"Лісова палітра": пензликом по трупах?

Версія для друку     Додати коментар

26.07.2012  10:48 __ Андрій Странніков, для УП

На будівельній карті міста Києва спалахнула чергова "гаряча точка". Цього разу цинізм зашкалює. Під будівельний бульдозер ризикує потрапити майже 2 гектари Пуща-Водицького лісу разом із творчими майстернями художників, яких понад півстоліття тут надихає на творчість унікальна атмосфера.

Але все по черзі.

Ще в 50-х роках минулого століття ця земельна ділянка надавалась Художньому фонду Української РСР під розміщення будинку творчості, творчих майстерень і господарських споруд. Саме творчі майстерні художників на сьогодні і є тут головним об'єктом.

Але 12 липня 2007 року цільове призначення даної ділянки різко змінилось. Національна Спілка Художників України як правонаступник Худфонду УРСР вирішила побудувати тут... житло.

Усі пам'ятають 2007 рік: коли Черновецький із його "молодою командою" перебував на піку ейфорії від безкарності та безконтрольно роздавав міські землі – виключно "своїм" і виключно за гроші. Мабуть, до "своїх" потрапила й НСХУ, якій з "барського плеча" тодішнього мера було віддано ділянку площею 1,7 гектарів.

Вочевидь, саме із цих причин і відбулась дивна метаморфоза із землею: ділянку, яку спочатку було надано під художні майстерні, тепер із легкої руки керівництва НСХУ віддали під житлову забудову. Хоча будівництво житла аж ніяк не належить до статутної діяльності спілки.

Питання прозорості прийняття рішень у самій Національній спілці художників України викликає ряд серйозних питань, оскільки вже в 2007 році на цьому місці хтось – але явно не рядові художники-члени спілки – побачив можливість будівництва тисяч квадратних метрів житла. Саме тому й цільове призначення ділянки так і прозвучало: "для будівництва та експлуатації житлових будинків із вбудованими творчими майстернями та підземним паркінгом".

Тобто, НСХУ, якій відводилась ділянка, прекрасно усвідомлювала значення своїх дій і розуміла: із часом на цьому місці виростуть бетонні монстри.

Так і сталось.

Незважаючи на повну відсутність проектної документації та дозвільних документів на будівельні роботи, забудовник повним ходом продає в інтернеті квартири неіснуючого житлового комплексу "Лісова палітра".

І, не дивлячись на те, що діючим Генпланом столиці тут дозволено будувати об'єкти не вище за 4 поверхи, плани у хлопців наполеонівські – спорудити тут шість 25-поверхових (!), один 9-ти- і один 5-поверховий будинки.

Звісно ж, вирубавши майже два гектари лісу.

Але найпікантнішим є той факт, що прямо в центрі самої ділянки розташована ... могила.

Так, саме справжнє поховання 23 громадян, загиблих під час бомбардування в 1943 році. Причому розташовується якраз там, де забудовник уже запланував ... в'їзд до підземного паркінгу. Ласкаво просимо до Аїду.

Вивчаючи документи по відведенню земельної ділянки, я не знайшов жодної згадки про це поховання – ані у висновку Головного державного санітарного лікаря Києва, № 234 від 14 січня 2005 року, ані у висновку Державної служби охорони культурної спадщини, № 22-2152/41. Це дозволяє стверджувати: висновки складались в кабінетах, без огляду самої ділянки.

До речі, автора підпису на висновку санстанції так і не встановлено – біля прізвища головного санлікаря Козлової стоїть якась закарлючка.

Знаючи особисто Ірину Антонівну, можу стверджувати, що без виїзду на місце вона б ніколи не освятила цей "документ" своїм підписом.

Саме це спонукало мене звернутись до прокуратури Києва з вимогою провести перевірку того, як можна було відвести земельну ділянку й "не помітити" поховання такої кількості людей. Адже наявність могили на земельній ділянці впливає на санітарно-захисні зони, особливий режим використання території тощо.

Але якщо могили "по документах" нема, то й відповідно на місцевості з нею теж можна не рахуватись.

А головне питання: чому санстанція не встановила факт наявності цього поховання й не висунула специфічні вимоги до відведення цієї ділянки?

Саме тому й прошу прокуратуру внести подання до міської санстанції про відкликання її висновку, оскільки не може такий висновок бути підставою для відведення земельної ділянки. А оскільки не може, але рішення Київрадою вже прийняте – тому прокуратура повинна опротестувати це рішення у встановленому порядку.

...Відверто кажучи, відповідь прокуратури не здивувала.

Суть чиновницьких "відписок" полягає в дотриманні двох принципів: 1) не відповідати на питання, які тобі ставлять; і 2) відповідати на питання, які тобі не ставлять. Тобто писати абсолютно все, про що тебе не запитують, і таким чином робити ілюзію чесної відповіді.

Так і тут: у відповіді, підписаній самим прокурором Києва Анатолієм Мельником, читаю про все: про документи, на підставі яких відведено ділянку, про рішення Київради – переписано майже повністю, тощо. Тобто про все, що є у відкритому доступі, і про що прокуратуру ніхто не запитував.

