Світанок на мосту через Дніпро як вакцинація від вандалізму

У Києві жити нелегко. Ти живеш ніби у столиці, але весь час стикаєшся з нестоличними людьми і явищами. Про це можна писати довго, тому обмежусь останніми враженнями з цього приводу.

У неділю вранці ходив на базар, що біля Дарницького залізничного вокзалу. Базар напівпорожній: основна торгівля на прилеглих тротуарах, зупинках, газонах. Найбільше вразили люди, що порозкладали свій товар на молоденькому газоні вздовж паркових алей. Тут продають якісь поношені штани і взуття, якісь ключі (певно вкрадені з заводу) і таке інше.

Вартість усього краму, разом узятого, думаю, не більша від вартості витоптаного газону. Заради копійчаного заробітку ці люди готові знищити результат чиєїсь праці, сплаченої з кишень київських платників податків…  Ну цих ще якось можна зрозуміти – їм за щось треба похмелитися… Але як зрозуміти тих, хто купує у такому місці у таких продавців?

Ще важче зрозуміти, коли на газонну торгівлю отриманий офіційний дозвіл. На моїй вулиці розташувалися просто на газоні кілька лотків з овочами. Те, що власник цих лотків отримав офіційний дозвіл на таку торгівлю підтвердила і комісія, яка минулого року спільно з журналістами намагалася з’ясувати на яких підставах витоптується газон. Що твориться у головах людей, які можуть торгувати на газоні, що у головах людей, які видають дозволи на таку торгівлю?…

Ще один столичний прояв. Водій тролейбуса 69 маршруту у неділю увечері заявив, що у нього скінчилися квитки… Такий от бізнес – їде собі муніципальний трамвай на муніципальному маршруті, на якому заробляє підприємливий водій. Як він один – то дрібниця, але чомусь мені здається, що у неділю увечері не тільки у  цього водія "закончілісь білєти".

Неймовірно вразив водій пошарпаного "Жигуля", який гилив триповерхові матюки на адресу літнього чоловіка, що занадто повільно (з точки зору цього крейзі-драйвера) переходив дорогу по зебрі на Солом’янці…  

Але я не про це. Попри вище перелічені проблеми Київ – чудове місто. Однак момент коли воно чудове більшість киян не помічають, бо вони у цей час сплять. Їдучи о 5 ранку київськими дорогами на велосипеді, я бачив зовсім інший Київ.

Пахощі зелені, квітів, річки переносять тебе у якесь неймовірне місто: чисте, яскраве, зелене. На мостах ти просто змушений зупинитися: рука тягнеться до фотоапарата, бо просто гріх такими картинами не поділитися. Серце переповнює радість від розуміння, що ти живеш у місті, де народ бігає вранці по набережній, де так чисто і красиво…  Кожен  з нас, шановні кияни, повинен зустріти світанок на мостах. Враження незабутнє… 

Медитація на Московському мосту тривала недовго – по дорозі їхало щось старе і задрипане. Я ще не бачив, що то їде, але чув, що транспортний засіб скрипить усіма своїми деталями. Це була перша маршрутка на Троєщину. Ранок почався. Казковий Київ почав танути і зникати.

На зупинках з’явилися люди, які взялися труїти одне одного цигарковим димом і кидати недопалки під бордюр (до речі, ніхто не знає, звідки взялася ця дивна традиція? Чомусь курці на зупинках кидають недопалок саме під бордюр і на прилеглий газон. У чому секрет?)  На дорогах з’явилися страшно смердючі "Богдани" з матюкливими невиспаними водіями… Стихійні торговці займали свої місця на газонах і у підземних переходах. За кілька хвилин від Києва – чистого, красивого і зеленого майже нічого не лишилося.  

Це вже було інше місто, яке ми бачимо щодня, але навряд чи це Київ, у якому всі ми хочемо жити. Отож варіанти потрапляння у справжній Київ такі: прокинутися у момент, коли за нічними вандалами уже прибрали, а денні ще не насмітили і насолодитися цими двома годинами краси, або ж усім разом треба прокинутися від летаргічного сну і зрозуміти, що:

- торгівля не буває на газоні чи у підземному переході. Той хто торгує у таких місцях – злочинець,  а той хто у такого торговця купує – співучасник злочину проти  Києва. Це ж стосується і тих, хто розклав свої торговельні лахи біля історичних пам’яток, наприклад біля Андріївського узвозу.

-  бровка на зупинці громадського транспорту, чи газон – не місце для викидання недопалка. Відсутність смітника, до речі, теж не привід викидати недопалок на газон чи на дорогу.

Ми вічно чогось вимагаємо від влади, натомість самі не надто поспішаємо внести вклад у те, щоб місто, у якому ми живемо, не було суцільним смітником. Давайте спробуємо, друзі.

Для початку зустріньте світанок на мосту через Дніпро. Чомусь мені здається, людина яка побачить цю ранкову красу, вже ніколи не зможе ні торгувати на газоні,  ні втулити кіоск на Андріївському узвозі, ні кинути бичка під ноги, ні проектувати бетонні монстри у історичному центрі.

Олександр Івахнюк