Камінь у город "КиївзеленЬбуду"

Нерідко стається так, що ті чи інші комунальні служби працюють недостатньо гарно, або просто їх робота викликає незадоволення пересічних жителів. Адже саме комунальники забезпечують наш добробут, і згадуємо ми про них найчастіше коли щось не так. Так їх і запам’ятовуємо.

Утім, ця розповідь про зовсім іншу ситуацію. Про те, як комунальна служба в принципі працює в прямо протилежному напрямку від того, який на неї покладено. Усе сказане в цій статті в різний час озвучувалось на різних нарадах, комісіях і в прямих ефірах. Проте змін не настало, а на всі звернення і запити природоохоронці отримали діловиті відписки.

Монополія на зелень

"Сам саджає, сам рубає, сам себе перевіряє!" - скандували на одному з пікетувань 2006 року незадоволені рубками в парках кияни. А ще сам вирощує те, що саджати, і утилізує (скоріше продає) те, що зрубано. Так працює "Київзеленбуд".

Повний цикл всього пов’язаного з озелененням у Києві здійснюється все тим же "зеленбудом" за все ті ж кошти міського бюджету. Таким чином, завдання керівництва підприємства давно переросло у вигадування максимальної кількості робіт, які можна виконувати силами його співробітників.

Оскільки монополія на утримання зелених насаджень у місті закріплена за підприємством давно, багато нераціональних і безглуздих робіт "зеленбудвців" з самого нашого дитинства сприймалися як належне. Однак тут варто дещо проаналізувати.

Спробуємо окреслити роботу озеленювачів від посадки дерева до утилізації його решток, з точки зору злих язиків.

1. Почнемо з посадки дерев навесні. Пригадуєте, ще з радянського минулого ультраважливі дати 1 і 9 травня. Обов’язковий атрибут урочистих подій – масово висаджені деревця на вулицях, які свіжо зеленіють вздовж тротуарів. І так щороку. Хто має дачу або, даруйте, "вдачу" жити у приватній оселі, знає, що дерева у саду саджати варто рано навесні, коли листя ще не розпустилось, або пізно восени, коли його вже нема.

"Зеленбудівці" ж споконвіку сповідують якесь власне бачення природних процесів, і тому щороку дерева саджають у травні або серпні наново. Не складно знайти в інтернеті оптимістичні щорічні звіти про результати місячників з благоустрою:

"Під час весняного місячника з благоустрою в Києві було висаджено 12,3 тисячі дерев у 2007 році, 10 тисяч дерев у 2008 році, 13 тисяч дерев у 2009 році, 24,1 тисяч дерев у 2010 році та 11тисяч 354 дерева у 2011".

А куди ж поділись дерева, висаджені торік? За останні 5 років в столиці мало додатись майже 73 тисячі (!) дерев. Хтось це відчув? Навряд. Кияни лише нарікають на зменшення кількості зелених зон, втрату придорожніх насаджень під асфальтом і кіосками та на перетворення газону на паркінги.

Дослідження, проведене Національним екологічним центром України кілька тижнів тому показало, що питання зелених зон є першим з усіх екологічних, що знаходять відгук серед киян.

Нерідко люди помічають вади і у самій посадці дерев. Так, не дивина побачити, як дерева саджають в мізерні лунки, не витрачаючи час на викопування їх до потрібної глибини. Простіше обрубати корені саджанцю або й просто згорнути їх, щоб влізло. Однаково до осені всохне.

До цього пункту також можна віднести традицію висаджування так званих "потьомкінських дерев". Приклад. До Дня незалежності 2011 року, під час робіт з благоустрою ділянки просп. Бажана, між станціями метро "Бориспільська" та "Харківська" було висаджено на узбіччях сотні саджанців західної туї, близько 2-х метрів заввишки кожен.

Утім, вже за 2 тижні усі дерева зникли. Звичайно, можна запідозрити у крадіжці дерев місцевих бомжів, що торгують краденими рослинами у переходах метро "Харківська" та "Позняки". Але викликає сумнів саме раптовість зникнення усієї партії. Згодом, під час відкриттів інших об`єктів у місті, довелось побачити таку ж картину: знову туї, але якісь затріпані і пожовклі.

