Гроші на вітер, або Скільки коштують киянам медичні "реформи" столичної влади

Призначаючи Олександра Попова головою Київської адміністрації, влада позиціонувала його як спеціаліста в галузі житлово-комунального господарства, адже він обіймав посаду міністра з питань житлово-комунального господарства та мера невеликого містечка, чисельність населення і площа якого дорівнює двом-трьом столичним ЖЕКам.

Тому логічно було б очікувати, що реформи він розпочне саме в сфері житлово-комунального господарства, яке останнім часом і так на межі колапсу. Та, як не дивно, реформи у місті він вирішив розпочати  з медицини.

Першою ластівкою стало запровадження лікарняних кас. Звичайно, ця ідея, як і будь-яка інша, має право на життя. Проте, втілювати її взялися суто "совковими" методами: за принципом "партия сказала нужно - комсомол ответил "есть".  

І почалося - без обговорення, без визначення всіх "за" і "проти", роз'яснення переваг, які матимуть члени лікарняних кас, почали заганяти до них медичних працівників.

По-перше, щоб медики власним прикладом показали, що процес пішов. По-друге, вони ж люди підневільні - дали команду головним лікарям, ті дали команду медичному персоналу, підписали колективну угоду з лікарняною касою, і з мізерних зарплат лікарів та медичних сестер почали вираховувати по тридцять гривень.

Далі більше: почали підтягувати й інших "залежних" -  працівників районних держадміністрацій (адже на той час йшла реорганізація і люди боялися втратити роботу), працівників деяких комунальних підприємств, також в черзі до лікарняних кас опинилися вчителі.

Але ж часи вже інші -  кияни не звикли до подібних методів "добровільної участі", народ почав обурюватись. Адже зрозуміло, що при вартості ліків і розумінні того, що медицина в нас безкоштовна тільки по Конституції, лікарняні каси не змогли б забезпечити адекватного фінансування лікувального процесу для своїх членів, а тридцять-шістдесят гривень люди не готові були викидати "за хорошу ідею".

Тому плани запровадити лікарняні каси "наскоком" провалилися, хоча й не вмерли, і вичікують, коли керівництво спробує їх реанімувати.

Наступна і більш "вагома" ідея - це створення амбулаторій сімейної медицини (центрів первинної медико-санітарної допомоги), на які передбачено в бюджеті 100 мільйонів гривень. Звучить красиво й сучасно.

На перший погляд здається, що той, хто переймається сімейною медициною - майже реформатор, і нарешті всі проблеми медичної галузі будуть вирішені. Адже є чому "повчитися" Києву у Комсомольська. Та й у інших країнах є амбулаторії сімейного лікаря.

Однак ті, хто вважають, що  впроваджують саме сімейну медицину, забувають про один нюанс -  за такої системи на Заході пацієнти самі обирають сімейного лікаря, готові їхати до нього в інший кінець міста, а за виклик - платити, бо послуги сімейного лікаря не дешеві.

А в нашому випадку -  це той же самий терапевт (який згодом повинен стати ще й педіатром та гінекологом), але прийматиме він у новоствореній амбулаторії. Амбулаторія ж буде розташована або в тій самій поліклініці, або в окремому приміщенні.

От саме на облаштування 100 таких закладів в жебрацькому бюджеті Києва і передбачено 100 мільйонів гривень: на ремонт існуючих приміщень, будівництво або купівлю нових приміщень та придбання обладнання.

Мета? За словами керівників міста -  наближення послуг до населення, нові підходи в галузі медицини. Але найцікавіше те, що згідно з розробленою Стратегією розвитку міста, запровадження медичної практики сімейного типу є одним з напрямків, який повинен забезпечити "збільшення терміну тривалості життя киян на 7 років протягом 15 років з 71-72 до 78-79 років".

Прослідкувати логічний зв'язок між першим і другим досить складно. Незрозуміло, яким чином покращиться здоров'я людини, якщо амбулаторія стане на 1 км. ближчою, ніж поліклініка. І як це пов'язано з якістю надання медичної допомоги? Адже наближення послуг не є самоціллю.

Тим більше, що основним обладнанням амбулаторії буде стіл, стільці, апарати для вимірювання тиску, термометри, ваги, можливо, ще щось не дуже дороге й не надто ефективне. Тож і діагноз вам встановлюватимуть "на око". По суті, ми повертаємось до стандартів, за якими працювали земські лікарі Російської імперії у 19 столітті!

До нормальної ідеї розвитку первинної медико-санітарної допомоги знову застосовують старі підходи, як колись у галузі ЖКГ -  в кожному будинку повинен жити двірник, то ж і в кожному мікрорайончику повинна бути своя маленька "амбулаторія". Кожному двору -  "придворного" лікаря!

Але хто прорахував скільки коштуватимуть бюджету всі ці новостворені амбулаторії? Тільки в цьому році місто виділяє на них 100 мільйонів гривень, хоча вони ще навіть не запрацювали! Далі кожного року треба буде закладати кошти на їх утримання -  оплата електроенергії, тепла, гарячої та холодної води, плата за прибудинкову територію, прибирання приміщення, його охорона, телефонний зв'язок, ремонт обладнання, витратні матеріали тощо.

Замість того, аби вкладати кошти в пацієнта, в сучасну діагностичну та лікувальну апаратуру, в ефективні медикаменти, ми знову витрачаємо їх на стіни та повітря.

Та хіба нині діючі лікарні та поліклініки знаходяться в зразковому стані? Їхні приміщення десятки років не знали не те, що капітального, але й поточного ремонту! Застаріле, неякісне обладнання, нестача медикаментів та перев'язувальних  матеріалів...

