Ще одна втрата Києва. Відомі наступні

Версія для друку     Додати коментар

20.02.2012  12:20 __ Марія Лебедєва

Цими вихідними, у суботу, ми  прощались  з будинком, якого скоро, мабуть, ніколи не побачимо – по вул. Алли Тарасової, 4. Днями розпочався його повний демонтаж. Це не було сюрпризом. Будинок в такому стані вже давно. І жодним чином ніхто роками не намагався вплинути якось на покращення його стану. Навпаки. Маю на увазі охоронні інстанції. Та нас з вами, шановний читачу.

Фото Виталія Червоненка

Помер цей будинок вже давно. Ще тоді, коли огородили парканом будівельний майданчик під готель "Хайят". Або, навіть, раніше – разом з першими підписами чиновників на дозволах на будівництво. А потім – через повне ігнорування скарг, звернень, заяв у міліцію, і так далі.

У "Хайятах" немає нічого поганого, як і в скляних спорудах, на кшталт Парусу. Окрім того, де саме їх будують. Якщо поряд стоїть старовинний будинок, звичайно, нічого хорошого від сусідства з "Хайятом" йому не світить. Це вірна смерть.

Фото Виталія Червоненка

Упродовж близько 10 останніх років усі ми були свідками поступового руйнування цього будинку. Декілька пожеж, вибиті вікна, зірваний шматками дах у деяких місцях, і відімкнене водо та теплопостачання. Сукупність цих факторів – це, вибачте, якби хворого на туберкульоз залишили голого на вулиці взимку без їжі та води. Здихати. Та дивитись на це, сумно позіхаючи.

Опалення – це легені будинків. Водопостачання – вени та артерії. Мешканці – його душа. Через відсутність людей будинки швидше помирають. Нехай мене виправлять експерти, якщо помиляюсь. Через дах потрапляє волога, також волога потрапляє через відсутність опалення, стіни руйнує грибок та пліснява. Руйнуються перекриття, тріскаються стіни. Якщо води в трубах немає, або якщо є, але кран нікому відкривати, труби тріскаються.

А коли врешті дійде до того, що на голову перехожим почнуть падати уламки цеглин – винуватці переможно скажуть: "Аварійний стан! Зносимо!"

Для чого це робили? Приблизно, для цього, як варіант.

Проект будинку на Тарасової, 4. Фото archunion.com.ua

Це класичний випадок того, що відбувається з багатьма нашими пам’ятками архітектури.

Доводиться просто констатувати, що дуже скоро й інші такі будиночки замінять скляні будови. Але не через те, що будинки стають аварійними самі по собі, а тому, їх до цього поступово доводять невтручанням, або допомагають, знімаючи дах та стелю, вибиваючи шибки у вікнах тощо. Реставрувати їх не збираються тому, що на цьому не заробиш, і хабар до кишені теж не прийде.

Якщо у будинка є охоронний статус, його важко знищити. Знаючи це, чиновники все одно продавали у чиюсь власність будинок, частково чи повністю. А власник, щоб не бути притягнутим до відповідальності за руйнування пам’ятки, прискорював її руйнування. І вже коли стан будинку був таким, що не підлягав реставраційним роботам, оголошували аварійний стан. Аварійний будинок підлягає знесенню. Не всякий, звісно, бо житлову багатоповерхівку на Червоноткацькій навіть після вибуху газу і визнання аварійною відремонтували. Зазвичай забудовники ласі до пам'яток, особливо у центрі міста.

Про мертвих треба завжди пам’ятати. Дбати треба про живих. Ще живих. А тепер, подивіться, хто наступний, і яким чином відбувається навмисна руйнація будинку і доведення його до аварійного стану, для того, щоб знести та побудувати інше. Просто у всіх під носом – на Європейській площі.

Це будинок по вул. Грушевського, 4Б, у самому центрі столиці. Він знаходиться за готелем "Дніпро", з вулиці його майже не видно. Але потрапити легко – пройти крізь арку з вул. Грушевського.

