Фортеця Київ чекає на гарнізон

Версія для друку     Додати коментар

04.01.2012  10:58 __ Ігор Луценко

Головна проблема київської політики – що її не існує. 

Київська арена є недооціненим активом національного масштабу, скарбом, що лежить непоміченим під ногами опозиції. З позиції мера Києва, з його міськради, з опорою на місцеву територіальну громаду, можна аргументовано і дуже дошкульно бити по головній хворобі Януковича – схильності до розкоші за рахунок інших.  

Якщо ставити собі за мету і ставати опозицією, що атакує владу з київських висот, необхідно мати уяву про те, що таке відсутність комфорту. Навіть більше – треба показувати випереджаючу відмову від зручностей. Такий стиль політичної поведінки є навіть дещо банальним у розвинених демократіях. Але правлячий український клас (опозиційний), насмерть вражений вірусом феодалізму, на таке не здатен. 

Потреба у аскетизмі  стосується як побутових умов – приміром, як численні європейські політики, взяти за правило пересуватися звичайним велосипедом, замість люксових авто, так і соціального виміру – регулярно спілкуватися з людьми, робити з ними їх справи, жити їх життям, бути готовим щомиті перестати бути політиком і приносити суспільству користь як звичайний громадянин. 

Також є потреба і у внутрішній силі, щоб нав’язати  інформпростору новий порядок денний. Для цього піар-консультантів може виявитися замало, потрібно жити Києвом, дихати ним, пити його – щоб кожного дня саме серед цих щоденних київських кілометрів, сходжених на своїх двох, знову і знову знаходити реальні змісти для своїх слів та дій. 

А стартовий  капітал у місцевої опозиції величезний. Київській громаді Янукович давно сидить у печінках, з його (мінімум) дворазовим на добу перекриттям доріг, Ахметовим, котрий смокче з киян кров через відібране у міста "Київенерго", з численними будівництвами в історичному центрі, що належать бізнесменам президентської зграї.  

Київ – це не просто велике місто з органами центральної влади, розселених по сірих будинках у середмісті. Це, на хвилинку, телеканал з багатомільйонною глядацькою аудиторією, який міг би на третину підвищити потужність незалежних медіа.  

Це можливість запровадити реальну свободу зібрань під стінами Януковича – бо не існує для Януковича і Азарова іншого легітимного шляху одбиватися од масових акцій, як тільки через позови від імені Попова про заборону мирних зібрань.  

Врешті, це магія тих же помпезних будівель органів місцевого самоврядування, де можна було б розмістити інститути альтернативної влади. Наскільки б піднялася у своїй інтелектуальній потузі опозиція, якщо б проявлялась не тільки у вуличних акціях, а у вигляді вдумливих зібрань у приміщеннях, нічим не гірших за ті, де зараз гніздяться узурпатори! 

Проблема об’єднання опозиції ґрунтується на житловому питанні. Немає будівлі, яка б об’єднала опозиціонерів, яка б оселила у собі дух опору. Розпорошена по штабах і штабочках, альтернатива нинішній владі ніколи не здобуде своєї цілісності, доки не об’єднається просторово. Якщо б опозиція володіла КМДА, її колонна зала, де не так давно ще чутна була луна помаранчевих подій – чим не варіант? 

Але кому з тих, хто засів по штабах, хочеться віддавати контроль?.. 

Кияни прагнуть трибунів. Сьогодні вони навіть у теорії позбавлені тих напівілюзорних можливостей, котрі обіцяє їм представницька демократія. Правлячому класу (зі значком "опозиціонер" чи без такого) ліньки навіть слухати їх.  

Особи, що вже займають представницькі посади або  претендують на такі, на 95% навіть не намагаються вдавати, що якось опікуються бідами територіальної громади столиці. Пальців однієї руки буде забагато, щоб перелічити політиків, котрі хоча б якісно та послідовно імітують політичну діяльність.  

Надто гордий, щоб  постійно стояти з киянами пліч-опліч  на захисті їх життєвого простору та гідності, правлячий клас деградує. Не займаючись київською реальністю, не вивчаючи навпомацки проблеми міста, потенційні володарі владних повноважень позбавлені компетентності. Саме так виглядає безнадія. За словами політичного експерта Костянтина Матвієнка, на мерських виборах мають шанси усі, крім киян.  

Ми, кияни, імовірно, програємо – чи прийде до влади  представник влади, чи опозиції –  все єдино. Переможець залишиться таким же прибульцем з інших світів, якими є з часів Леоніда Косаківського київські голови по відношенню до киян – різною мірою збоченими і нахабними, але однаково чужими, відсутніми і некомпетентними.  

Ніхто не конкурує за можливість взятися за можливість допомогти мешканцям столиці, демократія не працює, ідея змагання між політичними кандидати не виглядає життєздатною в променях київського сонця.  

Кажуть, що українські політики відірвані від народу –  так от, київська влада якраз може бути тією точкою, через яку опозиційним силам можна було б відновити втрачене з’єднання з виборцями.  

Непідробне і перманентне єднання з останніми у вирішенні їх щоденних турбот потребує спілкування з народом. Ось йому і можна було б навчитися нинішнім опозиціонерам, розхолодженим списочною системою виборів.  

Левову, слонячу частину турбот виборців генерує саме влада центральна. Отож, з жодного запанілого "опозиціонера" з голови корона не впаде бути представником київської територіальної громади, оскільки опонентом своїм він матиме головного узурпатора і, якщо захоче, будь-кого зі ставлеників Януковича у виконавчій владі. 

Тим не менш, цю можливість бездарно втрачають. 

Опозиція виявилась нездатною хоча б на рівні декларацій та політичних заяв сформулювати вимоги руху опору київських обивателів донецьким зайдам. Щоденне приниження киян президентськими кортежами та іншими панськими витребеньками, придушення податкових майданів і чорнобильських голодувань донецькими призначенцями у перших кріслах КМДА – це все для статусних опозиціонерів, схоже, дрібниці. 

Прокльони, котрі кидають водії вслід "членовозам", так і розсіюються у просторі, а не стають реальною політичною ініціативою знизу. Порушення конституційного права на мирні зібрання тихо осідають у звітах закордонних моніторингових місій. 

Тому що мало який політик старої школи здатен на те, щоб слухати низи і чинити відповідно до їх устремлінь. 

Ігор Луценко, журналіст, активіст громадянської ініціативи "Збережи Старий Київ"