І знову, минає якийсь час, і туї зникають без сліду. Через це виникає підозра, що зеленбуд краде дерева сам в себе, перевозячи їх з об`єкта на об`єкт, закриваючи, вочевидь, кожного разу накладні на "новий посадковий матеріал".

2. Іншою звичкою є прибирання листя у парках. Спершу це була звичка спалювати листя. Проте з появою відповідного закону цю звичку швидко відбили у горе-господарів і тепер палія чекає чималий штраф.

Але паркам загалом легше не стало, оскільки втративши можливість спалювати рослинні залишки, "зеленбудівці" почали їх вивозити, від чого ґрунт у парках однаково не поповнюється поживною органікою і ситуація прямує до колапсу, коли парки почнуть масово всихати, а зробити вже не можна буде нічого. 

Спалення листя. Фото зроблене 18 грудня

3. Наступною проблемою столичних насаджень є сіль, якою кожної зими засипають дороги і тротуари Києва, і яка потім потрапляє у ґрунт.

4. До давніх звичок, в останні роки додались нововведення, які не менш ефективно пожирають цільові статті міського бюджету. Наприклад, доріжки у парках. Їх вже майже 10 років викладають у Києві з фігурної цегли. Тієї самої, яку виготовляють на заводі сина екс-мера Омельченка, за якого, власне, цю традицію і ввели. Після цього деякі парки перетворились на суцільне мереживо доріжок як, наприклад, сталось з парком КПІ. Далеко не треба шукати: площа, вкрита доріжками з цегли, складає половину всієї поверхні парку Шевченка в центрі міста.

Завдяки кислотним дощам і тій таки солі, цегла дуже швидко руйнується і її треба заміняти кілька разів на рік. Наприклад взимку, коли це зробити найважче, але "зеленбудівцям" треба таки щось робити, бо зима – не їх сезон.

5. Пригадати можна і інші ідеї зайвої роботи, якою зеленбудівці намагались навантажити себе. Наприклад, огородження парків. Геніальна ідея огородити парки в Києві виникла у 2007 році. Як бачимо, нововведення не прижилось. Передусім причиною цьому стала невизначеність меж парків.

Проте і цього року про огородження парків згадували знову і досі цим намагаються "відмазати" паркан в Маріїнському парку навколо Верховної Ради. Зокрема, заступник глави КМДА з питань ЖКГ Олександр Мазурчак 18 листопада повідомив, що паркан біля Верховної Ради встановило Печерське управління зелених насаджень

Варто згадати і торішнє спотворення тополь на бульварі Шевченка, де їх навпроти "жовтого" корпусу Університету зеленбудівці перетворили ледь не на пальми, обрізавши нижні гілки. Щоб зупинити знищення бульвару, екологам довелось викликати телебачення і міліцію.

6. Для того, щоб дерева постійно саджати, потрібно, щоб вони в місті зникали. Для цього і для того, щоб просто щось робити, дерева рубають. Якщо згадати, то саме проти рубок в парках, а не проти забудов у них, що почались пізніше, у 2003 році Київ вступив в еру громадських протестів проти Київради, які не вщухли й досі. Першими були парк КПІ та Феофанія.

Рубки у Феофанії

Усе почалось у 2003 році. Цей рік був офіційно названий "Роком парків, скверів і екологічної культури киян". Тоді ж, світ побачило розпорядження Київської адміністрації про виконання робіт з благоустрою та реконструкції об’єктів зеленого господарства.

Згідно з цим документом, у Києві мали "реконструювати" 5 парків. Але реконструкція виявилась масовими рубками. З них, власне, і почались протести киян проти рубок. А далі пішли інші розпорядження і інші протести: парки надалі відчули суворість життя, а кияни згадали про екологічну культуру. Символічна назва року цілком себе виправдала.

Для того щоб знищити дерево, існує багато понять, вигаданих для того, щоб виправдати рубку. Дерева для цих потреб називають сухостійними, аварійними, дуплистими, фаутними. Згідно з міфологією "зеленбудівця", поява на дереві дупла або сухої гілки є передвісником неминучої смерті молодої матері з коляскою, оскільки це дерево точно впаде у визначений лихою годиною час на першу-ліпшу дівчину з немовлям. Тож варто в дереві з’явитись дуплу, як його відразу зносять.

