Одна маленька перемога під одним, окремо взятим, мостом

Пишу, аби нагадати банальне: роблячи начебто маленькі справи – але разом, гуртом – можна досягти значного.

Оскільки мені "більше нічого робити", часто звертаюся до Контактного центру Києва 1551. Нелад і бруд на вулицях столиці викликає роздратування й сором. А який вихід? Раніше запасалася терпінням і дзвонила туди, нині – пишу на електронну адресу info@1551gov.ua.

Можу сказати: мій досвід – переважно позитивний.

Останній приклад. При виході зі станції метро "Позняки" під мостом у напрямку руху до вулиці Драгоманова була заасфальтована ділянка. Раптом комусь перед Євро-2012 спала геніальна ідея: посіяти там травичку. Зелена, мовляв, зона! На асфальт навезли землі – дурні гроші, виявляється, у нас є! – і таки засіяли.

Звісно, ніяка трава без сонця не проросла. Натомість авто, які туди заїжджали, розвезькали мокрий ґрунт – з мосту туди збігала як хотіла вода – по хіднику, і люди мусили мало не літати над новоутвореним болотом.

Бувала в тому місці не так часто, та мене доймало обурення: чому конкретні платники податків мовчать?

Звернулася до контакт-центру. Зрештою, одержала відписку від Дарницької держадміністрації: мовляв, ту ділянку передано в оренду для будівництва й експлуатації об'єктів торгівлі такого-то товариства. Дивно: ну не може територія під мостом здаватися в оренду!

Невдовзі одержала ще одного листа – від Київавтошляхмосту. Ці – уже конкретніші: мовляв, до 9 липня цього року поставимо там колесовідбійну стрічку, "що не дасть змоги автотранспорту заїхати на зелену зону". Господи, думаю, та були вже там поставлені кілки! Передусім – заасфальтуйте!

Днями навідалася туди спеціально. Очам не повірила: порядок! Ділянку під мостом – він називається шляхопровід – заасфальтовано, і поставлено-таки стрічку. По-простому – вкопані стовпчики, щоб не заїжджали автомобілі.

Це не перша моя малесенька перемога.

Найбільшу радість відчула – письменниця Леся Воронина свідок, – коли на Прорізній, трохи вище від Міністерства аграрної політики, побачила клумбу на місці ями із брудною водою, у якій плавали пляшки. Так, донедавна там було страшне неподобство, боротьбі з яким я присвятила, здається, не один рік. Мені відповідали, що то приватна територія – ? – і ніякої управи на ту біду не знайти… Я ж смикала й смикала тодішній Call-центр – та все даремно.

І ось, коли вже хотіла відступити від принципу – тисни, поки не буде результату, прізвище "зобов'язує" – внутрішній голос мовив: іди до кінця. І з'явилася осяйна клумба! Радості моїй не було меж.

Було ще й тривале смикання контакт-центру стосовно санітарного стану зупинок для пасажирів у самому центрі Києва. Канцелярською мовою це називається "павільйони очікування громадського транспорту".

Не все вдалося, але деякі результати є, як і в інших випадках. Коли є сигнал – Антисанітарний стан! Або: Ситуація загрожує травмою громадян! – влада зобов'язана реагувати.

І зовсім нічого не вдалося поки що з особливою бідою Києва, і не тільки – із самочинним ліпленням оголошень і реклам де кому заманеться.

Від цих папірців Київ такий неохайний, такий бомжуватий, хоч плач! Пропонувала київрадівським депутатам розробити механізм штрафування – ось і надходження до бюджету. Є ж аналогічний досвід у світі! Чистота в містах досягається або діями свідомих громадян, або штрафами. Ну в нас відомо яка свідомість пересічного люду… Ну й зі штрафами…

Але! Можна щось придумати, авжеж?

Отож, наївна, закликаю:

Кияни, смикаймо за ті реальні важелі, якими може скористатися кожен! Що частіше різні люди звертатимуться, наприклад, до контактного центру, то більша вірогідність: нас почують і відреагують!

А щоб моя прискіплива увага до зовнішнього – часто й справді занедбаного – образу столиці європейської держави – зі "славою" найбруднішої... – не перетворилася на самоціль, дала собі обіцянку. Наприклад, часто замітати в рідному під'їзді й на ґанку, хоч за це сплачуємо ЖЕКу; напрошуватися прибирати в улюбленому Ботанічному саду, у межах досяжності збирати пластикові пакети тощо.

І, до речі: коли під пам'ятником Лесі Українки – під носом в обладміністрації! – виріс різношерстий бур'ян, то, поки сигналізувати, просто вирвала його.

І корона не впала з голови.

Людмила Таран, письменниця, журналістка, спеціально для УП.Київ