Столичні вибори: як це було і що варто змінити

На жаль, теза "не важливо, як проголосують – важливо, як порахують" не втратила актуальності і на виборах до Київської міської ради 2014 року.

Не буде зайвим кинути камінець в город нардепів, які до цього часу не тільки не довели жодного закону про вибори до рафінованого стану, а навіть не вдосконалили того, що потребує першочергової уваги.

Тобто проблеми, як і ями на дорогах, так і залишились, що, звичайно, призупиняло швидкість руху в необхідному напрямку.

Проблема перша. Під час проведення одночасних виборів президента та органів місцевої влади, виборчі комісії формуються за законодавством про президентські вибори. За рішенням Верховної ради, кількість членів ДВК не могла бути меншою за 9 осіб, а кожний кандидат мав право подати свого представника до комісії.

І хоч цього року кандидатів в президенти було більше двох десятків, але все одно комісії вийшли куцими – від 9 до 10, і лише в деяких випадках складались з 13-15 осіб. При тому, що кожна комісія в Києві була зобов'язана видати, окрім бюлетеня з кандидатами в президенти, ще й бюлетені на міського голову та кандидатів до Київради, як за списком, так і за мажоритарним округом.

Фактично при такий малій кількості членів комісії важко було дотриматись необхідного темпу видачі бюлетенів, аби без затримки обслуговувати велику кількість виборців.

Утворювались черги, люди чекали отримання бюлетенів по декілька годин. Ця нерозумна норма потребує вдосконалення, як законодавчим органом, так і ЦВК, яка в кінцевому випадку несе відповідальність за працездатність комісій всього рівня виборчого процесу.

Можливо, є необхідність встановити якийсь відсоток від загальної кількості комісій, в які кандидат в обов’язковому порядку зобов'язаний направити своїх представників, аби викорінити технічних кандидатів, як йдуть погратись "в рейтинг" та "виїжджають" за рахунок праці в комісії представників від інших кандидатів.

А може, підняти рівень застави кандидата, аби відбити охоту "ходити в президенти" чи в депутати при явній відсутності підтримки виборця.

Якийсь розумний бар’єр має бути однозначно. Вважайте це як заявку на вдосконалення виборчого процесу.

Другий негативний момент, який у виборчій кампанії 2014 року став каменем спотикання стосується роботи Київської міської виборчої комісії.

В її склад було обрано 18 осіб. З першого погляду начебто достатньо, і у випадку якщо б члени комісії не забували, що з моменту їх призначення вони мають керуватися виключно законом, а не вказівками від своїх політичних партій, то робота була б набагато легшою для всіх.

Натомість не завжди члени комісії були здатні підпорядковувати корпоративні інтереси свого кандидата загальній справі. В нашому випадку, в комісії утворилась коаліція більшості, яка, на жаль, не завжди стояла на позиціях дотримання законності.

До цієї коаліції увійшли представники політичних партій УДАР Віталія Кличка, Партія регіонів, Комуністична партія України та двох "зелених" – я назвав їх "дивна більшість".

Третій момент, який заслуговує на оприлюднення.

Київська міська державна адміністрація, яка за законом була зобов’язана забезпечувати Київську комісію всім необхідним для роботи, повністю нехтувала своїми обов’язками.

Комісії довелося направити п’ять (!) листів та чекати більше тижня (!) для того, аби отримати хоча б один комп’ютер з принтером. І такі проблеми з забезпеченням переслідували комісію протягом всього виборчого процесу.

Ось вам і чергова адреса для Люстраційного комітету – зразу і оптом, щоб іншим було зась.

По-четверте. Щодо об’єму роботи. Для початку декілька цифр для розуміння ситуації щодо київських виборів.

Кількість зареєстрованих кандидатів на посаду Київського міського голови – 18.

Кількість зареєстрованих місцевих організацій партій – 35, у списках яких більше 1100 кандидатів в депутати.

Кількість зареєстрованих кандидатів в депутати по одномандатних мажоритарним виборчим округам – 1328.

Кількість виборчих дільниць – 1082. 

Приблизна кількість виборців – 2160947.

А ще тисячі спостерігачів, уповноважених та довірених осіб.

Всю цю масу люду в документальному вигляді та ще й в скорочені терміни, треба було перевірити, зареєструвати, видати постанови та посвідчення.

