Початок велосезону, або Як вижити на столичних дорогах

Версія для друку     Додати коментар

14.03.2013  13:20 __ Олександр Івахнюк

Сніг зійде – почнеться велосезон. З одного боку – безсумнівний позитив. Нарешті частина громадян зможе припинити користуватися громадським транспортом або ж власним автомобілем для того, щоб добиратися на роботу – пересяде на велосипеди, чому, звичайно ж, буде дуже рада.

Цю радість не зможуть розділити автомобілісти, для яких велосипедист – джерело підвищеної небезпеки. Чому? І як це змінити?

За моїми спостереженнями, як велосипедиста з понад 20-річним досвідом і водія-початківця, головна причина, чому автомобілісти так бояться велосипедиста на дорозі – це порушення велосипедистами елементарних правил безпеки.

Велосипедист повинен зробити все від нього залежне для того, щоб бути помітним.

Одяг повинен бути яскравим. Якщо немає грошей на яскраву велоформу – у магазинах продаються дешеві світловідбивні яскраві жилети. За жодних обставин не можна сідати на велосипед у темному одязі, ще й вдягати на спину темний рюкзак. Чому? Тому що вас пізніше помітять, у водія буде менше часу щоб зреагувати на вас – імовірність аварії підвищується в рази. 

Обов’язково потрібно мати ззаду червоний миготливий сигнал – звичайно, на нього треба витратити щонайменше 30-40 гривень, але, повірте, на перебування у реанімації після ДТП піде набагато більше грошей.

Крім того, у разі, якщо з’ясується, що саме неадекватні дії велосипедиста призвели до ДТП – ви ще й змушені будете відшкодовувати вартість лікування водія, якщо він травмується і вартість ремонту автомобіля. У водія є поліс автоцивілки – у велосипедиста немає. Тому, не економте на задньому світлі, шановні громадяни на двох колесах.

Ще один запобіжник від аварій – теж прописна істина, яку більшість велосипедистів ігнорують.  Усі свої маневри на дорозі треба показувати точно так, як це роблять водії автомобілів. Тільки у випадку велосипедиста потрібно ще й переконатися, що водій авто, яке їде за вами, зрозумів, що ви зараз будете робити, і пригальмовує. Тільки тоді здійснюйте ваш маневр. 

Чимало велосипедистів люблять маневрувати між автомобілями які товчуться у заторі. Такий велосипедист гордо пробирається між автомобілями, мовляв, заздріть, я їду а ви стоїте, або повзете. У такому разі білий миготливий сигнал повинен бути спереду обов’язково. Вас повинні бачити водії у дзеркалах заднього виду.

Інакше водій, особливо недосвідчений, може на вашу неадекватну раптову появу теж відповісти неадекватно. І не тому, що він на вас розсердиться, а просто з переляку.  Натисне, наприклад, на газ замість гальма – і ви у лікарні, а водій змушений відповідати на запитання слідчого у кримінальній справі. Кому це потрібно? Нікому.

На жаль, переважна більшість велосипедистів, коли говорять про безпеку, мають на увазі тільки безпеку власну, натомість неадекватна поведінка велосипедиста на дорозі може коштувати майна і життя водієві автомобіля.

І ще одне, за жодних обставин не варто виїжджати на дорогу без шолома. А ще краще, щоб на шоломі було дзеркало заднього виду.

Окуляри, до речі, теж, не предмет антуражу, а засіб безпеки. Коли ви їдете по дорозі і вам в око влітає пил – ви різко можете втратити керування і опинитесь під колесами. У мене неодноразово були випадки на трасі, коли хрущ, чи оса, чи інша комаха врізалися в окуляри. Страшно навіть уявити, що б було, якби вона врізалася в око. Тому їзда без окулярів – теж небезпечна. 

Чому я про все це пишу саме зараз? У травні цього року я планую веломандрівку з Києва до берега Атлантичного океану і назад.  

6 тисяч кілометрів планую проїхати за місяць. Звичайно ж така подорож потребує тренувань, які я вже розпочав.

