Київ без тролейбусів?
Не встигли відгриміти фанфари з приводу масової закупівлі для столиці нових автобусів та тролейбусів до Євро-2012, не встигли ще стертися недорікуваті написи "Кращому транспорту в Києві бути", як із міською владою трапився новий політ думки.
Головний архітектор Києва Сергій Целовальник заявив: "Троллейбусы перемещаются сегодня по Киеву со средней скоростью 17-20 км/час. От троллейбусов мы в принципе планируем отказаться – в Европе давно их не рассматривают как городской транспорт.
Для автобусов и трамваев будем создавать направления, на которых будут выделенные полосы общественного транспорта. Их пропускная способность, при условии движения с периодичностью в 2 минуты, будет такой же, как сегодня у метро – 45-48 тысяч человек в час".
Погодьтеся, фраза: "Мы в принципе планируем отказаться" зовсім не схожа на приватну думку одного окремо взятого головного архітектора.
Тож он воно, виявляється, як легко: викинемо на звалище тролейбуси – й заживемо у справжнісінькій Європі.
А ми досі й не збагнули, як це просто. Бентежить лише одна річ: чи коректно порівнювати швидкість, із якою тролейбуси рухаються сьогодні, зі швидкістю, з якою автобуси прямуватимуть виділеними смугами?
А з якою швидкістю рухалися б виділеними смугами тролейбуси? А з якою швидкістю автобуси ходять сьогодні? Он, в еквадорській столиці виділеними смугами ходять тролейбуси – й, знаєте, еквадорці вважають їх за швидкісний транспорт.
Чомусь одразу спадає на думку: ми кажемо "автобуси", а маємо на увазі маршрутки. Усі розмови про майбутню ліквідацію цього ганебного ерзац-транспорту якось непомітно вщухли.
А про нові трамвайні лінії – чи це не казочки? Де в Києві їх прокладати? Чи, може, на нових магістралях, які з помпою відкриває Олександр Попов, зарезервовано місце для трамвайних колій?
Тож цілком імовірним видається, що міська влада планує просто залишити наявні трамвайні лінії, за що їй велике спасибі, – їх цілком вистачить, щоб у переможних рапортах писати: "…і трамваїв".
Упродовж останніх п’яти років тролейбуси в Україні зникли з вулиць Дзержинська та Добропілля – обидва міста в Донецькій області. Та й Стаханова, що в Луганській області. З вулиць Макіївки й того ж таки Стаханова зникли трамваї. Отам тепер справжня Європа, правда ж?
У Макіївці чверть століття тому було понад сто тролейбусів, зараз – трохи більше двадцяти. Дуже схожі цифри в Луганську. Ще, звісно, не Європа, але вже дуже-дуже близько. Один лише крок лишився.
А от що каже мер російського Челябінська: "Мы пришли к такому решению, потому что этот транспорт глубоко убыточный, рентабельностью от него даже и не пахнет.
Большинство горожан стараются не пользоваться троллейбусами, потому что они передвигаются очень медленно, неповоротливо, опаздывают, нарушают расписание… Троллейбусы как вид общественного транспорта были выдуманы в странах социалистического лагеря, в Западной Европе ничего подобного нет".
Не можна Києву відставати від взірцево-європейського Челябінська, ніяк не можна. Та й рішучий крок у боротьбі з комуністичною спадщиною давно вже час зробити. Дати тій спадщині останній, рішучий бій. Покінчимо з тією спадщиною – з тролейбусом, тобто – й одразу заживемо, мов цивілізовані люди.
То як же борються з комуністичною спадщиною на пострадянських просторах? З п’ятнадцяти пострадянських столиць тролейбусне сполучення було закрито в чотирьох – в Астані, при тому в Алмати тролейбуси не лише залишаються, а й оновлюються, у Баку, в Ташкенті й у Тбілісі.
Натомість у Вільнюсі, Каунасі, Ризі й Таллінні тролейбуси не лише збереглися, а й демонструють стійку тенденцію до розвитку.
Нікуди не поділися тролейбуси у Братиславі. Вони ходять ще в чотирьох словацьких містах, у двох з них – Кошице та Жиліні – з’явилися вже в посткомуністичний період. У Будапешті і ще в двох угорських містах вони теж є.
В Бухаресті теж ходять, і ще в дев’яти містах Румунії. Хоча у декількох містах рух тролейбусів було припинено, але проводи вздовж вулиць висять, як і висіли: тільки-но фінансова ситуація поліпшиться, як вони – вже нові – повернуться.
У Софії – ходять, як ходять ще у 13 болгарських містах, зокрема у Старій Загорі – українські ЛАЗи; у двох містах тролейбусний рух було припинено, але проводи залишаються на місці – на перспективу.
Чудово працюють тролейбуси в Белграді та Сараєвому.
З усіх європейських посткомуністичних столиць від тролейбусів відмовилася лише Варшава, й сталося це далекого вже 1991 року: до того, за комуністичних часів, у польській столиці був лише один тролейбусний маршрут на далекій околиці.
У Гдині, Любліні та Тихах тролейбуси й сьогодні почуваються дуже й дуже добре.
До Олімпіади-2004 повністю оновили свій тролейбусний парк Афіни. 2005 року після понад тридцятирічної перерви тролейбуси повернулися на вулиці Рима. Є вони в Мілані й Неаполі, у Болоньї й Генуї та ще в десяти італійських містах; інші декілька міст країни або будують нові, або реконструюють "заморожені" тролейбусні системи.
Нікому не заважають тролейбуси в Берні й дванадцяти інших містах Швейцарії. Є тролейбуси в деяких містах Швеції, Норвегії, Німеччини, Австрії, Нідерландів, Франції, Іспанії, Португалії.
У Чехії вони ходять у тринадцяти містах; у Хомутові та Чеських Будейовицях з’явилися вже після комунізму. Є інформація, що реальним є відновлення тролейбусного сполучення у Празі. Ще реальнішим є повернення 2016 року тролейбусів до Хельсінкі.
Де й справді масово ліквідують тролейбусні системи, то це в містах Китаю. На заміну тролейбусам приходять маршрутки. Але навіть за цих умов Пекін та Шанхай відмовлятися від тролейбусів не поспішають.
То, може, головному архітекторові Києва не завадило б прослухати курс лекцій із географії? Схоже, він не зовсім знає, що таке Європа, й де вона розташована…
Історія з тролейбусами має ще один аспект. Нині в Києві де-факто немає обраного мешканцями міста міського голови. Не функціонує місцеве самоврядування – принаймні, в належному обсязі.
Місто живе за тимчасовим режимом керування. Здавалося б, за таких умов у демократичній країні було б геть неможливим розглядати принципові питання з перспективного розвитку міста й ухвалювати доленосні рішення…
Борис Бахтєєв, для УП