Відповідно до виборчого законодавства, для організаційного, правового, технічного забезпечення здійснення повноважень, наша виборча комісія могла залучити на підставі цивільно-правових договорів відповідних фахівців, технічних працівників у кількості п’яти осіб. 

При цьому якщо взяти до уваги те, що кошти, які за кошторисом виділяються комісії на заробітну плату для цих технічних працівників майже дорівнюють мінімальній заробітній платі, то стає зрозумілим, що комісія не в змозі найняти на роботу технічних працівників з достатнім рівнем знань та навичками – жоден професіонал не буде працювати за тисячу гривень на місяць по п'ятнадцять годин на добу.

Як конкретно в нашому випадку вирішувалась ця проблема.

Голова комісії, маючи повноваження працевлаштування, не переймаючись законністю та справедливістю у підборі кандидатів, найняв на роботу людей, які у переважній більшості були надані йому штабом тієї партії, за квотою від якої є сам голова комісії.

Відповідно ця партія і стимулювала "правильну" роботу технічних працівників, в тому числі, і додатковою доплатою.

Хто платить той і банкет замовляє, і технічні працівники, які повинні були працювати саме на комісію загалом, працювали виключно в інтересах конкретної політичної сили.

За таких обставин для зловживань залишалось безліч шпарин, а перевіряти перехресним напрямком одних членів комісії іншими практично неможливо, через банальний брак часу. 

Крім того, для організації роботи комісії, яка проводить вибори в Києві та в скорочені терміни опрацьовує величезний об’єм документів, п’ять технічних працівників відверто не достатньо.

Необхідно зауважити, що головою Київської комісії взагалі не було належним чином організовано роботу в комісії.

Навіть не були розподілені обов’язки між членами комісії, що є елементарним робочим моментом. 

Не було розроблено та затверджено форми подань для суб’єктів виборчого процесу, що в подальшому стало підставою для великої кількості відмов в реєстрації та судових процесів. Вчасно не було відкрито банківський рахунок, необхідний для внесення грошової застави.

Це була не просто злочинна недбалість, а робилося спеціально, тому що в хаосі, який був у комісії, в тому числі в організації документообігу, приховати злочинні дії набагато легше ніж там, де є порядок.

Розповідати ж про численні порушення законодавства про вибори під час голосування та підрахунку голосів було б дуже довго і про це краще зможуть розповісти ті, хто безпосередньо рахував бюлетені. 

Проте дуже цікава ситуація виникла тоді, коли комісія майже через тиждень після голосування отримала протокол Печерської районної виборчої комісії щодо встановлення результатів голосування в одномандатному мажоритарному окрузі №37.

Відповідно до протоколу Печерської комісії найбільшу кількість голосів виборців та, відповідно, перемогу отримав Доброскок Володимир Станіславович – політична партія УДАР. А от за підрахунками нашої комісії, проведеними на підставі тих самих документів, перемогу на окрузі отримав самовисуванець Діденко Ярослав Олександрович.

Знову ж таки все видається зрозумілим, Печерська комісія під час складання свого протоколу допустила помилку, яку вона ж і зобов'язана була виправити.

Натомість "дивна більшість" і чути не хотіла про те, що є необхідність уточнення результатів, або ж і перерахунок голосів.

Майже до ранку я та ще декілька членів комісії намагалися довести, що ми зобов'язані вимагати цього, бо своїм рішенням можемо фактично визнати депутатом Київради людину, яку не підтримала більшість виборців.

Але о шостій годині ранку "дивна більшість" просто проголосувала за визнання висуванця від УДАРу Доброскока обраним депутатом Київради.

Проблема в кадрах, які задіяні в виборчому процесі, існувала завжди, але на цих виборах вона постала дуже гостро. І, на мою думку, саме некомпетентність членів комісій всіх рівнів, гальмувала нашу роботу та організацію виборчого процесу в цілому.

Яким чином вирішувати цю проблему? Мабуть вже на часі питання утворення інституту професійних членів виборчих комісій, які, по-перше, мали б сертифікати на право участі у виборчому процесі, по-друге, укладаючи договори з ЦВК, несли високу відповідальність за законність своїх дій.

Неодноразово будучи головою окружної виборчої комісії розумію, що особливу відповідальність треба законодавчо покласти саме на голову комісії, який є фактично модератором виборчого процесу, тому що від його професіоналізму, порядності та законослухняності залежить робота всієї комісії.

Іван Картавий, заступник голови київської міської виборчої комісії, для УП