І от напередодні зі мною на тренування вирішив поїхати 20 річний киянин, який у перспективі теж хоче їздити на великі відстані. Ми зустрілися о 6 ранку біля мосту, що веде на Рибальський півострів. З сумом констатував, що навіть велосипедист, який отримує розсилку від Асоціації велосипедистів Києва, не знає, що їздити по дорозі потрібно тільки у шоломі, що у холод під шолом треба одягти шапку, що одяг повинен бути яскравим (у даному випадку людина приїхала у чорній куртці), що світловідбивача у сучасних умовах та ще і в Києві – мало.

Ззаду повинен бути яскравий червоний миготливий ліхтар. Одним словом, найбільшим екстримом ранкового велотренування для мене стало переживання за мого попутника: щоб його не збили, щоб він не заробив менінгіту, їздячи без шапки, і щоб йому вистачило сил доїхати.

З огляду на це, вважаю, що усі велосипедисти повинні пройти навчання в автошколі, посидіти за кермом автомобіля, щоб зрозуміти, коли водій помічає велосипедиста без миготливого сигналу і в чорній куртці, і чи є у водія шанси загальмувати?

Усі ці проблеми можна було б вирішити так, як їх вирішують, наприклад у Європі. Там велодоріжки розташовані так, що фактично від східного кордону Польщі до півночі Франції можна доїхати, рухаючись по смузі для велосипедів.

У Європі велосипедом користується так багато людей, що там можна спостерігати затори на велодоріжках. Варто зазначити, що велодоріжками користуються у Європі і в зимовий час.

Велосипедисти у Нідерландах

А знаєте чому? – тому що там до велодоріжок ставляться як до проїжджої частини і їх чистять точно так, як дороги для автомобілів. Натомість у нас велодоріжка навіть у безсніжний період зайнята різноманітними сторонніми предметами.

Велодоріжка на Бажана у Києві. За словами велосипедистів, вона упродовж зими слугувала звалищем для снігу

Що вже казати про зиму, ще й таку як цього року. На додаток люди, яким довірили керувати великим містом і районом у цьому місті, або ж не мають поняття, або ж роблять вигляд що не мають поняття про значення вело транспорту для міської інфраструктури.

Так, наприклад голова КМДА Олександр Попов і голова Дарницької РДА Сергій Вітковський, почувши від громадського активіста про занедбану велодоріжку на проспекті Бажана, на яку витрачені величезні кошти і яка нині не використовується за призначенням, просто віджартувалися, що на вулиці 28 лютого і нині варто їздити на лижну трасу. 

Ось так безапеляційно. Боюсь уявити, про що ще у наших керівників подібні уявлення. Сподіваюсь, вони знають, що земля кругла, 2 плюс 2 – чотири, а ми жителі Києва – не кріпаки, а їхні роботодавці і вони працюють за наші гроші та повинні діяти згідно з чинним законодавством.

Хочеться вірити, що ці люди в курсі, що їхні посади накладають на них певні зобов’язання, одне з яких – забезпечення розвитку інфраструктури. Виконання цього завдання неможливе без популяризації велотранспорту, заохочення громадян користуватися велосипедами для доїзду до метро, для поїздок на роботу.

З огляду на те, що наші міста поки що розвиваються за принципом центру і спальних районів виникає нагальна необхідність поєднання цих двох світів велодоріжками. А почати треба з велодоріжок на мостах.

Це мали б бути виділені смуги на дорозі, за виїзд на які автомобілістів каратимуть так суворо, що бажання туди заїжджати відпаде раз і назавжди. Отже, велодоріжки на мостах у всіх великих містах, особливо у Києві – лобіюванню цього питання велосипедисти повинні приділити максимум уваги. 

Витрачання бюджетних грошей на інші велопроекти влади потрібно вважати розбазарюванням. А у появі таких велодоріжок і взагалі, мережі велодоріжок зацікавлені і автомобілісти. Погодьтесь, це буде рай для водія, коли велосипедисти з автодороги зникнуть зовсім, тому що для них буде окрема смуга.

Олександр Івахнюк