Утім, кожен, хто має принаймні шкільну освіту, знає, що утворення дупел є нормальним природним процесом. Після певного віку в деревах певних порід відмирає серцевина і утворюється дупло. Це є нормальним явищем.

Саме тому більшість видів лісових птахів в Україні живуть у дуплах. Те саме стосується і кажанів, всі види яких нині занесені до Червоної книги Україні і охороняються спеціальною конвенцією, яку ратифікувала Україна. "Зеленбудівця" це хвилює мало. Тому зустріти в Києві птаха, крім горобців, голубів і ворон в останні роки – велика рідкість.  Для більшості диких птахів і кажанів Київ, зелена столиця Європи – мертва зона. Кому варто бути вдячним за це – зрозуміло.

Щоб не допустити знищення старих дерев, природоохоронці домагаються їх заповідання. Майже сотню старих дерев у Києві вдалось вберегти, захистивши їх заповідним статусом. Зеленбудівцю їх торкатись заборонено. А якщо це станеться, в дію вступить стаття 252 Кримінального кодексу. І жодне заповідне дерево досі так і не вбило жодною матері з коляскою і навіть не налякало. Разом з тим, для всіх інших дерев міфи "Київзеленбуду" є законом і, на превеликий жаль, далеко не всі вони побачать старість.

У 2009 році Верховна Рада ухвалила закон про мораторій на видалення зелених насаджень у Києві, але жодного дерева мораторій не врятував. Усі їх спиляли під гаслом санітарних рубок, назвавши їх аварійними, знесення яких закон не забороняє.

7. Ще одним приреченням для дерев у парках є відсутність звітності про те, хто і коли їх саджав. Тоді вони числяться самосівом і їх можна рубати, немов це якісь бур’яни. Дозволів та належних актів обстеження для ліквідації самосіву не потрібно. Такі роботи вважаються благоустроєм. Під виглядом "самосіву" у 2003 році в парку КПІ стало на третину дерев менше.

А що робити наприклад із Голосіївським лісом, до посадки якого, звісно, "Київзеленбуд" не має жодного стосунку. Рубати? Так і відбувається.

На території Національного природного парку "Голосіївський" лісники Голосіївського лісництва, що підпорядковане тому ж "Київзеленбудові", попри телесюжети, конфлікти з адміністрацію нацпарку і скарги екологів, масово вирубають старі дуби і… продають їх на дрова!

Вантажівку з заповідними дубовими дровами можна знайти на проспекті Науки.

Утім, ситуація з Голосіївським лісом – дрібниці у порівнянні з тим, що відбувається в інших лісопаркових господарствах міста. Тут вже практикуються так звані суцільні санітарні рубки, об`єми яких складають сотні гектарів на рік.

Ліс рубається швидко, та відновлюється сяк-так. Порубані ділянки іноді роками не заліснюються, а якщо і заліснюються, то лише дешевою сосною. Ніяких дубів, кленів, ясенів, грабів.

Годі й згадувати далекі часи, коли за Петра І за рубку дерев у 4 верстах від річки відрізали носи.

8. Якщо в зеленій зоні таки надумали побудувати будинок, і дерева доводиться рубати, передбачена процедура сплати відновної вартості зелених насаджень. За знесені дерева слід заплатити відповідну вартість, щоб створити аналогічну зелену зону в іншому місці.

Проте в Києві немає місця для створення парків. Не на місці ж будинків? Колись довелось зустріти "зеленбудівців" посеред лісу в Конча-Заспівському лісництві. Прямо серед височенних сосен вони саджали молоді саджанці.

На запитання "Що ви робите?", відповіли: "Саджаємо компенсаційні насадження: десь в центрі парк забудували, треба посадити аналогічну кількість дерев".

На одному з засідань тимчасової слідчої комісії Верховної Ради під керівництвом народного депутата Кирила Куликова щодо незаконних дій Київради з’ясувалось, що гроші з відновної вартості насаджень перераховуються самим комунальним підприємствам і до бюджету міста не потрапляють.

Отож "зеленбудівцям" добре навіть коли в їхніх парках будують будинки.

9. Подарунком "зеленбудівцям" стала поява в Києві каштанової мінуючої молі. В природі існують тисячі видів мінуючої молі, кожен з яких живе на стадії гусені всередині листя його рідної рослини. "Міною" називають комірочку, яку вигризає собі гусінь в листі.

