Книгарня "Сяйво": тривога не минає

Як повідомила КМДА, у  неділю відбулося перше засідання Опікунської ради книгарні "Сяйво книги". Я сподіваюсь, що усі знають, що оце "Сяйво книги" – інкарнація магазину "Сяйво", захопленого хлопцями Черновецького минулого року.

Не можна не похвалити президентського ставленика Попова за те, що приміщення відібрали із загребущих молодих рук. Але тривога не щось не проходить. Ну ніяк!

Опікуни

По-перше, оця дивна опікунська рада. Логічно було б туди запросити або українських письменників, котрі дійсно є лідерами за продажами своїх книжок, або той літературний актив, котрий активно добивався повернення книгарні у муніципальну власність.

Фото газети День

Або і тих, і інших, а вже в наступну чергу, якщо вже так хочеться – когось менш відомого.

Принаймні, у підборі опікунської ради має бути якась логіка.

Натомість, ми маємо голову опікунської ради – Юрія Щербака.

Як і де радник Кучми та міністр охорони природного середовища при Кравчуку, обороняв магазин – автору невідомо (автор бере участь у захисті "Сяйва" з 2010 року, з самого початку активних бойових дій, при цьому на місце у опікунській раді не претендує).

Щербака у своєму прес-релізі КМДА іменує лауреатом літературних премій, дипломатом, письменником, публіцистом, сором’язливо чомусь забуваючи його найбільші кар’єрні досягнення як чиновника.

Можна підозрювати, що небезпеки для київської влади ця людина не становить. Навіть не через своє бурхливе бюрократичне минуле, а, скоріше, в силу свого віку Юрій Щербак навряд чи буде влазити в сумні справи книгарні, а тим більше гостро критикувати керівництво Києва за безголову політику в галузі книгорозповсюдження.

А все йде до того, що за безголовість треба буде критикувати.

Музей ненародженої книги

По-друге і головне, що викликає тривогу – це фактична відсутність книжкового магазину на місці старого "Сяйва".

Візуально зараз книгарня є рекламною інсталяцією фірми "Ксерокс" – посередині пустого залу стоїть криштальне чудо за кілька мільйонів гривень.

Чудо здатне друкувати книгу на замовлення – скажімо, вам потрібен "Кобзар" Шевченка, ви приходите, і кажете "Мені Кобзар". Добре, каже оператор, натискає кнопку і вже скоро у вас в руках ще теплий примірник.

Чудо не працює.

За чутками, "Ксерокс" не просто його сюди дав з доброї волі, а з мрією про те, що на відкриття відбитого регіоналами (у самих себе, але про це пізніше) "Сяйва" приїде Сам, і натисне кнопку диво-апарату, чим забезпечить торговій марці цієї компанії товстий іміджевий плюс.

Сам не приїхав, плюса "Ксерокс" не отримав.

Але головне – чудо-ксероксу нема що ксерити. Цьому заважає авторське право. Зараз можна виготовляти лише книги вільного доступу – тобто, приміром, авторів, які давно померли. Якщо ж автор живий – ксерокс не може його друкувати без договору, інакше це буде піратство.

Отож, чудо не працює, не народжує книги. Бо українська та світова класика широко доступна в більш дешевому і набагато більш якісному виготовленні. А українських малотиражних авторів, які бажають укласти договір, щоб їх твори могли виходити в друк прямо на Червоноармійській, поки що годують "завтраками" – пропонують звертатися після нового року.

Ну годі про ксерокс – тепер власне про книги. Якщо коротко – їх там нема. Ті дві сотні найменувань, які представлено у магазині, з успіхом можна було б продавати на одній розкладці у переході метро.

Полиць багато – книг мало. Тому книги обличчям до покупців, а не в стос рядом, як в усіх книжних крамницях, одна від одної сантиметрів на 10 – щоб візуально закрити порожнечу. Книги повторюються – бо найменувань не вистачає.

Не можна зрозуміти, чому. Українські видавництва навряд чи настільки забагатілі, щоб "перебирати харчами" і відмовлятися від ще однієї, досить розкрученої точки продажу. Мабуть, книжковому вакууму існує інше пояснення – щось пов’язане з тим фактом, що раніше юридична особа, яка зараз хазяйнує у приміщенні"Сяйва", займалась рибою.

Можливо, книгами книгарню не поспішають заповнити для того, щоб усі бачили коштовний ремонт, зроблений у приміщенні (хто сказав "відкат"?!). Красиві дерев’яні полиці, кондиціонери, диванчики, охоронець з кийком – все є. Немає лише вибору книг.

Кривава дата

Книгарню в найгірших совкових традиціях відкривали до знаменної дати. У цей раз вибрали день визволення Києва від німецьких загарбників. Операція з визволення Києва є класичним військовим злочином СССР. Радянське командування свідомо нищило свої війська на переправі через Дніпро.

Київ хотіли взяти до іншої кривавої дати – жовтневого перевороту у Петрограді. Ради такого поспіху було знищено сотні тисяч радянських солдат, з яких дуже велику частину складали українці.

Проблема лиш у тому, що термін "військовий злочин" прийнято застосовувати до дій армії по відношенню до третіх осіб, а ось злочинні дії командування (влади) відносно рядового складу своєї армії – для цього, на жаль, не існує чіткого визначення.

Отож, нема що святкувати. Але Попов вирішив поспішити і таки насмішив людей пустопорожнім магазином.

Регіонали

Ну і останнє, але дуже важливе. У кого забрали "Сяйво", від кого так героїчно врятували?

Від Партії Регіонів. Це документальний факт – захоплення книгарні забезпечував Олександр Супруненко, народний депутат, член відповідної фракції в парламенті.

Він, зокрема, організував захист захопленої книгарні з допомогою "Кразів", заблокувавши цими вантажівками доступ розгніваних киян у приміщення.

Саме регіонали спаскудили своїм захопленням книгарню, а потім відремонтували її за рахунок киян – платників податків, і зараз намагаються виставити це як свій подвиг. При цьому книгарня не працює, а лише імітує діяльність.

Що буде далі

Тут вимальовуються два шляхи. Якщо Попова виберуть мером, книгарню абсолютно справедливо визнають збитковим проектом і почнуть – потихеньку або знову з маски-шоу – переставляти на комерційні рейки.

Чого б там не влаштувати ресторан чи магазин модних аксесуарів? Місця зараз і у напівпорожньому залі для столиків достатньо. На полицях, якщо трохи посунути книги, вистачить простору для бутікового непотребу.

Другий шлях – це безперспективне і неефективне "потьомкінське село", симулякр книжного магазину. Влада вдавиться, але не віддасть магазин в управління громаді.

Бо книгарні зараз – це інфраструктура опору режиму, це місця, де опозиційна зараза найвищої проби розповсюджує себе через отруєні сторінки, через зібрання, зустрічі з авторами.

Тому вихолостити дух вільності, котрий присутній у незалежних книгарнях, замінити його на чисті поліровані полиці та інший збитковий псевдогламур – такий варіант теж буде цілком прийнятний нинішнім керівникам Києва.

(Дісклеймер для інтернет-тролів – автор не вважає попереднього хазяїна приміщення ефективним власником, і не в захваті від ідеї відновити до-Супруненківський статус-кво. Нинішнє повернення "Сяйва" в комунальну власність могло б створити шанс для запровадження ефективної моделі громадського управління книгарнею, але – не судилося).

Ігор Луценко, журналіст, активіст громадянської ініціативи "Збережи Старий Київ"