Сказ як діагноз суспільству, або Чому в Києві винищують бездомних тварин

Версія для друку     Додати коментар

26.12.2011  09:37 __ Вадим Гордін

Таку картину можна спостерігати у кожному районі міста

"На Київ напав собачий сказ!"

Не встигли міжнародні організації із захисту тварин вказати владі України, що проблему безпритульних тварин слід вирішувати гуманним шляхом, як у столиці затрубили про "пошесть".

Повідомлення про сказ, про небезпеку тварин і необхідність їх термінової вакцинації звучать уже добрий тиждень. Хоча, насправді у місті зафіксовано лише три випадки укусу (в одному з них кусав домашній кіт) скаженою твариною.

У липні цього року Україна підписала Європейську конвенцію на захист тварин. Однак з наближенням Євро-2012 проблема безпритульних тварин постає особливо гостро. З тваринами треба щось робити, треба зменшити їх кількість і прибрати з вулиць. Проте, ні місць для їх утримання, ні можливостей для швидкої масової стерилізації у міста немає.

6 грудня 2011 року парламент Австрії прийняв резолюцію, якою висловив занепокоєння жорстоким ставленням до тварин в Україні. Зокрема, "зачисткою" бродячих собак, яких отруюють, відстрілюють, ріжуть або живцем спалюють у пересувних крематоріях, що є українським "ноу-хау". У резолюції підкреслюється: через Євро-2012 вбивство безпритульних тварин в Україні  поставлено на потік.

Тож депутати закликали уряди інших європейських держав розділити їхню тривогу, аби переконати українських урядовців вирішувати подібні питання виключно цивілізовано.

У програмах партій, представлених в австрійському парламенті, захист тварин – серед пріоритетів. У Європі розвинений рух за збереження природи й усього живого, діє розгалужена система захисту тварин. Цим займаються перші державні особи, і це є престижним! У країнах ЄС немає бродячих тварин, а всі домашні – щеплені. Існує й розгалужена система притулків. Тому й сказу серед котів і собак немає.

Але повернімося до собак наших. Через 10 днів після згаданої вище резолюції – про яку уряд України поінформували 16 грудня, в українському медіапросторі з’явилася перша "ластівка".

Прес-служба Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України заявила: "У Києві зареєстровано перший випадок сказу за останні 20 років". Наступна "новина" з’явилася вже за всіма правилами політтехнологій: "У Києві покусаним людям не вистачає вакцини від сказу".

На вакцинації хтось добряче "нагріє руки", і це дивно нагадує недавню "критичну" ситуацію із свинячим грипом.

Далі – більше. "Подолати інфекцію лише щепленнями домашніх тварин неможливо, – запевнили ветеринари. З вулиць необхідно прибрати зграї бродячих тварин, але поки що такої роботи у Києві не видно". Чому в інформаційному сюжеті не прозвучали інтерв’ю конкретних спеціалістів-ветеринарів? Очевидно тому, що інформація "шилася" нашвидкуруч. Так уже в радянські часи запускалися провокаційні кампанії. Вони розпочиналися з повідомлень "Есть мнение" без конкретизації, чиє воно. 

Отже, "є думка", що з вулиць потрібно прибрати бродячих тварин. Анонімні ветеринари не приховують: "Це – результат того, що влада кілька років просто затуляла очі на проблему безпритульних собак. Столиця перебуває в полоні диких зграй. За приблизними підрахунками, у Києві близько 100 тисяч бродячих тварин. Швидко позбавити Київ від зграй бродячих псів немає ні коштів, ані персоналу".  

Це все не зовсім відповідає дійсності. Так, за інформацією Київської міської державної адміністрації, у столиці нараховується 12 тисяч бродячих собак. Цю цифру підтвердили й експерти з Великобританії, які відвідують Київ часто, і проводили підрахунок в районах столиці за власною методологією.

Також, за словами першого заступника голови КМДА Олександра Мазурчака, на три комунальних підприємства – КП "Притулок для тварин" (Бородянка), КП "Центр ідентифікації тварин", КП "Міська ветлікарня" – цього року з бюджету столиці виділено понад 12 мільйонів гривень. У цих комунальних підприємствах трудяться понад 120 осіб. Їхнє завдання і полягає у вирішенні проблеми гуманним шляхом.