Більшість рослин мають свою мінуючу міль і, як правило, це не становить значних проблем для господарства. Інша річ – каштан. У природі він не утворює лісів і тому каштанової молі ніколи не буває багато. Проте каштан є парковою культурою і в деяких містах він є основною культурою. Наприклад, в Києві, де каштанове суцвіття  є  символом міста.

"Комірки" молі на каштановому листі

Очевидно, що Київ є найбільшим розплідником для молі у Європі.  І коли міль за кілька десятиліть дісталась через половину Європи до Києва, вона, м’яко кажучи, потрапила до такого собі молячого раю: каштани всюди і температура значно вища, ніж в лісі.

Уже пропонувалась маса різних, втім однаково малоефективних, методів боротьби з каштановою міллю: ін’єкції для дерев тощо. Але головне, що придумали "зеленбудівці", щоб не розкидатись дріб’язком – замінити каштани на інші каштани… які не їстиме міль.

Руки озеленювачів вже сверблять в очікуванні нової роботи. Прекрасний шанс випиляти всі каштани в місті (наприклад, весь Пушкінський парк і деякі інші)! І апофеоз: найбільш ходовою версією, на що саме каштани замінити, обрали… гінкго дволопатевий, мабуть найбільш дороге дерево з усього, що знайшли.

Один з ключових аргументів, чому вибір впав саме на це екзотичне дерево – воно пережило бомбардування у Хіросімі. Мабуть, переконливо. Гідна заміна геральдичному каштанові. Чи може міські чиновники вирішили, що після їхньої каденції Київ можна буде порівняти з Хіросімою після бомбардування? Утім, в руках талановитого дизайнера логотип Києва не складно підрихтувати, переправивши його на листочок гінкго.

10. Ну і власне, фінал. Дерева пообрізувані, спиляні, завантажені на кузов службового ЗИЛу… що далі?

У 2004 році, коли був потужний скандал із вирубкою сотень 300-річних дубів у "Феофанії", робітники прямо казали, що деревина піде на продаж. З цього зрозуміло, що рубати дерева в Києві можуть і на продаж.

Втім, доля деревини, яка на продаж не йде, більш складна. Її треба утилізувати. А платити за вивіз її на офіційні звалища ніхто, звісно, не хоче. Тому подекуди зеленбудівці знаходять у зелених зонах віддалені куточки і спалюють там рослинні залишки.

Багато років палаюче звалище з гілля і пнів розміщувалось на заповідній Лисій горі. До залишків дерев додавали автопокришки, щоб краще горіло. Інше місце спалювання гілля і сміття розмістили по центру острова Долобецький, де робили це в траншеях, які по мірі згоряння деревини, засипали піском. Туди ж підмішували побутові відходи колеги "зеленбудівців", що мали вивозили сміття з численних генделиків Гідропарку.

Так палять рештки дерев на Долобецькому

Найбільш курйозний випадок стався на початку 2007 року, коли активісти Національного екологічного центру і Дружини охорони природи Києва привели екологічного інспектора до Бабиного яру і показати несанкціоноване сміттєзвалище. А поки проводили заміри об’єму сміття, під’їхав "зеленбудівський" трактор із причепом і висипав до яру повний кузов новорічних ялинок. Екоінспектор тільки й встигла відскочити.

У вигляді епілогу хочеться згадати, як подекуди на шпальтах лунають новини, мовляв, цього року в Києві благоустроїли стільки-то парків! Власне, чому не всі? Хіба не для того в місті є "зеленбудівці", щоб піклуватись про всі парки?

Це нагадує кота з казки, якого колись завели, щоб він ловив мишей, та про це всі забули. Тепер він спить на лавці і чекає молока у мисці.

Хто ж піклуватиметься про парки? Привиди? Символічне підтвердження цього варіанту відповіді на моє питання ховається у цілком офіційному тексті Програми комплексного розвитку зеленої зони Києва до 2015 року, "На кладовищах відсоток озеленення надзвичайно високий, біля 80-85 %.  Роботи з озеленення проводяться,  як правило, мешканцями самотужки".

За допомогу у підготовці матеріалу дякую Олександру Соколенку, Вікторії Іванець та активістам Дружини охорони природи Києва.

Олексій Василюк, Національний екологічний центр України