Права на дублі в "Батьківщини" – немає. Лише на прицільний вистріл

Версія для друку     Додати коментар

13.08.2012  15:04 __ Валерій Лебедівський

Свого часу геніальний російський поет Олександр Пушкін сказав: "Меня обманывать не трудно, я й сам обманываться рад". Не думайте, що кандидати в депутати від влади почали вивчати російських класиків. Просто їхні дорогі політтехнологи вкотре перевіряють життєздатність цього твердження на українських виборцях.

У більшості мажоритарних округів ПР планує провести вибори за лейтмотивом слів Пушкіна: розповідати з усіх "умовно незалежних" джерел про погану опозицію, яка не скористалася своїм шансом після 2004 року, та, на тлі негативного рейтингу влади, виставляти "незалежних" кандидатів, які критикуватимуть і тих, і інших, буцімто від народу, – насправді ж являючись не потенційними, а цілком реальними кандидатами від влади.

Чи нова ця технологія міфічної "третьої сили"? Ні, це улюблені граблі українського виборця. І нехай вибачать мені колеги-опозиціонери, та ці граблі під ноги виборців часто мимоволі підкладаємо ми самі.

Короткий екскурс: 2010 року на президентських перегонах роль "прогресивної нової постаті" виконував Тігіпко. Де він зараз? Чи навчила ця ситуація чомусь суспільство? Ні! Бо восени того ж 2010 року на виборах до місцевих рад усіх рівнів знову пройшли мажоритарні депутати "незалежних" чи "третіх сил", які дружними колонами перейшли до провладної більшості.

Тому, йдучи на ці перегони, ПР навіть нічого нового не вигадувала: адмінресурс укупі з тушками забезпечували їм результати не раз. До того ж цього разу ПР із великою увагою віднеслася до підбору дублюючої пари для кожного офіційного партійного кандидата.

Зразком хотів би взяти 223 виборчий округ у Шевченківському районі міста Києва.

Провладна "парочка" цього округу є класичним прикладом сценарію про "доброго й поганого слідчого". Офіційно від ПР іде Ігор Куташев, який має супернегативний образ на окрузі ще з 2004 року: це й ручки із чорнилом, що зникає, і провокації на виборчих дільницях – перелік нескінечний.

Оскільки шевченківці були чи не найактивнішими учасниками тодішнього протистояння Януковичу, то й цього антигероя ПР повинні добре пам'ятати. Отже, увесь негатив ставлення до влади виллється, за задумом політтехнологів, на цього антигероя-громовідвода.

І на такому негативному фоні виступатиме справжній кандидат від влади Віктор Пилипишин: "депутат від киян", як він себе позиціонує; "депутат проти всіх", як пише у власних коментарях; "депутат-господарник" – бо так наполегливо перед виборами збирає проблеми, установив дитячий майданчик, роздав подарунки під виглядом лотереї. До того ж політтехнологи від ПР доречно врахували фактор прив'язки до території: Віктор Пилипишин був головою Шевченківської РДА по листопад 2010 року.

За даних обставин, від чого мала би відштовхуватися опозиція в підборі єдиного кандидата на цей округ? Від скрупульозного аналізу електоральних настроїв киян, зважаючи на конкретного провладного кандидата Пилипишина.

Отже, постать такого єдиного кандидата мала би бути не менш відомою та авторитетною в районі.

Станом на сьогодні від опозиції даний округ відійшов ВО "Свободі", що викликало шквал запитань і в журналістів, і в експертів, і в громадськості. Від "Свободи" балотуватиметься Юрій Левченко, чинний депутат Вишгородської райради.

Поза сумнівом, це ідейний хлопець, і тушкою він не став би. Проте чи достатньо цього, аби перемогти Пилипишина?

А 10 серпня з'явилася інформація від Ігора Луценка, що він також має намір балотуватися саме по 223 округу.

Кожен відповідальний і далекоглядний політик має навчитися дивитися на ситуацію очима виборців, тільки тоді можна перемогти та зберегти довіру після виборів. А очима виборців, якім немає діла до партійної доцільності, ситуація бачиться так: кандидата від "Батьківщини", яка має найвищий вотум довіри в киян, немає, а кандидат від "Свободи" їм зовсім невідомий, до того ж сама політична сила, попри всі її чесноти, достатньою популярністю серед киян не користується.