Тож, якщо результату не видно, це є банальним "проїданням" коштів. Така "система" працює роками. За виділені кошти, за оцінками експертів з організацій захисту тварин, можна побудувати в Києві 2 притулки і простерилізувати всіх безпритульних тварин. Всього за один рік! Але при умові, що не буде розкрадання цих коштів.

Однак страшна інформація про сказ таки досягла своєї мети. На Русанівці жителі, які до того підгодовували безпритульних собак і створювали їм умови для існування, після чуток про сказ самі ж уночі влаштували на них облаву.

Минулі вихідні стали справжньою Варфоломіївською ніччю для бездомних київських собак. Їхні трупи, покорчені від страшних мук внаслідок отруєння, були зафіксовані по всьому Києву.

Страшні історії про смертельний сказ швидко досягли своєї мети. У Києві – європейській столиці – знищення собак набуло масового характеру, і місцева влада тут ніби й ні при чому. Адже це буцімто самі люди борються зі сказом, а не міська влада. Саме так буде повідомлено і Європу.

За даними одного з телеканалів, нині в Києві лабораторно підтверджено сказ у двох собак і одного кота, від яких постраждали 4 людини. За даними КП "Центр ідентифікації тварин", у році що минув, серед киян, які постраждали від укусів собак, 35% постраждало від бездомних, а 65% - від укусів домашніх.

Між тим, начальник управління профілактики інфекційних захворювань МОЗ України Людмила Мухарська зазначила: "Захворюваність на сказ серед тварин в Україні розподіляється приблизно таким чином: сільськогосподарські тварини – 32%, дикі – 38,5%, собаки – 12,2%, кішки – 17,3%".

Отже, собаки якраз є найменшою групою ризику щодо розповсюдження сказу. Реальніше заразитися цією справді страшною хворобою від інших домашніх тварин.

Найбільшим рознощиком сказу є дикі лисиці. В європейських країнах зі сказом диких тварин борються, розкидаючи над лісами з літаків спеціальний препарат проти сказу. І тому в багатьох європейських країнах сказу немає взагалі.

Не так давно телебачення жахало поголовним туберкульозом. Тепер телевізор лякає "пошестю" собачого сказу.

Влада вправляється в тонкощах інформаційної паніки. Це, звичайно, простіше за дієві заходи і відпрацювання коштів за призначенням. А як же імідж України напередодні Євро-2012?

Самодостатній європейський турист не насмілиться приїхати в країну, де "лютують" туберкульоз і сказ. І з такими "профілактичними" методами, які нині застосовуються до бродячих собак, недалеко і до того, що з хворими на туберкульоз у нас закличуть боротися руками сусідів. Щоб не заразили.

Лев Толстой якось мудро зазначив: "От убийства животного до убийства человека – один шаг, так же от издевательства над животными до издевательств над человеком". Ця закономірність спостерігалася завжди, бо така людська сутність.

Чому правоохоронці не б’ють тривогу через те, що в Україні і, конкретно, в Києві набуває популярності рух так званих "догхантерів" (мисливці на собак)? Ці нелюди не просто знищують бездомних тварин, вони роблять це з особливим садизмом і фотографують та знімають на відео. Своїм "досвідом" догхантери діляться в інтернеті, викладаючи адреси місць, де бігають собаки, пропонують рецепти отрути та адреси аптек з інгредієнтами.

Відвідувачі того сайту вихваляються фотографіями знищених ними тварин. Найстрашніше, що в мережі з’являється і відео знущань над тваринами. А людям, які намагаються врятувати тварин, садисти ще й погрожують, повідомляючи іншим виродкам їхні номери телефонів та адреси. Але й захисники тварин знаходять адреси догхантерів, тож ця боротьба вже набуває загрозливого становища.

Догхантери, як правило, – молоді люди. Правда, називати їх людьми язик не повертається. Живуть тут, у Києві. Їх відслідковують захисники тварин, здають у міліцію, звідки їх… відпускають. Два роки тому група молодиків у Дніпропетровську "відпрацьовувала" свої садистські схильності на котах, а потім "удосконалювалися" вже на людях, вбивши 21 особу.