Додайте до цього зарплату медичних працівників, яка сьогодні є значно нижчою від середньої по столиці. Здавалося б, є куди спрямувати 100 мільйонів гривень! Однак влада не допомагає, а чинить зовсім навпаки -  всі пам'ятають, як з початку року зникла 20% надбавка для медиків. Ось реалії сучасної медицини.

У той же час ліжкомісця у багатьох закладах використовуються не в повному обсязі. А вони, між іншим, утримуються за кошти міського бюджету. І хоча в лікарнях обслуговуються не лише кияни, а й мешканці інших міст, держава не відшкодовує столиці їх лікування.

Якщо ж відвідати більшість поліклінічних та діагностичних закладів у другій половині дня, то виявиться, що вони напівпорожні. Тобто мову слід вести не про нестачу приміщень (за виключенням нових мікрорайонів), а тільки про їх неефективне використання.

Скорочення таких ліжкомісць призведе до вивільнення приміщень, у яких можна розмістити амбулаторії -  це ефективно, економічно, розумно. Але ж навіщо владі економити кошти киян? Краще створити 100 нових амбулаторій - сенсу ніякого, але ж для піару звучить гарно - "наближення послуг до населення"!

Важливо, що більшість свідомих лікарів розуміють цю хибну та затратну практику. Але їх не хочуть чути. Особливо, якщо врахувати, що працюють вони в комунальних медзакладах, де особиста думка не вітається. До того ж, головні лікарі та інші керівні кадри бояться втратити свої робочі місця.

Тож маємо "загальний одобрямс" і звичайну практику святкового перерізання стрічок в присутності вищого керівництва держави. Робиться це для "показухи" -  з прицілом на зростання власних рейтингів. І так 100 разів - згідно з кількістю відкритих закладів!

Однак після цього виявиться, що стрічки перерізані, а амбулаторії не працюють, бо в них іще багато чого потрібно доробляти. Та й ніякої необхідності в них немає, оскільки люди розраховували на якісне комплексне обслуговування, а не на можливість поміряти тиск чи температуру біля під'їзду.

А мешканці сіл узагалі б ридали, якби дізнались, що в Києві, з його розгалуженою мережею громадського транспорту, гроші витрачаються на відкриття амбулаторій, котрі знаходяться на відстані 300 метрів - 5 кілометрів від існуючих поліклінік! Адже вони звикли діставатись до лікарів, долаючи шлях у 10, а то й більше, кілометрів. Ось де дійсно слід запроваджувати амбулаторії! А в великих містах повинен діяти кардинально інший підхід.

Не можна до різних населених пунктів підходити з однаковими мірками - все повинно залежати від кількості пацієнтів, від рівня медичної допомоги, можливостей територіальної громади.

І якщо ми вже говоримо про економію, давайте запитаємо - що робити з існуючими поліклініками та лікарнями після того, як місто збудує сотні амбулаторій? Вони будуть або простоювати, або будуть віддані на приватизацію. Та й далеко не факт, що приватизація омине ті ж новостворені амбулаторії, бо, хоча вони й відкриваються за кошти громади, сама їх поява є ще одним кроком до  приватної медицини.

Влада повинна думати не про наближення неякісних та непотрібних медичних послуг до населення через відкриття нових амбулаторій, а про створення на базі існуючих поліклінік та лікарень сучасних медичних комплексів на кшталт тих, які діють в Ізраїлі, Японії, інших розвинутих країнах.

Там діагноз встановлюється не "на око" лікарем сімейної медицини, у якого відсутнє необхідне обладнання, а лише після професійної діагностики хворого - за допомогою сучасної медичної апаратури. І це практично виключає можливість помилки.

На Заході людина не проходить "десять пекельних кіл" до професійної діагностики, а виходить із поліклініки, маючи на руках правильно встановлений діагноз. Адже всі ми знаємо, що головне - не втратити час: саме помилковий діагноз, невірно та несвоєчасно призначене лікування є основними вадами системи охорони здоров'я, від яких потерпає пацієнт.

І сьогодні, коли йде мова про створення нових центрів первинної медико-санітарної допомоги, якими повинні опікуватись органи місцевого самоврядування, варто згадати про аналіз, зроблений представництвом Світового банку.

Він наголошує на тому, що однією з причин недостатнього фінансування галузі охорони здоров'я є занадто роздута мережа медичних закладів, неефективне використання наявних приміщень та невірне розставлення акцентів: "Система охорони здоров'я повинна перейти від підходу, що базується на наявних матеріально-технічних ресурсах, до підходу, орієнтованого на результати".

Сьогодні ж зі 100% коштів, які виділяються на охорону здоров'я, лише близько 8% йде безпосередньо на лікування пацієнтів, а всі інші спрямовуються на утримання медичних закладів.

Левова частка коштів витрачається на величезну кількість зайвих квадратних метрів, які київська влада продовжує збільшувати.

Але замість того, аби дослухатись до рекомендацій Світового банку, який радить "надати місцевому самоврядуванню право розпочати процес раціоналізації мережі закладів охорони здоров'я", ми рухаємось в абсолютно протилежному напрямку. Тож маємо статистику, яка свідчить про безглузду тенденцію - зі зростанням витрат на медицину в країні, в тому числі й в столиці, швидкими темпами зростає захворюваність населення. 

І нарешті хотілося б, аби медициною не лише в Києві, але й по всій країні, опікувались професіонали, які, починаючи реформи в цій галузі, не забували про основну мету - профілактика та лікування хворих. І не вигадували, як витратити побільше коштів міської громади на безглузді ідеї, котрі не відповідають її інтересам.

Наталія Новак, заступник голови фракції "УДАР Віталія Кличка" у Київраді