І головне – так і не надано правової оцінки висновку санстанції, і чому такий висновок став підставою для прийняття рішення Київрадою про надання земельної ділянки.

А от тут якраз починається найцікавіше.

Прокурор стверджує, що санстанція погодила відведення відповідно до 123-ї статті Земельного кодексу.

Стоп! Відповідно до цієї статті, у редакції Земельного кодексу, який діяв на той момент, чітко зазначено, що санстанція погоджує проект відведення земельної ділянки, а не просто відведення. Перекладаючи людською мовою, Національна спілка художників повинна була виготовити спеціальний документ – проект землеустрою, – і піти до санстанції його погодити.

А що відбулось насправді? На санстанцію було написано заяву про наміри, і санстанція без проекту землеустрою надала висновок, що не заперечує проти відведення.

Чи мала право санстанція надавати такий висновок? Вочевидь, мала. Але, по-перше, у цьому висновку мала б бути інформація про наявність поховання, а отже, і про можливі пов'язані із цим обмеження. А по-друге, і найголовніше – даний висновок не є погодженням проекту землеустрою, його Київрада не мала права враховувати при відведенні ділянки.

А це якраз і є порушення 123-ї статті ЗК, на яку посилається прокурор міста Києва.

Таким чином, Київрада своїм рішенням від 12 липня 2007 року затвердила проект землеустрою, який не погоджений санітарно-епідеміологічним органом, як того вимагає закон.

Про те, що проект землеустрою так і не був наданий санстанції, свідчить лист КМДА. 

Так само, цей лист підтверджує мої припущення, що в 2005 році санстанція "не помітила" могилу – бо замовник замовчав цей факт, а виїхати на місце санітарам явно було ліньки. 

А тепер увага: питання!

Київрада, усупереч 123-й статті Земельного кодексу, відвела земельну ділянку. Чи є підстави для втручання прокуратури?

Безумовно, є! Адже згідно зі статтями 20, 21 закону "Про прокуратуру", прокурор має право опротестовувати рішення місцевих рад, якщо вони суперечать закону. Замість цього прокурор обмежився формальною відпискою, у якій не знайшов підстав для прокурорського реагування.

Але все може прояснити одна цікава деталь.

Подейкують, що за скандальною ділянкою на Сошенка, 33, стирчать вуха одного із суперскандальних забудовників, на рахунку якого не один подібний об'єкт, і який у приватних розмовах заявляє, що прокуратура, мовляв, у нього "в кишені".

Можливо, цим пояснюється й той факт, що вперше (!) за всі роки своєї депутатської діяльності, на своє звернення я отримав відповідь за особистим підписом прокурора міста. Мовляв, об'єкт "на контролі"! Як правило, раніше підписували заступники.

Анатолію Степановичу, щиро дякую за таку увагу до мого звернення. Але, на жаль, перевірку проведено неповно й неякісно. Про це також свідчить курйозність ситуації з установленням авторства підпису на злощасному висновку санепідемстанції.

Отже, варіант перший:

Так виглядає версія прокуратури, лист №05/3-2170-12 від 13 липня 2012 року

Варіант другий:

А так стверджує КМДА, лист №005-1590 від 16 липня 2012 року

Тут я Київській міськдержадміністрації вірю більше, тому що достеменно знаю як виглядає підпис Ірини Козлової. Саме тому й звернувся до прокуратури, щоб вона встановила особу "підписанта".

Але, як уже зазначалось, наглядовий орган вирішив сильно не напружуватись...

Анатолію Степановичу! Підстави для винесення протесту прокурора на рішення Київради є!

 І це я намагався пояснити Вашому виконавцеві. Я телефонував йому 5 разів, домовляючись про особисту зустріч, оскільки за законом "Про статус депутатів місцевих рад" маю право особисто бути присутнім під час розгляду своїх звернень.

П'ять разів мені була надана така обіцянка. Але зателефонувавши вшосте, виконавець мені повідомив, що відповідь мені вже відправлено, і якщо мене щось не задовольняє, цитую дослівно – "...Вам надано право на відповідь".

Так, ніби це право не гарантоване Конституцією, а повинно бути кимось "надано".

Але саме зараз я користуюсь цим правом і звертаюсь до Вас, а також до генпрокурора України з вимогою зупинити беззаконня, яке коїться на вулиці Сошенка, 33.

За останні роки Київ втратив сотні гектарів зелених насаджень, місто перетворюється в техногенний організм і жити в ньому стає некомфортно. Як бачимо, заради елементарної наживи будувати намагаються вже на кістках загиблих.

І кожен, повторюю – кожен на своєму місці просто зобов'язаний робити все, щоб нашим дітям і онукам залишити територію, придатну для проживання.

Тим паче, що декого з нас до цього прямо зобов'язує закон...

Андрій Странніков, депутат Київради від фракції "УДАР", спеціально для УП