прокуратура (яка представляє інтереси держави) і Департамент використовують щодо "Жовтня" наступне формулювання: "дії ТОВ "Кіноман" відверто суперечили інтересам громади, яка по суті була позбавлена можливості ефективно розпоряджатися своїм майном".

Невже функціонування кінотеатру в якості кінотеатру, до того ж як унікального, улюбленого і знакового місця для городян є неефективним розпорядженням майном?

Адже демонструвати хороше кіно і створювати спільноту його любителів –  це і є ефективність кінотеатру як закладу культури.

Тут необхідно трохи відсторонитись від юридичної лексики, щоб зрозуміти суть справи.

У сучасних умовах економічної реструктуризації і приватизації комунальної власності традиційні муніципальні заклади культури – бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри, планетарії і клуби, які за самим принципом своєї діяльності не є прибутковими, оголошуються міською владою "неефективними" (тобто такими, що не приносять прибутку).

А відтак передаються в оренду приватним інвесторам, часто з частковою чи повною зміною функції. Бібліотеки і кінотеатри стають комерційними розважальними закладами, виставковими чи торгівельними площами, офісами, або взагалі зносяться, щоб очистити місце під нову забудову.

Особливо, якщо зважати на те, що заклади культури зазвичай розташовуються в знакових будівлях з історією, в центральних районах або важливих вузлових точках міста.

Такою є логіка міського розвитку в сучасній глобалізованій економіці, і "економічно неефективними" ці заклади оголошують не абстрактні чиновники, а коаліція економічних еліт, яка і є владою в місті (в Києві – це забудовники і бізнесмени, з яких переважно і складається міська рада, і які займають керівні посади в адміністрації).

Де-факто "повернення громаді" в умовах відсутності місцевого самоврядування в Києві означає, що кінотеатр передадуть в більш ефективну комерційну оренду тим самим лоббістам "ефективності", мотивуючи це збільшенням надходжень з податків. Це замкнене коло.

Тому треба розуміти, що якщо ми хочемо мати в Києві відкритий, привабливий заклад культури з якісною програмою і власною історією, то за нього необхідно боротись і відстоювати його в просторі, де діє виключно примітивна економічна логіка.

Боротись безпосередньо, з чітко артикульованими вимогами подальшого функціонування цього місця як демократичного кінотеатру авторського і некомерційного кіно, як місця культурної соціалізації і освіти (вочевидь функції самого "Жовтня" можна і трохи розширити в сторону організації, наприклад, лекторію про кіно та мистецтво і подібних публічних культурних заходів).

Ми всі з вами знаємо, як функціонують інші муніципальні і державні заклади культури в Києві, навіть якщо вони популярні серед відвідувачів.

Задля підвищення "ефективності" в них влаштовують постійні ярмарки-продажі промтоварів та одягу (загадайте всі ті панчохи, шуби і пальта в Київському муніципальному театрі опери і балету для дітей на Контрактовій площі, ярмарки в Українському Домі, палаці Спорту чи колись у планетарії); або відверто низькоякісні чи кон'юнктурні комерційні виставки, як виставка Нікаса Сафронова в Музеї історії Києва.

Намагаються поставити в керівництво "своїх людей", які не будуть перешкоджати комерційній експлуатації чи навіть відчуженню об'єктів (як в Національному художньому музеї чи музеї "Київська фортеця").

У менеджерів культури, кураторів і сучасної мислячої аудиторії не виникає ілюзій щодо здатності Департаменту культури створити якісний культурний продукт чи організувати інклюзивний культурний простір – дійсно популярну бібліотеку, книжкову крамницю, затишні кінотеатри в різних районах з програмою для різних вікових груп, лекторій чи виставку. Та, власне, він і не зобов’язаний цього робити. Це мають створювати самі спільноти і віддані свої справі професіонали.

З іншого боку, в Києві існує низка неприбуткових організацій, здатних виробляти якісну і сучасну культурну програму, і спільноти менеджерів та активістів культури, які володіють професійними навичками, зв'язками і енергією для цього. Але вони часто відчувають значний брак приміщень, технічних засобів та інших фондів, в той час як комунальна нерухомість успішно приватизовується під комерцію і офіси.

Міська влада ж, як розпорядник комунального майна і податків з громади, має в цьому їм всебічно сприяти, в прозорий, публічний і вигідний мешканцям спосіб. У тому числі надавати приміщення для цільового використання, а не оголошувати заклади культури неефективними, послуговуючись логікою ринку нерухомості. Бо ідеал ринку нерухомості – це "декорований сарай" торгівельного центру десь на периферії, де дешева земля, в якому в додачу до всього буде мультиплекс і фудкорт.

Це втім зовсім не означає, що заклади культури будуть неприбутковими. Ці речі зовсім не пов’язані між собою, адже сучасні культурні індустрії і простори цілком можуть бути прибутковими. Звісно, не в сенсі миттєвої вигоди від продажу шуб у фойє театру чи оренди залів під офіси, а в сенсі не бути дотаційним баластом, про який піджачні чиновники-бізнесмени говоритимуть кривлячи рота.

У багатьох випадках заклади культури і не мають бути прибутковими, як то бібліотеки чи музеї – вони утримуються на наші податки; якщо мало коштів в бюджеті, то можна не будувати транспортні розв'язки.

І такі культурні простори в Києві вже є – це Дім культури "Майстер-Клас", це "Closer" на Нижньоюрківській, це "Культурний проект", це всі ті неприбуткові організації в сфері культури, що організовують безліч подій, щоб залучити міські спільноти до спільного творення сучасного культурного простору.     

Ігор Тищенко, Центр дослідження суспільства