Це старовинний будинок, який побудовано, за свідченнями істориків, значно пізніше ніж приречений на смерть будинок по вул. Тарасової, 4. Фантастично затишний двір незвичної форми, зі сходинками та мансардами. На одному з поверхів були майстерні художників, наприклад, Вікторії Чаус. Мешканців виселили під приводом "аварійності". Насправді, це не відповідає дійсності. Зараз там мешкають громадські організації, які відмовляються покинути будинок.

Восени тут проходив фестиваль, присвячений збереженню будинку, в ньому брали участь відомі українські, і не тільки, митці. Насправді, цій будівлі ще далеко до аварійного стану. Але в ній відрізане водо- та теплопостачання. А один з поверхів належить фірмі "Грааль", інвестору майбутнього будівництва European Plaza Kiev, що має наміри побудувати тут висотку у 50 поверхів.

Раніше ЗМІ відкрито говорили про те, що фірма "ТІКО", в яку входить ВАТ "Грааль", підконтрольна брату Міністра освіти, Дмитра Табачника. Але після протестів проти будівництва на цьому місті про брата в проекті більш не згадують.

Цікаво, що юридична процедура, за якою треба проводити знесення будинку, повністю порушена. Будинок знаходиться у комунальній власності. І для того, щоб його передати приватному власнику, треба було проводити тендер. Однак, ТОВ "Грааль" просто передали акт на знесення будинку.

Охоронці "Граалю" почувають себе господарями будинку. Сліди їх господарської діяльності видно на фото від 18 лютого. Ще наприкінці 2011 року, у грудні, були і вікна, і, навіть, балкони. Зроблено це не для того, щоб поставити євровікна, звичайно. А для того, щоб волога швидше руйнувала будинок зсередини. Другий поверх – саме в його серці. Без людей (ТОВ "Грааль" не рахується, звісно) цьому будинку не вижити.

Така ж сама схема нищення будинку спостерігається на Іллінській, 14/5.

Фото netvaruka.livejournal.com

Колись на ньому висіла табличка "пам’ятка архітектури". Її давно немає. Як і будинку вже немає у списку пам’яток. Будівлю обнесли парканом з табличкою "продається". Вочевидь, якщо і далі просто спостерігати, можна дочекатися "випадкової" пожежі і знесення. За 200 метрів – слідче управління Генпрокуратури… Сусідство на хід подій ніяк не впливає, як бачимо.

Така сама ситуація з пам’яткою архітектури на Трьохсвятительській, 7, біля Олександрівського костелу. Руйнування посилене відсутністю мешканців – нещодавно звідти примусово виселили амбулаторію сімейної медицини. Наразі тривають судові процеси щодо зазначеного приміщення. Київська влада, на думку Прокуратори, незаконно передала цей будинок у приватну власність.

І таких приречених на смерть багато. Усі вони покинуті напризволяще. Позначка "пам’ятка архітектури" не допомагає їм вижити, тому, що ті, хто повинен їх охороняти – не на їх боці.

А тепер дивіться. На фото – будинок по вул.. Станіславського, 3, напроти театру Івана Франка. Величний красень, якому – увага – приблизно стільки ж, скільки тому, що на Тарасової. Однолітки. Знайдіть 10 відмінностей. Одну побачите одразу – відсутність планів на будівництво поряд, еге ж?

Будинок у прекрасному стані, ідеальному для життя, і вистоїть ще багато років. Якщо замість фонтану на площі не з’явиться котлован. Або якщо з нього не відселять мешканців під приводом "аварійного стану". Після цього будь-які велетні помирають швидко. Якщо цей будинок залишити, через деякий час він буде мати вигляд такого, як на Грушевського 4Б, а ще постоїть – і стане такий, як на Тарасової, 4.

У славнозвісної садиби Мурашка, що на Малій Житомирській, 12, залишився єдиний мешканець, який тримає оборону сам. Це Олександр Глухов. Разом зі своєю сім’єю він відмовився покинути будинок, який ще можна врятувати, напризволяще.

І він правий тисячу разів у тому, що не варто покладатись на чиновників, які щось там "повинні". Бо це просто марне витрачання часу. З їх "зацікавленістю" у захисті історичної архітектурної спадщини все зрозуміло.

Більше б отаких Глухових серед киян.

Фото автора

Марія Лебедєва