Постає питання – хто ж у нас скажений: собаки чи люди? Тож чи варто дивуватися, що  Європа нас засуджує за жорстоке поводження з тваринами і погрожує санкціями щодо проведення Євро-2012.

В Україні від лютого 2006 року існує Закон про захист тварин від жорстокого поводження. На практиці його норми не виконуються. Статтею 17 цього закону заборонено такі методи умертвіння, як отруєння, задушення, електричний струм. Тож отруєння мають каратися за законом. Фактично співробітники установ займаються контролем чисельності бездомних тварин. Отруюючи собак, вони порушують закон. А в нас це робиться повсюдно: і в дворах будинків, і на масивах, і в промзонах. І це ніяк не карається.

Тим часом Україні за жорстоке поводження і знущання над тваринами передбачено  покарання у вигляді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до 6 місяців. 

Якщо ж над твариною знущалися в присутності дитини – до 200 неоподатковуваних мінімумів. Ось вам відповідь, де брати гроші. Штрафів за такі правопорушення у нас може бути ціла купа. Аби лиш правоохоронці слідкували за дотриманням законодавства.

До речі, ми щомісяця платимо податки на собак і на котів, зареєстрованих у Центрі ідентифікації тварин. Цього немає в жодній країні Західної Європи. Там є щорічний разовий дуже символічний податок. Наприклад, в тій же Австрії раз на рік платять 72 євро при середній зарплаті понад 2000 тисячі євро. Це якби в нас раз на рік заплатити 7 гривень. В Україні  податки на собак та котів кияни сплачують із 1998 року. Їх включили до квартплати, якщо хтось не знає.

Таким чином у 2011 році казна отримала понад 1 мільйон гривень. Ми платимо від 8 гривень за маленького песика і від 22 гривень за велику собаку, а за вовкодава і до 100 гривень. Кому і на що йдуть ці кошти? ? Відповідь є: 1% отримує ваш ЖЕК, 99% надходять у міський Центр ідентифікації тварин, "Зеленбуд", управління ветеринарної медицини. Але левову частку отримує КП "Центр ідентифікації тварин".

До речі, таких закладів немає в жодній країні Європи. Там тварин реєструють у ветеринарних клініках, де отримують й ветеринарні паспорти. У нас же на всьому роблять бізнес. Навіть на ідентифікації тварин.

Отже, загалом кошти на вирішення проблеми безпритульних тварин в бюджеті Києва є, комусь лише треба припинити їх красти. Бракує відповідальності. Безкарність одних породжує злидні інших.

То що ж робити з бродячими собаками? Київські зоозахисники впевнені, що ситуацію слід вирішувати на всіх рівнях. Закон є. Він запозичений у поляків і отримав позитивний висновок Ради Європи у 2005 році. Але він саботується на всіх рівнях влади, бо українські чиновники ставляться до тварин як до живого сміття. 

Хоча насправді вирішити проблему з безпритульними тваринами не так вже й складно.

По-перше, необхідно негайно розпочати масову стерилізацію тварин і побудувати хоча б кілька притулків у промзонах. Паралельно з тим необхідні соціальна реклама, виховна робота з дітьми на конкретних гуманних прикладах. Здорових тварин – поки не побудовано достатньо притулків – відпускати в їхнє середовище. Особливу увагу приділяти собакам, які охороняють будівництва, сховища та інше.

При стерилізації можна ставити татуаж-номер усередині вуха,  як це робилося в країнах Західної Європи до розповсюдження мікрочіпів. Запровадження чіпів для безпритульних собак у нас нині не на часі - їх так багато, що це автоматично стане ще однією аферою з відмивання коштів бюджету міста. Це можна застосовувати лише для домашніх тварин, і код мікрочіпу має бути внесений у їхній паспорт.

Науковими дослідженнями однозначно доведено: вбивство собак не зменшує їхньої кількості. І воно не робить ситуацію стабільною. Завдяки ж поступовій стерилізації за кілька років можна у 8 разів скоротити кількість тварин і більшість із них розмістити у побудованих притулках. Три існуючі притулки, які належать громадським організаціям, уп’ятеро переповнені.

Вадим Гордін, перший заступник голови київської міської організації "Фронту Змін"