Всепереможне бабло, або Як безкарно нищать культурні пам’ятки

Пам’ятки культурної спадщини в Україні можна знищувати абсолютно безкарно.

Будь-яке варварство не потягне жодної відповідальності.

Культурна спадщина предків – є основа самобутності і самоідентифікації будь-якого народу. Без неї неможливо виховувати почуття гордості, цивілізаційної повноцінності і патріотизму. Відтак, той, хто знищує культурну спадщину країни, діє на знищення держави.

Попри це чи не кожен день інтернет, телебачення та інші засоби масової інформації пишуть про руйнування і занепад історичних пам’яток. Руйнуються билинні "Змієві вали", знищуються археологічні пам’ятки, безліч об’єктів умисно доводяться до занепаду (бо були куплені лише заради земельної ділянки, на якій розміщені – для їх подальшої забудови).

Ви запитаєте, чому все це відбувається, адже законодавчо держава начебто охороняє ці пам’ятки, і за їх руйнування передбачена навіть досить сувора кримінальна відповідальність (згідно зі ст. 298 Кримінального кодексу)?

А все відбувається через те, що в Україні реально діє виключно один вседержавний закон – закон БАБЛА. І саме через цей "головний закон", ніхто ні за що не відповідає, в тому числі і за руйнування історико-культурних пам’яток. І це підтверджується документально.

Згідно з листом ГУ МВС у Києві, за 2009-2011 роки в столиці за ознаками злочину, передбаченого ст. 298 КК України, було порушено всього на всього 14 кримінальних справ, а до суду, було спрямовано і винесено вирок лише по одній.

Ось цей вирок у реєстрі судових рішень. Це вирок якомусь п’яничці, який на Байковому кладовищі крав з могильних огорож кольоровий метал. А всі інші? А всі інші, слід розуміти – відкупились. Один бомжик відгріб за всіх.

Не краща ситуація і в 2012 році – в єдиному реєстрі судових рішень відсутня інформація про те, що суди Києва в 2012 році винесли хоча б один вирок за 298 статтею.

Аналогічна ситуація і в Київській області. Наприклад, як видно з листа ГУ МВС в Київській області, за три останні роки на Київщині взагалі жодна справа по факту знищення об’єктів культурної спадщини навіть не порушувалась і до суду не направлялась.

Розслідується лише якась одна справа, порушена ще в 2009 році, але таке тривале її розслідування означає тільки одне – її тихесенько заминають.

Не краща ситуація і в інших регіонах країни.

Практично, з усього цього можна зробити один висновок – пам’ятки культурної спадщини в Україні можна знищувати абсолютно безкарно (якщо, звичайно, у вас є гроші).

Наведу лише один приклад – як все це робиться. Нещодавно, в газеті "Сегодня" було опубліковано матеріал про те, як на місці унікальної археологічної пам’ятки, що занесена до Державного реєстру пам’яток національного значення зводять чийсь приватний палац.

Те, що там відбувається, настільки протизаконно, що в це навіть важко повірити.

По-перше, як видно з листа Міністерства культури та додатку до нього, органи охорони культурної спадщини погоджували відведення земельної ділянки лише Державному комунальному підприємству "Хотів" (і то лише для обслуговування пам’ятки), а земельна ділянка чомусь опинилась у приватних структур, які здійснюють там приватну забудову.

По-друге, в іншому листі Мінкульт повідомив, що вони не надавали жодних погоджень на здійснення будь-яких будівельних, земляних чи інших робіт на території цієї пам’ятки. До них навіть ніхто не звертався з такими клопотаннями (а здійснення будь-яких робіт, на території таких археологічних об’єктів та ще й національного значення згідно з законом "Про охорону культурної спадщин", можливе лише за наявності таких погоджень).

У зв’язку з цим, я звернувся до ГУ МВС в Київській області із заявою про злочин.

Проте, 23 січня 2012 року слідчий Києво-Святошинського РВ ГУМВС в Київській області, не здійснивши жодних запитів і перевірок, виніс постанову про закриття кримінального провадження у зв’язку з тим, що, на думку слідчого, подана мною стаття із інтернет-порталу газети "Сегодня" не є офіційним виданням.

Підстава абсурдна і незаконна, тому що згідно зі ст. 214 Кримінального процесуального кодексу підставою для початку розслідування – є інформація отримана з будь-якого джерела, а не лише з офіційного.

Насправді, слідчого слід розуміти так – коли він дізнався, скільки бабла у забудовника, то одразу зрозумів, що злочину тут немає, навіть якщо від пам’ятки не залишиться і сліду.

Безкарне знищенням цієї унікальної пам’ятки національного значення, одного з найбільших в Європі городищ Скіфських часів – є лише одиничний приклад, а таких прикладів по Україні сотні, якщо не тисячі.

В країні, в якій суди, прокуратура та міліція перетворились виключно у комерційні борделі, хоча окремі порядні люди там ще зрідка трапляються (що навіть дивно), культура та історія виявились абсолютно беззахисними і нищаться страшними темпами.

Чи залишиться хоч щось для наших нащадків?

Олександр Дядюк, ГО "Кияни об’єднуймось"