Чи маємо право ми критикувати владу і бойкотувати Євро?

Версія для друку     Додати коментар

12.06.2012  15:18 __ Олександр Бригинець

Футбол – лише гра, яка як і інші ігри вчить вірити в неможливе. У те, що мрії збуваються і казки стають реальністю! Гарбуз перетворюється в карету, але на ранок залишається в "реалі" лише один кришталевий черевичок. Він-таки може змінити життя....за певних обставин. Але не факт, що зірки стануть належним чином, що обставини складуться так, як треба і шведський футболіст відхилить голову від стійки, щоб пропустити м’яч "зрізаний" Андрієм Шевченком.

Влада намагається використати Євро повною мірою. Вона вже відверто говорить: не критикуйте нас, бо ми – і є Україна. Бо ми, влада, найбільша цінність держави і тому критикувати нас – завдавати шкоди інтересам держави. Але для мене, як і для мільйонів українців, інтереси держави та інтереси влади – різні, часом діаметрально протилежні речі.

І не треба нас дурити… Не треба вдавати, що футбольні фанати, які приїжджають до нас зовсім не обізнані, не знають і не розуміють, що відбувається в нашій країні. Вони читають місцеву пресу і добре знають, що у нас народжується диктатура, що у нас за ґратами лідери опозиції, що у нас відкрита рана – громадянський конфлікт між президентом, з повноваженнями, які йому не давали виборці, і народом, який наївно проковтнув "покращення життя вже сьогодні", яке так і не настало.

Більше того, владу ніде і ніколи не ототожнюють з країною. Згадайте скільки було погромів в Парижі чи Лондоні. Хіба ми від того стали гірше думати про ці країни, про їх народи? Дивувались? Так! Захоплювались? Часом! Зневажали? Ніколи! Влада, вочевидь,  це – одне (вона може бути поганою чи дуже поганою), а країна і народ – це зовсім інше.

Тому я завжди, коли в мене є можливість, висловлюю своє негативне ставлення до нинішньої влади. Життя не починається під час Євро і не закінчується ним. Для мене Євро – це один з моментів життя. То чому під час Євро я повинен поводитися інакше ніж не під час Євро мені не зрозуміло.

Це не я повинен шукати компроміси з владою, а вона зі мною, з тобою, з ним, з нами, з народом. І якщо влада хоче шукати компроміс зі своїм народом, то вона повинна робити це не тільки під час Євро, говорячи: "Давайте під час Євро ви нас хвалитимете. Не виносьте сміття з хати!". Вона повинна діяти так, щоб ми не хотіли її критикувати, щоб ми готові були вибачити їй її проколи. Це влада, маючи важелі впливу, міліцію тощо повинна шукати спільну мову зі своїм народом. А вона вдає, що народу не існує і живуть вони не на наші податки, а на гроші зі своєї тумбочки.

Те що відбувається сьогодні в Україні – це бездоганна декларація того, що влада не хоче шукати спільну мову ні зі своїм народом, ні з Євросоюзом, в очах якого влада якраз і не хоче виглядати об’єктивно покритикованою.

То чому ж  я, як і безліч інших відомих людей в Україні та Європі, бойкотую ЄВРО? – безкінечно запитують мене, реагуючи на мою відмову йти на стадіон, де показово-розслаблено вболіває наш символ знищеної ним же демократії і батько нації, яка воліла б бути сиротою; борець з корупцією, яка тепер стала головню ознакою країни;  захисник зубожілих його ж зусиллями громадян; друг свободи слова, яку розтоптав; борець за нову українську історію, написану його "табачниками"; автор харківських угод і колісніченко-ківалівських законів; автор концепції, що віднині президентами України можуть ставати лише двічі засуджені; неписьменний письменник з найвищими гонорарами і просто профффесор.

Ні, я бойкотую не Євро, а владу, яка системно бойкотує свій народ. Адже і під час Євро життя триває. Реальне життя країни. І в цьому реальному житті за кулісами свята влада продовжує робити свої повсякденні злочини. Я опоную владі завжди – і в будні, і в свята.

Я це роблю, бо маю надію, що ми, українці, відчуємо адреналін не лише від перемог наших футболістів (ніде правди діти!!!) над слабшими суперниками на своєму рідному стадіоні, а й від особистих перемог над такими сильними суперниками, як власний інфантилізм, бажання прислужувати владі і страх перед нею, байдужість до долі країни, тощо)))

І ми відчуємо ці справжні, а не ігрові перемоги!!!

Можливо, два віртуозні голи Шеви, як склянка гарної горілки, змусили нас на мить забути, що відбувається в реальному життя. Але після сп'яніння – похмілля неминуче, а з ним апатія і розчарування. Ми на мить повірили, що у нас чудове життя, що ми найкращі, що все чудово. Справді, у нас все чудово... буде!

Коли кожен з нас, як Шева зробить неможливе, зробить те, у що сьогодні й повірити важко – почне діяти!

Олександр Бригинець, депутат фракції "БЮТ-Батьківщина" у Київраді