Думаю, мала би бути присутньою бодай елементарна аналітика: зазвичай мажоритарний депутат, якщо він не "парашутист", – послідовно будує свою кар'єру на окрузі, вирішуючи не лише загальнополітичні завдання, а й проблеми місцевої громади.

Кандидат Левченко є чинним депутатом Вишгородської райради, на території якої знаходиться Межигір'я. Земельне питання в цьому районі є чи не найгострішим в Україні. І боротися з існуючим режимом тут можна безпосередньо! Якщо цей молодий політик є таким ефективним депутатом райради, то була б очевидною мотивація балотуватися не в Києві, а по мажоритарному округу в області, куди входить Вишгородський район. І, спираючись на попередні результати роботи, іти до людей. Принаймні в цьому був би хоча б якийсь здоровий глузд.

Думаю, у свободівців був і інший варіант: якби по Шевченківському округу балотувався Богдан Бенюк – авторитетна постать серед киян, то це б зняло цілу низку запитань. А так, цей старт по 223 виборчому округу для "Свободи" можна назвати всього лиш тренувальними вправами, а не серйозною заявкою на перемогу.

Безперечно, такий досвід буде корисним для цієї перспективної політичної сили. Але існує очевидна загроза програти округ владі. А з нинішнім режимом боротися треба вже сьогодні, бо якщо так розбазарювати округи – майбутнього в принципі може не бути.

Дозволю собі радикальне, проте наочне порівняння даної ситуації: це як різниця між зйомками фільму про війну та реальною війною.

Для "Свободи" та їхнього кандидата на окрузі, що пробує себе у великій політиці, – це зйомки фільму про війну, де є кілька дублів, і герой може гинути, оживати, потім гримуватися й знову зніматися в сцені фільму. Тобто вони пробують себе на новому електоральному полі.

Для Об'єднаної Опозиції "Батьківщини" відсутність їхнього кандидата на окрузі – це реальна війна із владою. І в них немає дубля: лише один шанс на прицільний вистріл.

Згідно з соціологічними дослідженнями, "Батьківщина" у Києві має понад 40% підтримки. Це люди інтелектуальні, поінформовані, ідейні. Їх не обдуриш ні гречкою, ні фарбуванням лавочок, ні масованою рекламою. Вони розраховують лише на цю опозиційну силу, вони вірять, що ця політична сила здатна змінити закон про столицю, повернути киянам право на самоврядування й припинити узурпацію їх рідного міста.

Чи не задумувалась об'єднана опозиція, що, у разі програшу, саме їх електорат почуватиметься ошуканим?

Адже політичні симпатики – це не пісок у клепсидрі, який перетікає прямо пропорційно. Багато з них підшуковуватимуть різні варіанти для голосування. І якщо наслідком такої ситуації буде перемога провладного кандидата, чи не стане це непосильним тягарем відповідальності для всіх опозиційних сил?

Отже, оті знамениті граблі з "третіми силами" для голосування електорату мимоволі підкладає саме опозиція.

І все ж у цій виборчій кампанії є неоціненний позитив: вироблені принципи домовленості та узгодження дій опозиційних сил.

Однак мажоритарні округи – це не іменинний пиріг, який можна розділити пропорційно. Бо 29 жовтня на зміну принципам прийдуть реальні результати.

Оце має бути метою: результат!

Право на помилку має кожен, проте лише впертий доводить свою помилку до фатального кінця. А мудрий помилку виправляє, сприймаючи як науку на майбутнє.

Зрештою, переконаний, що в опозиції стане мудрості підтримати того опозиційного кандидата, і не лише на 223 виборчому окрузі, який дійсно має всі реальні шанси перемогти . Саме цього сьогодні чекають виборці: інтереси людей мають стати вищими, ніж між партійні домовленості.

Валерій Лебедівський, кандидат у депутати у 223 мажоритарному окрузі, спеціально для УП