Luxury для варварів

...Навіть якщо земля під ногами пливе, нам треба залишатися стійкими...

Наше місто подекуди досі дихає розкошами древності. Наше місто ще полискує налітом суто європейської буржуазності. Але наше місто поступово задихається.

Андріївський узвіз завжди був своєрідним прихистком для творчих душ. І водночас, як і кожне насичене творчими енергіями місце, вирізнявся беззахисністю та уразливістю. Черговий наступ на його артистичну атмосферу триває уже не перший рік поспіль.

Сьогодні Андріївському загрожує тотальне знищення.

На рівні київського культурного простору воно означатиме фатальна підміну понять: коли імітацію назвуть Справжнім, замість художніх майстерень з'являться офіси, а замість галерей - дорогі магазини.

Які перспективи має суспільство, яке вже не здатне відрізнити комерцію від культури? І чи є вони взагалі, оті перспективи?

Кому потрібен буде весь цей luxury?

Безумовно, і бутіки, і торговельні та офісні центри повинні мати своє місце в європейській столиці - але не коштом викинутих надвір художників та галерей!

Саме такі місця, як Андріївський, де концентрація митців є максимальною, кожне європейське місто береже мов зіницю ока. Бо є розуміння: подібні вулиці-провулки-закутки є життєво необхідними для міста, яке у випадку їх знищення перетворюється із цивілізованого - на простір варварства.

Чи можна собі уявити в цьому контексті Париж, Барселону, Берлін?..

Я свідома того, що моя заява може бути сприйнята неоднозначно. На жаль, я не маю змоги фізично приєднатися до протесту моїх колег. Але хочу наголосити: викладене вище є моєю особистою позицією - як художника та громадянина.

І насамкінець. Окрім суто естетичних міркувань, пов'язаних зі спотворенням того архітектурного, мистецького та духовного ансамблю, який сьогодні ми називаємо Андріївським узвозом, ідеться про речі значно глибші.

Ідеться про руйнування київського культурного простору на генетичному рівні.

Наша унікальна "гуманітарна ДНК" заміщається на фейк, на пустушку.

На порожнечу, яка може перетворитися на Чорну діру.

Дехто намагається вибити землю з-під наших ніг. Але цей дехто - вже не перший. І, на жаль, не останній.

Тому, навіть якщо земля під ногами пливе, нам треба залишатися стійкими.