Днями зателефонували з районного управління праці та соціального захисту і запропонували Картку киянина. Треба лиш надати їм копії першої, другої, одинадцятої сторінок паспорту, податкового коду і пенсійного посвідчення. У двох примірниках.
За турботу дякую.
Між тим, паспорт видано районним управлінням МВС, податковий код — районною податковою, а пенсійне посвідчення — районним управлінням Пенсійного фонду.
Одні районні служби документи видають, другі — вимагають їхні копії. Бюрократична карусель на високих обертах, рахунок зайвих папірців йде на мільярди.
Щоправда, так буває не завжди. Коли щось відняти, то влада вельми розторопна. Так, аби пришвидшити сплату земельного податку, податківці не лінуються взяти дані у органів земельного кадастру і розіслати землевласникам заповнені до сплати бланки. Уміють взаємодіяти. Коли вигідно їм.
Втім, дошукуватись у кожному окремому випадку, що кому вигідно, зайве. Як зайве винуватити у наявній дикуватій ситуації працівників окремих служб. Вони лиш виконують вказівки згори.
Натомість пропоную: заборонити владі брати у фізичних і юридичних осіб ті дані, які вона вже має. Під владою розумію: органи державної влади і місцевого самоврядування, державні та комунальні установи, підприємства, організації.
Якщо котрійсь конторі потрібна інформація від контори сусідньої, нехай туди і звертається: громадяни — не кур’єри.
У наведеному прикладі, соціальна служба, замість обтяжувати пенсіонерів, мала б взяти паспортні, податкові, пенсійні дані у відповідних районних служб. І щось підказує, коли пошук даних перейде від клієнтів до чиновників, потреба у більшості тих даних відпаде.
Чи варто город городити?
Коли справа корисна, то вона доречна, хоч би й невелика. І гріш ціна тим глобальним доктринам та універсальним концепціям, що відірвані від повсякденного життя людей.
Та наразі виграш величезний.
Навряд чи існує статистика збитків від бюрократії, та хто ж сумнівається, що вони астрономічні. І часу, і грошей, і чорнил та паперу.
Призовий фонд:
Клієнти зекономлять час та гроші: хвилини, години, тижні та гривні, згаяні у чергах і мандрах задля бюрократичного непотребу.
Роботодавці повернуть згаяний працівниками робочий час.
Чиновники, особисто зацікавлені у пошуку інформації, налагодять зручні бази даних та інформаційні потоки.
Кількість довідок і прямий контакт клієнт/чиновник — активні корупційні чинники. Зменшаться вони — здується корупція.
Спрощення процедур покращує бізнес-клімат, стимулює ділову активність. Останнє, в свою чергу, підвищує міжнародні рейтинги, кредитну та інвестиційну привабливість країни. Приклад Грузії, яка досягла цього насамперед дебюрократизацією, більш як красномовний.
Перелік достатній, хоч і не вичерпний. З вигодою все в порядку.
Чи співпадають наші бажання з їхніми можливостями?
Може запропоноване надто складно втілити?
Помилуйте! Чому ж службовцям тяжко взяти те, що у них вже є? Здебільшого у зручному електронному форматі. Негарно ображати їх такою підозрою.
Без законодавчих змін взагалі можна обійтись, досить спростити відомчі інструкції.
Відтак, максимальна користь досягається мінімальними засобами: дешево і ввічливо. Потрібна лише відмашка влади. Чого ж її немає?
Психологічні чинники виміряти важче за матеріальні: час, кошти, ресурси. А в даному випадку саме зміна суспільної психології спричинить найглибші далекосяжні позитивні наслідки.
Кожен буває у положенні, коли йому щось потрібно від інших, і, навпаки, коли іншим щось треба від нього. Тож розлого розповсюджуватись хто й коли володіє ситуацією зайве.
Зараз всесильний чиновник вимагає, а принижений прохач догоджає. Тобто, людина для держави.
Що й потрібно можновладцям, аби й далі кермувати незалежно від якості урядування. Їм потрібні затуркані поселяни, а не горді громадяни. Тож і насаджують бюрократію, аби люди були заклопотані, забембані, оплутані чиновним павутинням.
Так діяли усі склади влади. Як майже усі вони насаджували корупцію. З причин аналогічних.
Тому усі адмінреформи звелись до перестановки крісел і перевішування табличок на кабінетах. І буде так доти, доки не стане держава для людини. Що й пропонується. У простий і реалістичний спосіб, а не деклараціями та прокламаціями.
За обсягом та глибиною наслідків висловлена пропозиція не адміністративна реформа — адміністративна революція.
Єдине вікно чи єдиний інформаційний простір?
Може видатись, що я ломлюсь у відчинені двері, точніше у відкрите вікно. Позаяк ідея єдиного вікна для надання адміністративних послуг широко циркулює, а подекуди частково впроваджується.
Так, це рух в одному напрямі, але на різні дистанції. Моя пропозиція не заперечення, а розвиток логіки єдиного вікна.
Єдине вікно передбачає єдність місця і, відповідно, розвинену транспортну інфраструктуру або невеликі відстані.
Натомість пропонується єдність інформаційної бази. Всі служби можуть залишатись на своїх місцях, але клієнт звертається лише до однієї з них, а вже вона, при потребі, зв’язується з іншими.
Наразі оптимальним є комп’ютерний зв’язок, але я б на цьому не зациклювався. Якщо комусь зручніше взаємодіяти телефоном, кур’єром або голубиною поштою — вітер у вітрила.
Столичний полігон
Навряд чи є істотні перешкоди для запровадження пропозиції повсюдно. Але пілотний проект напрошується.
Ідеальний полігон — столиця: компактна територія, пристойна інфраструктура, достойний кадровий потенціал, сконцентрованість міської влади.
Враховуючи, що не потрібні ні котловани, ні тунелі, ні мости, а лише бажання, то на розкачку столиці вистачить і місяця.
Далі — усюди.
Борис Беспалий, для УП