Як "невстановлені особи" розкрадали культурну спадщину Києва

Версія для друку     Додати коментар

07.07.2011  14:30 __ Олександр Дядюк

На прикладі садиби художника Мурашка по вул. Малій Житомирській

За останні роки місто не раз сколихували скандали з приводу знищення будинків - об'єктів культурної спадщини Києва, які, всупереч існуючому законодавству, Київрада передавала у приватні руки, так званим інвесторам, начебто для реконструкції та реставрації.

Але чомусь, потім, "реставрація" виливалася у знищення будинку - та будівництві на його місці чергової висотки.

Проте, деякі чиновники "космічної команди" так знахабніли, що передавали комунальне майно у приватні руки цілими будинки, а то й по кілька одразу (іноді з мешканцями), навіть без рішення Київради, а на свій розсуд і бажання. Там укладалися вельми цікаві інвестиційні договори, які, насправді, були не чим іншим як прихованими угодами про відчуження комунальної власності, а інвестиційними їх називали лише тому, що відчужувати комунальну власність у приватні руки (до того ж безплатно), вказані чиновники не мали жодного права.

Але ейфорія від безкарності 2007-2008 років була така п'янка, що "пацани" не чули землі під ногами і перейшли вже будь які межі і рамки.

Так, 1 червня 2007 року "невстановлена особа", яка на той час була заступником Леоніда Черновецького та начальником Головного управління житлового забезпечення КМДА уклала з таким собі ТОВ "Пантеон-інвест", так званий інвестиційний договір.

А 4 липня 2007 року, разом з іншою "невстановленою особою", яка очолювала КП "Житлоінвестбуд-УКБ" і додаткову угоду до нього, пунктами 4.2., і 1.3 яких, дарували, з барського плеча, вказаному ТОВ "Пантеон-інвест" право оформити у власність будинки №№ 12-А, 12-Б, 14-А, 14-Б, 14-В по вулиці Малій Житомирській у Києві, які були комунальною власністю та об'єктами культурної спадщини міста.

Потім, ця ж невстановлена особа, видала наказ, згідно з яким "Пантеон-інвест" отримав свідоцтво "Про право власності" на отриману, згідно договору, халяву.

Якщо привести аналогію, то це те саме, що два куми уклали між собою інвестиційний договір, згідно з яким кум Петро передав у власність куму Івану квартиру сусіда Степана, при цьому, Степан, - ні сном ні духом, про те, що його квартира тю-тю і ніяких повноважень на відчуження його квартири, взагалі то нікому не давав.

Звичайно, якби такий жарт з квартирою Степана провернули звичайні Петро і Іван і про це стало б відомо, то Петро і Іван уже б давно харчувались казенними харчами у "діда Лук'яна".

Проте, наші "куми" виявилися не з простих, а тому громадському інспектору з охорони об'єктів культурної спадщини (і мешканцю одного з будинків) Олександру Глухову та автору статті, який надавав Глухову громадську юридичну підтримку, довелось довго, дуже довго стукати у владні та правоохоронні кабінети, щоб їх зацікавила діяльність "космічних кумів".

Але, врешті решт, дякуючи засобам масової інформації, афера стала настільки відомою, що далі її замовчувати стало неможливо і прокуратурі довелось ворушитись. Було подано позов про визнання недійсним "цікавого договору" та порушено кримінальну справу.

Проте, боротьба прокуратури за повернення місту "чесно вкраденої" комунальної власності, стала ще більш цікавою навіть ніж саме вилучення цієї власності у міста.

Є у нашої української комерційної прокуратури такий бізнес, називається - "подамо на вас позов і програємо - ціна за домовленістю". Суть цього бізнесу полягає в наступному: "якщо хтось щось украв у держави чи у громади, але не хоче в тюрму і не хоче повертати вкрадене", то він знаходить "правильних прокурорів", з якими домовляється, що вони подають позов про скасування цього незаконного правочину, але готується настільки безграмотний позов, що суд відхиляє його (і цілком обґрунтовано).

У результаті - "всі сміються, всі задоволені" - і жулік, який тепер всюди розмахує рішенням суду на доказ того, що все було законно і "прокурорські" (які знають чого посміхаються, але вам не скажуть). Звичайно, окрім пограбованої держави чи територіально громади.

Схожий позов подала прокуратура і в нашому випадку. У даному позові  прокуратура не послалась на ст. 327 Цивільного кодексу, якою встановлено хто є розпорядником комунальної власності, але головне, не послалась на п. 30, ч.1, ст. 26 закону про місцеве самоврядування, якою встановлено, що прийняття рішень щодо відчуження комунального майна - вирішується ВИКЛЮЧНО на пленарних засіданнях сільської,  селищної, міської ради.

Зате послалася на порушення "Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів", яке було затверджене рішенням Київради 24 травня 2007 року, проте, зовсім випадково дане Положення було оприлюднене і набрало чинності лише в 2008 року, а тому до спірних правовідносин 2007 року немає жодного стосунку.

Більш того, коли ми з Глуховим намагались залучитись до участі у справі, в якості третьої особи на стороні прокуратури, представниця прокуратури мало не втрачала свідомість і "категорично заперечувала" проти нашого залучення і залучення наших додаткових доводів щодо незаконності оборудки.

У результаті, прокуратура успішно програла справу в суді першої інстанції, щоправда, задля годиться, подала апеляційну скаргу (подібну до позову).

Подали апеляційну скаргу і ми з Глуховим, дякуючи якій, вдалось врешті решт і нам "втиснутись" у справу третіми особами. 

Непросто було переломити дружню позицію прокуратури і відповідачів, але маючи вже процесуальні можливості та дякуючи депутату Бригинцю і кільком телеканалам, які висвітлювали судовий розгляд, нам вдалось змінити ситуацію і представник прокуратури із сумом виграв справу (напевно дісталось на горіхи).

Апеляційний господарський суд Києва визнав недійсним "лжеінвестиційний договір" від 1 червня 2007 року. Рішення апеляційного суду набирає чинності одразу, тобто незаконність оборудки - вже є встановлений юридичний факт.

Порушила прокуратура і кримінальну справу, визнавши, що - незаконними діями посадових осіб Головного управління житлового забезпечення КМДА місту лише прямої шкоди нанесено в сумі 3,2 мільйона гривень (реальна шкода виходячи з ринкової ціни незаконно привласнених будинків значно більша).

Проте й тут не все зрозуміло. Справу порушено не проти конкретних посадових осіб, а "по факту" - щодо невстановлених осіб. 

Цілком зрозуміло, якщо порушують "фактову справу", по факту крадіжки чи вбивства, коли наявні ознаки злочину (труп з ознаками насильницької смерті чи крадіжка майна), але не відомо хто це зробив, - але як в принципі можна порушити фактову справу по 364 КК?

Адже диспозиція статті 364 КК передбачає ознаки зловживання владою чи службовим становищем, що полягає у прийнятті відповідних рішень (розпоряджень) і виявлення таких злочинів відбувається по факту виявлення таких документів і одразу видно - хто, яка службова особа, прийняла ці рішення (підписала відповідні документи).

Таким чином порушення "фактових" кримінальних справ по ст.364 КК України - в принципі неможливе. А відтак, порушення фактової справи (яка може розслідуватись хоч вічно), по цій статті, як правило означає одне - намагання затягти розслідування "у довгий ящик", коли її можна буде тихенько закрити (коли про неї всі забудуть). З яких мотивів це робиться? - а здогадайтесь з трьох раз.

"Невстановлені особи" виявились такими законспірованими, що не лише Київська, але й Генеральна прокуратура, яка чомусь забрала цю справу у своє провадження, ніяк не може встановити, що це за особи?

Кажуть, сам Віктор Пшонка особисто перерив всі шафи у Головному управлінні житлового забезпечення КМДА (навіть під дивани заглядав), але так і не зміг встановити, хто у нас в 2007 році очолював Головне управління житлового забезпечення КМДА та умикнув 4 будинки комунальної власності, разом з мешканцями.

Якби "невстановлені особи" були б з опозиції, то їх вже давно встановили б і травили б вони анекдоти у Лукьянівському СІЗО та вели б задушевні розмови з Юрою Луценком.

Але "невстановлена особа", наразі, ще й ключова "особа" по розподілу чотирьох з лишнім бюджетних мільярдів на реконструкції Республіканського стадіону (це ще більш цікава, але окрема тема), тому, поки ці чотири мільярди не допиляють - точно не встановлять, ну а потім побачимо.

Принаймні, будемо надіятись, що пізно чи рано, влада зміниться і тоді все ж країна дізнається про своїх героїв.

А до Пшонки є пропозиція, в порядку прозорості, демократичності та в порядку реклами - оприлюднити тарифи на послуги його комерційної установи - не встановлення особи стільки то, закриття справи стільки то, подання завідомо безграмотного позову стільки то, порушення справи проти невинного стільки то. Ну щоб, так би мовити, правосуддя було доступним для всіх, а не лише для обраних.

Олександр Дядюк, ГО "Кияни об'єднуємось"