Андріївський: чого чекати?

23.04.2012 13:14 __ Олег Гречух

Після того, як на Андріївському узвозі знесли кілька будинків у ході підготовки до забудови торгівельно-офісним центром ділянки колишньої фабрики "Юність", терпець громадськості увірвався.

Хоча сам процес реконструкції інженерних комунікацій, що триває кілька місяців на Андріївському викликає однозначну реакцію – так не роблять в цивілізованих країнах.

Чи можна хоча б тимчасовими безпечними містками перейти по узвозу до музеїв, майстерень художників і театру, що там знаходяться? Ні, бо безпека громадян і доступ до діючих установ чомусь не увійшли в план робіт на Андріївському. Також у план цих робіт не увійшло інформування громадськості про хід робіт в такому суспільно важливому місці.

Як здогадатися – куди поділася бруківка з узвозу, як він буде виглядати після "оновлення"?

Реставрація ратуші в Ліоні (Франція), будівельне риштування має декоративне оздоблення, виконане сучасними дизайнерами, підтримується ідеальна чистота та безпека навколо. Будівельний паркан завішаний десятками інформаційних схем, що пояснюють що відбувається, та що буде в наслідок робіт.

Такі старовинні міста Європи, як Венеція, Флоренція, ба навіть історичні частини всіх Європейських столиць також мають зношені будівлі, набагато старіші за споруди на Андріївському. Але реставраційні роботи проводяться під контролем влади, яка відповідальна за безпеку громадян, що можуть проходити поруч з будівельними роботами, за відповідність проектної документації законам та пам'яткоохоронним регламентам.

Постійні будівельні роботи на Міланському, Флорентійському соборі, у Венеції не викликають такого суспільного резонансу через очевидне варварство в ході робіт. Роками може бути завішений центральний фасад, проте всім відомо, що там працюють професіонали своєї справи, які продовжують життя пам’ятки, працюють на зміцнення туристичного потенціалу і іміджу міста взагалі.

Сьогодні, в авральному порядку, компанія, якій належить земельна ділянка колишньої фабрики "Юність", та яка планувала звести офісно-торгівельний комплекс "Андріївський", та, за словами її керівництва, мала на це всі необхідні документи, створила сайт, де закликала у дуже стислий термін (4 дні) створити громадську експертну раду, щоб врахувати думку громадськості при затвердженні нового проекту.

Згідно з інформацією сайту, йдеться про проект створення культурного центру на Андріївському узвозі. Участь Експертної ради пропонується на рівні участі в розробці концепції проекту створення. Багато слів, які, зокрема, можуть означати вельми опосередковану чи декоративну участь.

Варто врахувати той очевидний факт, що громадськість не готова так швидко і консолідовано дати свої пропозиції. Не треба бути потужним експертом в галузі архітектури і містобудування, що зрозуміти абсурдність поставленої задачі.

Чи була така рада утворена кілька років тому, на етапі розробки проекту торгово-офісного комплексу "Андріївський"? Чи може вона ефективно запрацювати за 4 дні? Чи є в Києві прецедент такої роботи по інших скандальних об’єктах забудови в історичному центрі? Чи є чітко оформлена громадська думка, щодо того, що саме має бути на Андріївському на місті знесених будинків?

Прогнозувати думку, ґрунтуючись на відносно об’єктивних опитуваннях в соціальних мережах?

Але ж це не референдум. Багато мешканців Києва вже виробили імунітет до перманентних будівельних скандалів і безпорадності в напрямку їх приведення до рамок законодавства чи здорового глузду. За Лаврою збудували житловий будинок під 40 поверхів – невеликий шум у пресі, а віз і нині там. За Софією йде будівництво – і його проковтнула громадськість. Треба працювати – годувати сім’ї, платити комунальні послуги, податки, лікуватися, вирішувати особисті проблеми – не до масових протестів.

Вірити в те, що ті люди, які говорять сьогодні про роботу громадянського суспільства над виробленням концепції забудови на Андріївському, розраховують на результат – марно.

Результат буде не в тому, що з’явиться проект, який всіх влаштує, а тому, що найбільш активні учасники випустять пару, отримають маленьку сатисфакцію у вигляді визнання експертом Громадської ради. Для того, щоб працювати над проектом чи його концепцію на рівних, у громадськості має бути рівний вплив на рішення і доступ до інформації. Очевидно, що за рішення в такому випадку відповідальність буде поділена порівну.

Хоча, зважаючи на те, що за попередні рішення, за якими відбулося руйнування будинків ніхто відповідальності не поніс, існує реальна загроза, що громадськістю буде зманіпульовано, в потрібний момент переклавши відповідальність на її представників.

Насамкінець – кілька прикладів реалізації подібних громадсько-культурних просторів при історичних пам’ятках в Європі: